"Держзрада" Замани: Навіщо Матіос хоче посадити генерала, який "кинув" Януковича

Суть підозр Замані озвучив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Генерал особисто підписав директиви, згідно з якими зі Збройних Сил скоротили на 4646 осіб більше, аніж передбачалося законом України "Про чисельність Збройних сил України" на 2012-й рік. Крім того, згідно з матеріалами справи, в період перебування Замани на посаді начальника Генерального штабу були розформовані зенітні ракетні дивізіони, на озброєнні яких перебували ЗРК С-300В, а частини повітряних сил ЗСУ перейшли в оперативне підпорядкування командуванню військово-морських сил, зокрема, тактична група "Крим" з підпорядкованими військовими частинами, у тому числі 204 бригада тактичної авіації.

Ще одне звинувачення військової прокуратури – Замана проігнорував доручення Міноборони від 16 січня 2014-го року і власноруч, перебираючи на себе повноваження міністра оборони, підписав доручення №578-С підлеглим продовжити роботу з фактичного подальшого розформування повітряного командування, командування повітряних сил та виведення військовий частин, які залучені до бойового чергування з ППО держави, з їх підпорядкуванням. "Це призвело до фактичної відсутності належного протиповітряного захисту, тобто несло шкоду боєготовності і боєздатності ЗСУ та підривало обороноздатність держави", – повідомив Матіос. А ще натякнув, що екс-начальник Генштабу не приймав присягу Україні. Хоча й визнав – за це притягнути неможна.

Тут доречно нагадати, хто такий генерал-полковник Замана. У 1993 році, тобто, вже після здобуття незалежності України, він закінчив у Москві академію бронетанкових військ імені маршала Малиновського, проте це ще ні про що не свідчить – у військових вузах Росії навчалися багато наших воєначальників. До призначення начальником Генштабу 18 лютого 2012 року Замана був заступником командувача Сухопутних військ з бойової підготовки. Під час Революції Гідності відмовився виконувати наказ тодішнього керівництва про застосування військ для придушення Майдану і пішов у відставку. В лютому 2014-го Янукович призначив Заману заступником секретаря РНБО. Про його гідний вчинок загальновідомо. Після втечі Януковича та його найближчого оточення, у тому числі й тодішнього міністра оборони Павла Лебедєва, чиє доручення за версією слідства Замана відмовився виконати в січні 2014-го, Верховна Рада уповноважила його тимчасово контролювати діяльність Міноборони. Стати повноцінним міністром йому нібито завадив компромат проти нього. А вже 27 лютого в Україні був новий міністр оборони – Ігор Тенюх – і Замана звільнився в запас.

Відтоді він про себе нагадував нечасто. Радше, нагадували про нього. Приміром, генерал-полковника внесли до російського санкційного списку. Замана неодноразово закидав постмайданній владі й особисто Олександру Турчинову, який в.о. президента до обрання Порошенка, здачу Криму. В листопаді минулого року він розкритикував намір президента ввести воєнний стан і пов’язав його з передвиборчою кампанією. Однак справа проти нього активізувалася не тоді, а через три місяці, що не схоже на помсту генералові за язикатість.  

Замані пред’явили дуже серйозні звинувачення. Проте він вважає інакше. Генерал заявив, що читати "нісенітниці" (себто, текст підозри) для нього нижче гідності. Нагадаємо, наразі Печерський райсуд Києва, який обирає запобіжний захід екс-начальнику Генштабу, оголосив перерву в засіданні до 19:00. Не факт, що засідання закінчиться сьогодні. І далеко не факт, що суд обере запобіжний захід, якого вимагає прокуратура. Тобто, як у нас традиційно повелося, підозрюваний може вийти під заставу. Так нещодавно сталося з головою Херсонської облради Віталієм Мангером: спочатку його затримали, про начебто причетність цього діяча до вбивства Катерини Гандзюк розтрубили в усіх медіа, з цього приводу висловилися всі, хто міг, нині він на свободі і роздає інтерв’ю. Хто від цього виграв? Виглядає так, що правоохоронні органи плодять інформаційні приводи без потреби - одна хвиля змінює іншу, а підсумок далекий від очікуваного.

Не беремося судити про провину генерала Замани. Якщо у Генпрокуратури є докази, тоді залишається очікувати на справедливий судовий вирок. Однак коли вона вже вирішила карати колишніх військових високопосадовців за підрив обороноздатності держави, то робити це краще не точково, щоб у громадськості не складалося враження про вибірковість правосуддя. Приміром, справа про розпродаж армійського майна колишніми очільниками оборонного відомства. Досі незрозуміло, на якій вона стадії, чи є конкретні підозрювані і коли вони підуть під суд. Натомість навколо цієї справи дуже багато піару, який виконує роль димової завіси під час перевиборчої кампанії. Причому – для всіх…