Із квітами окупантів не зустріли: Як путін прорахувався з п’ятою колоною в Україні

Фото ms.detector.media

Як повідомив очільник Луганської ВЦА Сергій Гайдай, серед голів громад в області виявилися чотири зрадники: у Рубіжному, Станиці Луганській, Міловому й Марківці. Йдеться про Сергія Хортіва (Рубіжне), Альберта Зінченка (Станиця Луганська), Ігоря Дзюбу (Марківка) та Олега Савченка (Мілове). У цьому списку перевертнів був і мер Кремінної Володимир Струк, але його народні месники ліквідували ще на початку війни. Скільки запроданців серед місцевих депутатів на Луганщині – наразі невідомо, але вже зараз очевидним є факт: навіть в регіоні, де завжди були сильними проросійські настрої, окупантів з квітами не зустрічають. 

На Донеччині, наскільки відомо, на співпрацю з окупантами не пішов жоден голова громади. Знаково, що рішенням Маріупольської міської ради повноваження депутатів ОПЗЖ і партії Шарія призупинили, аби запобігти можливій колаборації цих осіб. Тобто, зрадники не матимуть офіційного статусу депутатів міськради.

В інших регіонах, міста і селища яких опинилися під тимчасовою окупацією, ситуація схожа до Луганщини, - із діючих мерів, голів громад чи депутатів лише одиниці виявилися зрадниками. На Харківщині це мер Куп’янська Геннадій Мацегора, депутат Ізюмської міськради Анатолій Фомичевський, який провів ворогів до рідного міста, голова Південноградської громади Олександр Брюханов, голова громади Балаклії Іван Столбовий. У Харківській області, як і в інших регіонах, що потрапили під окупацію, з ворогом співпрацюють окремі колишні мери і депутати. Серед них ексмер Ізюму Олександр Божков.

У Запорізькій області рівень колаборації також незначний. Найвідоміші випадки – проголошення "мером" Мелітополя депутатки міськради від "Опозиційного блоку" Галини Данильченко, співпраця з ворогом заступниці голови РДА Бердянська (в офіційних джерелах її прізвище не повідомляється) та зрада депутата від ОПЗЖ в Енергодарі Андрія Шевчика. Він оголосив про створення під своїм керівництвом фейкової "ради самоорганізації міста". Серед зрадників також називаються імена екс-"регіонала", депутата Запорізької облради від "Опоблоку" Євгена Балицького (його ставленицею і є згадана Данильченко) і кількох мелітопольських депутатів з оточення цього діяча. По Балицькому – велике запитання до СБУ. Ця особа підозрювалася у державній зраді давно, проте розслідування проводилося абияк, його обрали депутатом облради і безперешкодно дали можливість завести своїх людей до міськради Мелітополя.

При цьому в Запорізькій області на співпрацю з окупантами не пішли мери і голови громад. Хоча їх викрадають і змушують до колаборації. Тут варто згадати мера Мелітополя Івана Федорова, якого орки викрали, а потім обміняли.  Попри загрозу своєму життю він лишився вірним Батьківщині. 

На Херсонщині ситуація схожа – зрадники є, але не з діючих місцевих керівників. Найгучніший випадок – перехід на бік ворога колишнього мера Херсона Володимира Сальдо. Також окупантів підтримав екс-депутат з Каховки Павло Філіпчук. Обоє були "регіоналами". А от у Генічеську, який росіяни захопили першим, мер від ОПЗЖ Олександр Тулупов від співпраці відмовився і разом зі своєю командою пішов у відставку. Так що є різні випадки – не всі ставленики партії Бойка-Медведчука переметнулися.

