Кішки-мишки: Чому Тимошенко затягує Садового і Гриценка у "львівську четвірку"

Про нагальність такого об'єднання Тимошенко заявила, коли на початку місяця їздила агітувати у Львів. Вона назвала три прізвища чоловіків, з якими готова вступити в політичний союз. Гриценко і Садовий "з порогу" заперечили можливість такого об'єднання. А Вакарчук - відмовчався.

Та можливість створення "львівської четвірки" поки що відкидати не можна – особливо якщо розглядати її не як політичний союз, а як технологію, що Юлія Володимирівна хоче застосувати, аби послабити своїх потенційних партнерів.

Тож спробуємо розібратись, чи має перспективи таке об'єднання, і кому з учасників принесе найбільшу користь, а кому - головний біль і тугу.

Андрій Садовий

Цей політик вже встиг, хоч передвиборча кампанія ще навіть не почалася, пару разів опинитись у неприємній і некомфортній ситуації. То несподівано спливла плівка з його коментарем стосовно Катерини Гандзюк, на якій львівський мер доволі недипломатично висловлюється про херсонську активістку. "Це стерво" - називає він Гандзюк. Особливо болючим для Садового аудіокомпромат став з огляду на його своєчасність – плівку витягли незабаром після раптової смерті Катерини.

Зловили Садового і на тому, що він їздить по українських містах в рамках так званої програми Urban Talks – тобто нібито налагоджуючи зв'язки і обмінюючись досвідом між муніципалітетами. Але важко було приховати, що це звичайний передвиборчий вояж. І критики претендента відірвалися по повній.

Загалом вся затія з участю Садового у цих виборах виглядає так, ніби Андрія Івановича тягнуть туди, куди він не хоче, і змушують робити те, що йому зовсім не по душі. І він іде у кандидати, ніби на заслання, бо зиску йому від того балотування годі чекати – тільки ворогів наживати. Але балотуватись Садовому потрібно, оскільки партія без цього може остаточно маргіналізуватись і про неї мало хто згадає на парламентських виборах 2019 року. А з іншого боку Андрію Івановичу потрібно догодити нинішньому господарю Банкової, відтягуючи голоси у його конкурентки.

Тож, коли Тимошенко спробувала втягнути Садового у типу об'єднавчий процес, що має абсолютно протилежні намірам Садового цілі, та ще й мала наглість робити це на його території, лідер "Самопомочі" щиро розізлився. "Заява Тимошенко - звичайна технологія, спрямована на те, аби здобути симпатії львів‘ян. – заявив мер Львова, якому не сподобалось, що на його пасовище намагається влізти хтось інший. - Хід думок Юлії Володимирівни простий - у Львові треба говорити хороші слова про мера Садового, за якого голосують львів'яни, і Вакарчука, якого люблять як громадського діяча і співака. Жодної щирості тут немає".

Але це не значить, що йому вдалося таким чином скинути об'єднавче ярмо з шиї. Від Юлії Володимирівни ще так просто ніхто не тікав. І Садовому ще не один раз доведеться вислухувати від своєї потенційної партнерки звинувачення у небажанні "об'єднуватись і рятувати країну". Якщо б Тимошенко вдалося втягнути Садового в об'єднання, то це нівелює для нього будь-яку користь від балотування.

Анатолій Гриценко

Ще один топтун на тому ж електоральному полі Анатолій Гриценко, якого Тимошенко також не проти б підім'яти під себе, на заклики до об'єднання відповів категоричною відмовою. Але відразу ж уточнив, що відмова стосується висування єдиного кандидата. "Але є принципові речі, там, де ми могли б об'єднати зусилля з Юлією Володимирівною Тимошенко – це роз'яснити нашим громадянам ключові відмінності в наших програмах, в ціннісних установках", - не втримався від можливості потролити Тимошенко претендент-підполковник.

Разом з тим Гриценко пояснив, що має з Тимошенко принципово різні погляди на те, якою має бути Конституція. "Вона хоче зробити ставку на канцлера, на парламент, а я вважаю, що це має бути всенародно обраний президент", - викрив Гриценко своє прагнення зосередження влади в одних руках.

Категоричність Гриценка виглядає порожнім похвалянням, адже він єдиний з усіх кандидатів першої черги вступає у кампанію не лише з порожнім концептуальним портфелем, але й з абсолютно пустим штабом і відсутністю регіональної вертикалі – від Гриценка втік навіть Балога, який вже взявся було тягнути "першого непрохідного" у другий тур виборів.

Навіть якщо припустити, ніби завтра знайдеться чарівник, який за пару тижнів вибудує йому стратегію перемоги, то питання розбудови передвиборчої машини з агіаторами, спостерігачами, піарниками та іншими необхідними механізмами не вирішується й за місяць. Тож Гриценко у ролі соліста без ансамбля навряд чи може розраховувати на щось пристойне у самостійній грі. Натомість пропозиція Тимошенко зіграти у неї на підтанцовці могла б принаймні гарантувати недоговороздатному екс-міністру оборони якусь парламентську перспективу на виборах восени 2019 року. Хоча, не варто виключати, Гриценко на Банковій пообіцяли щось більше, і він старанно відгризатиме від Тимошенко все, що зможе протягом всієї виборчої кампанії.

Святослав Вакарчук

Співака і потенційного політика Святослава Вакарчука хотів би мати у своєму активі кожен з трьох: І Тимошенко, і Гриценко з Садовим. Але спостерігачі сходяться на думці, що Святослав Іванович, якщо вступить у виборчу кампанію, то гратиме виключно на свою користь. А виступати на чиємусь боці йому не цікаво – з огляду на перспективу брати участь якщо не в цих, то у наступних перегонах.

Юлія Тимошенко

Юлія Тимошенко своїм експромтом про об'єднання вбила кількох зайців. Цим вона, по-перше, поставила Садового і Гриценка у незручну позицію чоловіків, які ніби виправдовуються перед жінкою за свою неспроможність і небажання. Вже тільки одне це знімає з них ореол тих, хто грає або може грати роль лідера і переможця – бо переможці не виправдовуються.

По-друге, Тимошенко завдяки своїй заяві отримує лаври об'єднувача опозиції. І нічого, що ніхто крім неї з найрейтинговіших гравців не захоче об'єднуватись. Вона легко візьме під крило двох-трьох маргиналів і назве це якось пафосно. Наприклад "мега-об'єднання супер-патріотично-опозиційних сил" і цими стягами вистелити собі шлях до другого туру. А Гриценко і Садовий виглядатимуть розкольниками, що грають на боці олігархів. І не варто сумніватись, що Тимошенко такі ярлики вміє навішувати так само філігранно, як і локшину на вуха довірливого електорату: я хотіла, але вони не змогли!

І, нарешті, третім бонусом для Тимошенко тало те, що вона фактично акріпила за собою право говорити від імені хай і примарного, але все ж такі потенційно можливого політичного союзу. Бо, як відомо, політика – це мистецтво можливого. А мари і фантоми – єдино можливі продукти українського політичного мистецтва.