Заміна Данилюку: Кого Зеленський призначить у РНБО

Раптова відставка Олександра Данилюка з посади секретаря РНБО, яка відбулася на фоні скандального візиту Зеленського в ООН, збентежила політичні кола в Україні. Різні групи та окремі постаті в оточенні президента виявляють бажання поборотись за цю посаду, констатує Depo.ua.

Перший на виліт

Олександр Данилюк став першим з команди нової влади, хто позбувся своєї посади. При тому, що він був фактично і першим відомим широкому загалу соратником Зеленського. У списку тих, кого у квітні 2019 року, напередодні виборів президента, Зеленський пред'явив суспільству як свою команду - впізнаваним був лише Данилюк, і, хіба ще доктор Комаровський (останній, щоправда, десь загубився незабаром). 

Саме Данилюк, а не Разумков, Баканов чи Стефанчук, чиїх облич Україна не знала ще півроку тому, знайомив Зеленського зі світом міжнародної політики, а світ - з Зеленським. При цьому Данилюк, який до Зеленського встиг попрацювати і з Ющенком, і з Януковичем, і з Порошенком, і якого в Україні знають як провідника інтересів Джорджа Сороса, першим залишає корабель Зе.

На думку багатьох експертів саме зв'язок з Соросом і американськими демократами, яких той палко підтримує, став причиною спочатку піднесення, а тепер - падіння Данилюка.

Новина про його звільнення з'явилася в той момент, коли президент здійснював вояж до Америки. І дуже схоже, що саме обставини, які чи то виникли, чи то з'ясувалися в ті дні, і стали причиною раптової відставки. Хоча в Офісі Зеленського спробували, було, спочатку закамуфлювати американську причину, подавши заяву Данилюка як результат конфлікту між ним та Андрієм Богданом. Але цю версію можна залишити за дужками, адже за такою логікою і з тієї ж причини своїх посад також мають позбутись і Шефір, який таскає листки салату з тарілки демонічного Богдана, і Баканов, який уособлює антибогданівську коаліцію всередині Зе-команди. Тож таке пояснення - швидше намагання зберегти обличчя і приховати істинну причину розлучення.

За іншою версією, Данилюк вимушений був написати заяву, оскільки, під час перебуваня в Нью-Йорку Зеленському стало відомо щось таке, що раптово підірвало довіру президента. І той у різкій формі поставив вимогу Данилюку забиратись геть.

На розвиток цієї теорії деякі злі язики припускають, що Данилюк міг злити противникам Трампа демократам ту саму липневу телефонну розмову двох президентів. І Зеленський, якому Трамп "поставив на вид" цей факап виглядав доволі блідо перед американським лідером. Цим можна пояснити і той факт, що стенограму розмови адміністрація Трампа оприлюднила без погодження з Зеленським. І зробила це першою, упередивши її публікацію демократами. 

Спостерігачі також припускають, що звільнення Данилюка є першим кроком гіпотетичної вимоги Трампа до очищення команди від так званих "людей Сороса". Трамп, нагадаємо, неодноразово дорікав, що в оточенні Зе є "погані люди". А таких навколо Зеленського і справді купчиться чимало - починаючи від Пінчука, який має давню дружню історію з Демократичною партією, і закінчуючи керівником Центру протидії корупції Шабуніним, який треться біля ОП і Слуги народу.

Втім, починати чистки так швидко і так показово - навряд чи було б розумно. Швидше за все Данилюк став жертвою емоцій, коли після президентської виволочки демонстративно кинув заяву на стіл. Ну а вже винести цей факт у медіа, аби підштовхнути Зеленського до невідворотнього рішення - було "справою техніки", з якою міг впоратись і якийсь в міру талановитий заступник керівника ОП.

Навіщо Зеленському РНБО

У відповіді на це питання криється і відповідь на те, хто буде наступним секретарем Ради. Поки що це був швидше номінальний орган, де пришвартували Данилюка за певні його заслуги під час виборчої кампанії. Але наповнення цього органу реальним змістом поки не відбулося.

Судити про це можна хоча б з того, що за півроку РНБО не прийняла жодного вагомого рішення. І це означає, що Рада як інструмент був взагалі не цікавий Зеленському. Наразі ж Зеленський має почати принаймні думати про те, якими сенсами наповнювати Раду: чи залишити його беззмістовним рудиментом попередніх епох, чи, навпаки, таки перетворити РНБО на центр ухвалення рішень?

У першому випадку прізвище майбутнього секретаря Ради не має великого значення. Байдуже, чи буде це нікому невідомий крючкотворець, який штампуватиме для президента малокорисні довідки, чи хтось зі збитих політичних льотчиків на перетримці, який радо роздаватиме поради направо і наліво, лобіюватиме свої чи чиїсь бізнес-інтереси, чи ставленик олігархів, але реального впливу на національну безпеку не матиме.

У випадку ж коли Зеленський захоче, аби РНБО почав виправдовувати свою назву і витрачені на нього кошти платників податків, йому б варто було звернутись до досвіду початку двотисячних років, коли при Кучмі тодішній секретар Ради Володимир Горбулін був за рівнем впливу не лише конкурентом прем'єр-міністру, а й наповнював національну безпеку реальними стратегіями (звісно, постать Горбуліна багато у чому є міфологізованою, але як приклад цілком годиться).

І в такому випадку особа секретаря має особливе значення. Адже з одного боку це має бути людина відома і авторитетна, яку почують і на Банковій, і на Грушевського, і, як бонус, на Єлісейських полях і Красній площі. І в той же час яка не буде затьмарювати собою головну зірку українського політичного небосхилу, а також в критичний момент не зіллє якусь стенограму своїм заокеанським босам.

В цьому контексті всі особи, які на сьогодні фігурують у ЗМІ в якості претендентів, дещо не дотягують - чи то через токсичність, чи через явну ангажованість, чи відсутність потрібного досвіду і харизми. А враховуючи, що лава запасних у президента не є такою вже довгою, йому, можливо, доведеться дещо розширювати коло пошуків кандидата.

В будь-якому разі ставлення Зеленського до питання керівника Ради нацбезпеки і особа, яка сяде у це крісло, стане своєрідним маркером ставлення Зеленського до питання національної безпеки і оборони і проявить уявлення нового лідера країни про потенційну роль України у світовій політиці.