Історія "тушок": Чому у Верховній Раді не можуть викорінити перебіжчиків

"Тушки", як і "кнопкодави" - це темний бік вітчизняного парламентаризму. Пани Кишкар і Кривенко встановили антирекорд нинішньої Ради по зміні партійних кольорів. Проте за 26 років незалежності у нас були значно активніші "бігуни". І Depo.ua вирішив про них згадати.

Так, харків'янин Олександр Фельдман побував у "Батьківщині", фракції "Єдина Україна", депутатській групі "Демократичні ініціативи", "Демократичні ініціативи – Народовладдя", у ПР й серед позафракційних. Всі інші рекордсмени наразі вже без мандатів. Таріел Васадзе у 2002 році обрався до парламенту за списками "За ЄДУ", а до "роману" з БЮТ встиг поміняти три фракції – "Єдина Україна", ПППУ, "Трудова Україна". За списками партії Тимошенко до ВР він потрапляв двічі: 2006 року, і тоді за голосування за відставку Луценка з посади глави МВС його виключили з фракції; і 2007-го. Зрештою він влився до лав ПР. Ще один вже екс-депутат Богдан Губський був членом фракцій СДПУ(о) та "Єдина Україна" (двічі, одного разу навіть головував), групи "Народовладдя", співголова групи "Демократичні ініціативи – Народовладдя". Андрій Веревський, якого в цій Раді немає, за свою політичну кар'єру побував в "Єдиній Україні", депгрупі "Європейський вибір", фракції "Регіони України", потім у БЮТ і зрештою у Партії регіонів. А от Володимир Нечипорук за два скликання - 3 і 4 - змінив 9 фракцій і груп: НДП, "Громада", "Відродження регіонів", "Батьківщина", СДПУ (о), "Народовдаддя", "Демократичні ініціативи - Народовладдя", "Єдина Україна", ПППУ.

Це так би мовити, індивідуальні рекорди. А от часом наймасовішого "тушкування", як явища, став початок 2000-х. З цією проблемою зітнулася опозиційна "Наша Україна", яку намагалися розтягнути, аби дискредитувати Віктора Ющенка як кандидата в президенти. За період до президентських виборів 2004 року цю фракцію з різних причин покинули Олександр Буряк, Тарас Довгий, Сергій Бондарчук, Дмитро Сандлер, Ернест Галієв, Володимир Щербань, Олексій Ярославський та інші. Парадокс: формально влада програла парламентські вибори–2002, але після маніпуляцій та нагинань у Верховній Раді взяла своє.

Наступний етап "тушкування" пов'язаний з виникненням так званої "Антикризової коаліції" у 2006 році. Крім Партії регіонів, соціалістів і комуністів, до її складу увійшли й перебіжчики з "Нашої України" (Олександр Волков й Володимир Заплатинський) і БЮТ (Олександр Борзих, Володимир Зубик, Михайло Зубець, Володимир Толстенко). Цей фактор зіграв ключову роль для ініціювання перевиборів ВР. Тодішня більшість, у якій головну скрипку грала Партія регіонів, послідовно обмежувала вплив президента на політичний процес. Вона не приховувала: мета "більшовиків" - довести свою чисельність до 300 голосів та змінити Конституцію.

Зрештою, 2 квітня 2007 року Віктор Ющенко видав указ про розпуск парламенту. Коаліція визнала цей указ неконституційним і продовжувала проводити засідання Ради. Однак після кількох місяців протистояння вибори таки відбулися: 30 вересня 2007 року українці проголосували за новий парламент.

Та після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах у 2010 році "тушок" узаконили. Конституційний суд схвалив наступне рішення: "Окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій". Крім того, було ухвалено зміни до регламенту, якими право формувати коаліцію надавалося не лише фракціям, а й окремим депутатам. 11 березня 2010 року прихильники влади скористалися новинкою, сформувавши коаліцію "Стабільність і реформи" у складі Партії регіонів, Компартії, Блоку Литвина й 13 перебіжчиків із БЮТ та НУНС (Віталій Барвіненко, Володимир Каплієнко, Геннадій Задирко, Григорій Омельченко, Юрій Полунєєв, Ігор Савченко та Олег Черпіцький, Юрій Бут, Станіслав Довгий, Олександр Омельченко, Ігор Палиця, Володимир Поляченко та Іван Плющ). Новостворена більшість внесла на розгляд президента кандидата в прем'єри Миколу Азарова. Надалі чисельність лав коаліції лише зростала за рахунок вихідців з фракцій опозиції. До завершення тієї каденції парламенту з ПР подружилося 54 депутати, які потрапили до ВР за списками інших політсил.

Під час виборчої кампанії 2012 року лідери тодішньої опозиції Арсеній Яценюк, Віталій Кличко й Олег Тягнибок обіцяли, що "тушок" більше не буде. Але вже в грудні "Батьківщина" не дорахувалася батька і сина Табалових. Олександр Табалов був обраний депутатом за списком Об'єднаної опозиції, а його син, Андрій Табалов переміг у 99-му окрузі. "Батьківщина" вимагала від двох кіровоградців скласти депутатські мандати, оскільки ті відмовилися вступати у фракцію цієї політичної сили всупереч обіцянкам. Та вони залишилися при своєму і встигли послужити Віктору Януковичу. До початку Євромайдану з опозиційних фракцій втекли Олег Канівець, Віталій Немілостівий Роман Стаднійчук, Ігор Скосар, Володимир Купчак, В'ячеслав Кутовий та інші.

В історії цього парламенту не лише Павло Кишкар і Віктор Кривенко змінювали свої фракції. За даними КВУ, 26 нардепів добровільно перейшли в іншу фракцію або групу і ще 10 були змушені покинути політсилу після виключення. 42% народних депутатів з первинного складу "Волі народу" в даний час входять в інші фракції або групи або є позафракційними. Це ж стосується 22% депутатів "Самопомочі", 10% - Блоку Петра Порошенка, 5% - Радикальної партії, 5% - "Батьківщини". Досить суттєвих змін зазнав початковий склад "Самопомочі". За три роки фракцію покинули 7 нардепів з 32. Троє з них, зокрема, Кишкар і Кривенко перейшли в БПП. Звідки вже вийшли. Інші стали позафракційними. З первинного складу фракції БПП втекли 14 діючих нардепів із 146. Цікаво, що Олега Барну попросили з фракції після силових дій стосовно Арсенія Яценюка прямо в сесійній залі, а потім повернули назад. Переважна більшість вихідців опинилися серед позафракційних, а от нардеп Євген Рибчинський подався до "Волі народу". Там після виключення зі складу "радикалів" на певний час осів і скандально відомий Сергій Мельничук. Та у червні цього року він вийшов з лав "народовольців".

За великим рахунком, у нинішньому парламенті "бігунів" мало, і це – прогрес. Та й у прямому сенсі слова "тушками" їх не назвеш, адже під цим терміном розуміються ті депутати, які втікають з опозиції до провладних фракцій. Кишкар з Кривенком утекли, але не закріпилися. Та все ж залишається сподіватися, що їх випадок стане уроком: відданості новій політсилі від тих, хто покинув свої фракції, годі вимагати.