На Сумщині, Чернігівщині та на Київщині випадків колаборації з боку діючих керівників громад, мерів і депутатів не зафіксовано. Однак відомо, що і тут, і в інших регіонах, в окупантів були списки учасників АТО, поліцейських, співробітників спецслужб, журналістів і громадських активістів з патріотичною позицією. Такі списки могли збирати "сплячі агенти", закинуті в Україну, або ж приховані зрадники в різних органах влади. Скільки їх, сказати зараз неможливо. Але з часом імена всіх стануть відомі. Зокрема й ім’я того, хто здав ворогам журналістку Ірину Дубченко, незаконно вивезену в "ДНР". На жаль, серед місцевих на окупованих територіях зрадників виявилося чимало, але переважно серед маргіналів. На кшталт тих, які у Херсоні збиралися на проросійський мітинг. Та це зовсім не те, на що розраховували загарбники. Де вони помилилися?

Очевидним є те, що перед вторгненням ФСБ, яка готувала для путіна розкладки по рівню можливого колабораціонізму в Україні, або навмисно перевищувала впливовість п’ятої колони, тобто, видавала бажане за дійсне, або, що ймовірніше, просто виходила із хибної установки про масштабне невдоволення українців соціально-економічною ситуацією в країні,. Що сприятиме швидкій окупації та колаборації населення. На користь цього припущення свідчать перші заяви путіна про "наркоманів" при владі і заклики до ЗСУ складати зброю. У хворих фантазіях кремлівського карлика його армія мала пройти переможним маршем, а українці, яким він взагалі відмовляє у праві бути українцями - вітати "освободітєлєй". Та сталося зовсім інакше – ніяких впливових представників п’ятої колони в Україні не знайшлося. А спроба впхати українцям запроданців Віктора Януковича й Олега Царьова взагалі виглядала як абсолютне нерозуміння внутрішньої ситуації в Україні. Під рукою у путіна не виявилося жодного діяча, якого б сприйняла навіть повна "вата". Ні з діючих політиків, ні з минулих.

Тож плани провести "референдуми" на тимчасово окупованих територіях про чергові "народні республіки" чи про фейкову "федеративну республіку Україна" нездійсненні в принципі. Як у Криму чи на Донбасі у 2014 році не буде, коли незаконні дії росії підтримала значна частина місцевої еліти. Зараз нема кому такий "референдум" організувати, нема кому за нього агітувати і нема хоча б мізерної кількості тих, хто на це дійство прийде. Скільки б окупанти не влаштовували гуманітарних криз і геноциду, свого вони не досягнуть. А от до міжнародного трибуналу наблизяться ще швидше.

Чому все пішло не за задумом путіна? Частина проросійських політиків злякалася. Одна справа – ганити свою владу в телеефірах, зовсім інша – підтримати окупанта. Який захоплює наші території, бомбить мирні міста і вбиває цивільне населення. Тому переважно ці політики обрали варіант змовчати, пересидіти лихі часи, а потім стати на бік переможців. Залишається сподіватися, що нинішнє призупинення діяльності ОПЗЖ, "Опоблоку" та ще низки партій завершиться їхньою забороною. І після нашої Перемоги в Україні взагалі не залишиться проросійських політпроектів. Щоб бойки і медведчуки ніколи не відродилися.

Ще одна причина – з росіянами злий жарт зіграла корупція. На підтримку п’ятої колони роками виділялися значні кошти, частину з них розікрали, інші витратили на спотворення для московських замовників реального стану справ в Україні. Телеканали з пулу Козака-Медведчука, а після їх блокування канал "Наш" і низка мережевих ЗМІ створювали враження, що українці ненавидять свою владу, й нинішню, й минулу, і готові зустрічати росіян як "рятівників". Саме ці телепрограми, ток-шоу і сайти були головними джерелами інформації для хибних висновків російських спецслужб. Але це зовсім не означає, що провідникам "русского міра" треба дякувати. Громадськість започаткувала для них "Дошку ганьби", і залишається сподіватися, що після Перемоги брати на роботу чи звертатися по коментарі до подібних осіб стане внутрішнім табу для українських медіа. Хоча дехто з цих діячів і перевзувся в повітрі.

Історія з рупорами "ватної" пропаганди свідчить про те, що російські підпалювачі війни так і не зрозуміли, що горласті спікери – просто платні українофоби, які користувалися свободою слова. Що вони просто брехали і маніпулювали. І за ними нема реальної підтримки.