Кінець республіки "Нагірний Карабах": Чи стане у світі на одну гарячу точку менше

Станом на зараз майже половина вірменського населення з Нагірного Карабаху вже вимушено переїхала до Вірменії. Ймовірно, найближчим часом виїдуть практично всі. Від того, як політичні сили – і внутрішні, і зовнішні – використають ображених на офіційний Єреван людей, залежить майбутнє Вірменії. Тому не зовсім праві ті, хто вбачає в подіях навколо Карабаху геополітичну поразку Москви. Якщо колективний Захід не підставить плече та не запропонує вірменам нові перспективи, росія підігріватиме Вірменію й надалі.

Як прем’єр Нікол Пашинян відмовився від валізи без ручки

Рік тому, в ніч з 12 на 13 вересня, відбулася чергова ескалація між Азербайджаном та Вірменією, яка поклала початок нинішнім процесам навколо Нагірного Карабаху. Традиційно сторони в ескалації звинувачували одна одну, проте у своїй в резолюції Європарламент засудив військову агресію саме з боку Азербайджану. Протягом вересня були спроби зупинити бойові дії, які то вщухали, то поновлювалися. Знаковою подією в цей час стало звернення вірменської влади до ОДКБ, в якій домінує росія, з проханням про допомогу. У відповідь ОДКБ спрямувала до Єревана моніторингову місію, а не миротворців, як просив прем’єр-міністр Вірменії Пашинян. Таку поведінку росії вірмени оцінили як відверту слабкість. Москва далі намагалася всунутися зі своїми "мирними ініціативами", проте 6 жовтня у Празі на саміті Європейського політичного співтовариства відбулася подія, яку можна вважати відправною точкою в урегулюванні конфлікту навколо Нагірного Карабаху – за посередництва президента Франції Еммануеля Макрона, глави Європейської ради Шарля Мішеля, турецького лідера Реджепа Таїпа Ердогана Нікол Пашинян та Ільхам Алієв сіли за стіл переговорів. Тобто росію просто винесли за дужки.

У січні цього року Пашинян відмовився проводити у себе спільні військові навчання з ОДКБ. У травні він оголосив про готовність визнати спірну територію частиною Азербайджану за умови гарантування з боку Баку безпеки етнічним вірменам. Тоді ж різко розкритикував ОДКБ. "Якщо Вірменія ухвалить де-юре рішення про вихід з ОДКБ, це буде внаслідок того, що Вірменія констатує, що ОДКБ вийшла з Вірменії. Під виходом ОДКБ із Вірменії я насамперед маю на увазі зобов'язання ОДКБ", – казав він.

Той факт, що путін самоусунувся від допомоги Єревану, підтвердила й одноденна війна Азербайджану в Нагірному Карабаху. 19 вересня азербайджанські війська почали бойові дії, які завершилися капітуляцією вірменського анклаву. Як виявилося, ні Єреван, ні Москва воювати за Нагірний Карабах не захотіли. Під час цього короткого протистояння відбувся дуже показовий випадок. Під обстріл потрапили російські "миротворці", які перебували в сепаратистському анклаві, внаслідок чого вони загинули. Одним із ліквідованих був заступник командувача "миротворчих" сил рф у Нагірному Карабасі Іван Ковган. Алієв вибачився перед путіним, про що всі писали, але чомусь ніхто не звернув увагу, що з Москви ніхто навіть не гиркнув у бік Баку.

Пашинян різко розкритикував росію. За його словами, ці події "порушують серйозні питання також щодо цілей та мотивів діяльності російських миротворчих військ у Нагірному Карабаху". Простіше кажучи, прозоро натякнув, що росіяни не просто бездіяли, а робили це свідомо. У свою чергу керівник апарату Пашиняна Араїк Арутюнян звинуватив російські пропагандистські медіа у веденні "гібридної війни" проти Вірменії. Численні прокремлівські коментатори критикують Пащиняна за "здачу Карабаху", за загравання із Заходом. Чого тільки варта репліка чорноротої русифікованої вірменки Маргарити Симоньян, яка порадила вірменському прем’єру повіситися на абрикосі. Нагадаємо: цій пропагандистці ще з березня заборонений в’їзд до Вірменії.

На що тепер у Вірменії та Азербайджані сподівається росія

Нападки кремлівців на Пашиняна мають кілька аспектів. Перший – відвести увагу від того, що Москва відмовилася захищати вірменський анклав в Азербайджані. Чому відмовилася? Є думка, що путін буцімто покарав Пашиняна за попередні висловлювання та за спільні військові навчання з американцями. Але від такого твердження відверто тхне російськими наративами. На початку вересня до путіна в гості приїжджав Ердоган. Depo.ua аналізував, чи був цей візит провальним, адже в результаті дію Чорноморського зернового коридору так і не відновили. Проте не виключено, що турецький лідер і союзник Азербайджану міг обговорювати із бункерним диктатором, як вирішити проблему Карабаху з вигодою для Баку. Не секрет, що Анкара допомагає росії обходити західні санкції. То ж, можливо, подальше сприяння з боку турків путін обміняв на колись добрі стосунки з Єреваном. 

