Історія від Третьякової: Чи справді Лі Куан Ю стерилізував жінок в Сінгапурі

Голова комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова вразила громадськість словами про "дітей низької якості" та стерилізацію жінок без вищої освіти у Сінгапурі часів Лі Куан Ю. Але чи справді у азіатській країні примусово позбавляли жінок права мати дітей, як то здається зі слів україської парламентарки?

Історія від Третьякової: Чи справді Лі К…

Як би не молилися деякі українські реформатори на Лі Куан Ю – борця з корупцією та творця сінгапурського дива – у його робочому арсеналі були чимало методів, які могли б видатися дикими сучасному європейцю. Сінгапурський лідер відстоював ідею тілесних покарань – за його правління, їх присуджували за 42 види злочинів, практикували в армії та у школах. У країні активно застосовували смертну кару – повісити могли, наприклад, за торгівлю наркотиками чи ту ж корупцію. ЗМІ контролювалися державою, а голосування було неанонімним. При цьому багато методів управління дожили до наших днів. 

Демографічна політика у країні теж була доволі екзотичною, як на європейський смак. У 1947-1957 роках народжуваність у країні злетіла, а приріст населення складав 4,4% на рік. Між 1947 і 1964 народжували на 58% більше дітей.  

У 1949-му за проблему взялися волонтери – у країні з'явилися клініки сексуального здоров'я, де жінкам допомагали обрати оптимальний спосіб конрацепції. 

Наприкінці 60-х в Сінгапурі вже на державному рівні запустили програму "Зупинись на двох".  Пари, в яких вже було двоє дітей, агітували пройти стерилізацію – втім, на добровільних засадах. Застосовуваний метод дозволяв пройти ще одну операцію, яка відновлювала репродуктивні функції жінки. Втім, такі "зворотні" операції тривалий час були заборонені. 

Cім'ям, що вже виховували двох дітей, могли, наприклад, подзвонити ввечері і нагадати прийняти протизаплідну пігулку або ж скористатися іншим засобом попередження вагітності. 

Дотримуватися демографічної стратегії держави пари переконували, в тому числі, фінансово. Так, система повернення податків батькам однієї чи двох дітей при народженні наступних значно скорочувалося. З часом впроваджували і правило, за яким жінка без вищої освіти за народження вже другої дитини мала сплатити штраф. 

Законодавство щодо абортів максимально лібералізували. 60% жінок, що пройшли стерилізацію, наважилися на неї у післяпологовий період. У 1976-му обсяги стерилізації досягли піку – всього за рік зробили 10 тис. операцій. Зрештою, валовий коефіцієнт відтворення (середня кількість дочок, яку жінка народила за фертильний період) зменшився з 3,19 у 1957-му до 0,765 у 1983-му. 

Зазначимо, що у 1987-му влада занепокоїлася вже через зниження народжуваності і дозволила сім'ям, у яких двоє чи менше дітей проходити операції з повернення фертильних функцій. Але спершу це могли робити лише державні клініки – у кожному випадку рішення приймала комісія, в яку входив, в тому числі, медичний соціальний працівник. Цікаво, що зараз можна пройти процедуру у приватному госпіталі за $3400-5000. Частково витрати може покрити страхова. Втім, сучасна влада занепокоєна тим, щоб навпаки, відмовляти жінок від стерилізації і закликати користуватися більш безпечними методами контрацепції. 

Що ж до епохи Лі Куан Ю, з часом вектори демографічної політики змінилися і замість переконувати сім'ї зупинитися на двох, у 1980-х почали агітувати людей із вищою освітою підбирати собі не менш освічену пару. Аби заохочувати людей з дипломами вишів до спілкування, з'явився спеціальний Підрозділ соціального розвитку, що опікувався можливостями для таких знайомств і побачень. Для пар могли навіть організовувати спеціальні круїзи. 

Для матерів з вищою освітою передбачалися низка державних пільг. Коли освічені жінки народжували другу чи третю дитину, пільг ставало ще більше.  А у 1990-х такі бонуси почали поширюватися вже на всіх багатодівних заміжніх матерів. 

Себто, стерилізація в Сінгапурі все ж була добровільною. Хоча і такий підхід не раз викликав обурення з боку правозахисників. Що ж до стерилізації примусової, у світовій історії, на жаль, можна знайти і такі кейси. Один з найвідоміших – Німеччина часів нацизму. Так, одним з перших скандальних нормативних актів після приходу до влади Адольфа Гітлера став "Закон про попередження народження нащадків зі спадковими захворюваннями".  Схожий закон діяв у Японії аж до 1996-го. Згідно з документом, держава могла примусово стерилізувати жінок, якщо у їхньому роду до четвертого коліна були випадки серйозних генетичних відхилень. 

Зауважимо, що Третьякова не вживала слова "примусової", але її фраза "Лі Куан Ю стерилізував жінок, у яких не було вищої освіти" може створити перед очима саме картинку репродуктивного насильства з боку держави.  

При цьому навіть без суперечок про моральність, демократію і цінність кожної людини для суспільства, впровадження елементів політики Лі Куан Ю в Україні було б доволі дивним кроком.  Адже ситуації в Україні початку XXI та Сінгапурі другої половини XX століття вкрай різні. По-перше, за інформацією Держстату, постійне населення в Україні складає 41, 685 млн людей, тоді як ще у 2015-му нас було 42, 760 млн.  При цьому кількість українців зменшується щороку. За минулорічними даними МОЗ, за п'ять років народжуваність в Україні скоротилася на 40%. Тож народжуваність у нашій країні потрібно всіляки заохочувати. 

По-друге, по-сінгапурськи сватати людей інтелектуальної праці, аби ті народили майбутнього студента – поки теж не на часі. За інформацією Держстату, 27,7% українців, старших 22 років мають повну вищу освіту. Цей показник абсолютно співмірний з іншими країнами континенту. Так, за даними Statista за 2018-й серед мешканців Румунії віком від 15 до 64 років диплом про вищу освіту є у 15,5%. В Італії показник складає – 17,1%, у Болгарії – 24,8%, у Польщі – 27,2%. 

Якщо ж говорити про нові покоління, у 2015-му ми потрапили на дев'яте місце у світі за часткою випускників шкіл (від 18 до 23 років), що навчаються у вишах. В Україні показник склав 79,7%, лідером рейтингу виявилася Південна Корея з рекордом у 98,4%. 

При цьому спокійного і ситого життя вища освіта українцям не гарантує. За минулорічними даними Служби зайнятості, 90% українських безробітних мали диплом про закінчення вишу. При цьому МОН не втомлюється торочити, що Україна зараз потребує саме слюсарів та будівельників, а за п'ять років робітничі професії мають обирати 45% українців. 

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"