Другий аспект – звинувачуючи Пашиняна у зраді, Москва прагне не втратити присутність у політикумі Вірменії, тягнучи за ниточки доволі чисельну опозицію до діючого прем’єра. Ставлення до нього у країні дуже неоднозначне – від звинувачень у зраді та протурецькій політиці до згоди з тим, що нарешті вдасться припинити багаторічний військовий конфлікт. На вулицях Єревана та інших вірменських міст доволі неспокійно, що грає на руку росії, яка хоче замінити Пашиняна на політика, який би заглядав у рота путіну. А таких у Вірменії вистачає. Але бачимо не тільки неспокій на вулицях та прокльони на адресу Пашиняна. Скоріше серед вірмен панує невизначеність: у прем’єрі вони переважно розчаровані, однак не хочуть масово підтримувати опозицію, яка кличе на нову війну.  

Це підтверджує ще одна вереснева подія - вибори до Ради старійшин вірменської столиці (міська рада). Враховуючи, що в Єревані мешкає майже половина населення країни, вибори тут більш ніж показові. Цього разу явка була дуже низькою і ні партія Пашиняна "Громадянський договір", ні опозиційні політсили не змогли взяти більшість. Проте за партію прем’єра проголосували майже 33% містян, найближчий переслідувач, партія "Національний прогрес", набрала майже 19%. Загалом прохідний бар’єр подолали 5 партій. У підсумку, щоб обрати мера, доведеться створювати коаліцію. Якщо прем’єрській партії вдасться з кимось укласти унію і зберегти за собою крісло мера Єревану, Пашинян потенційно зможе потроху зняти напругу на вулицях столиці.

Третій аспект: у Москві розуміють, що окрім Нагірного Карабаху у взаєминах Вірменії та Азербайджану є ще одна територіальна проблема – ексклав Нахічеванська автономна республіка, навколо якого може розпочатися ще один військовий конфлікт. Або не розпочатися. Баку зацікавлений у транспортному коридорі в Нахічевань, тому багато років спільно з Туреччиною протискає проект Зангезурського коридору. У росії їм допомагали, тиснучи на Єреван. Проте у Вірменії проект оцінювали негативно ще до останніх подій у Карабаху, а зараз і поготів. То ж і не дивно, що серед страхів, які підігріваються росією серед вірменського населення, є страх про начебто бажання Азербайджану пробити собі шлях в Нахічевань – місце народження Гейдара Алієва – силою.

Проте такий сценарій є сумнівним. По-перше, Алієв виглядає лідером, який припинив війну в Карабаху, котра тривала понад 30 років. Та ще й припинив перемогою. Навіщо йому такий гарний образ змінювати на образ другого путіна, накликати на себе та свою країну санкції? В Алієва зараз все добре складається. Згодом можна буде поновити розмови про шлях до Нахічевані. По-друге, бачимо, що підтримку Пашиняну листом висловив Джо Байден, отже, Сполучені Штати продемонстрували, що залишаються на боці вірменського прем’єра. Це сигнал вірменським політикам – якщо скинуть Пашиняна і розбурхають військовий конфлікт знову, їм ніде буде шукати допомоги на Заході. А як Вірменії "допомогла" росія, вірмени вже добре навчені.

Насамкінець кілька висновків. По-перше, хоча військове протистояння у Карабасі завершилося, це не означає, що ця територія перестане бути гарячою точкою на мапі світу. Зараз вона ще такою залишається, адже масова втеча вірмен триває і це неймовірна трагедія як для цих людей, так і для вірменського народу загалом. Подібні трагедії лишають по собі глибокий слід. По-друге, припинення існування республіки "Нагірний Карабах" заплановане з 1 січня, а до того часу ще може багато чого статися. Мітинги проти Пашиняна то послаблюються, то посилюються, невідомо, куди все виведе. По-третє, зараз для вірмен відкрилося унікальне вікно можливостей швидко просуватися у прозахідному напрямку. Але тут головне – не піти знову за росією, інакше вікно може закритися надовго. По-четверте, поки вірмени вірили, що росія їх оборонятиме, а та просто тримала вірменські влади, всі без виключення, на короткому повідку, Азербайджан багатшав, озброювався і муштрував армію. І зрештою показав, що дрони (танки, ракети і так далі) вирішують все куди швидше за дипломатію. І за віру в союзників також.  Добре це чи погано? Хтось скаже - добре, бо повернули під свій контроль територію, де десятиліттями тлів сепаратизм. Хтось відповість інакше: якщо всі країни, між якими існують територіальні конфлікти, вирішуватимуть їх силою, тоді це поганий сигнал для світу. В якому замість дипломатії слово матимуть гармати...