Імені В'ятровича. Чому Україні не потрібна Січеславська область

Про це пише "Ділова столиця".

В даному випадку мова йде про зміну назви Кіровоградської області в Кропивницьку, що мало кого хвилює і Дніпропетровську в Січеславську, що викликає помітно більший резонанс. Хоча б через відхід від логіки найменування області на ім'я обласного центру.

Відповідний проект внесення змін до Конституції, а саме основний закон потрібно змінювати при перейменуванні областей, вже почав свій довгий і звивистий юридичний шлях. У всякому разі його вже схвалив профільний парламентський комітет і глава Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

Останній навіть публічно озвучив свої аргументи, чому Дніпропетровська область повинна називатися саме Січеславською: "Ми знаємо, що на території нинішньої Дніпропетровської області було п'ять з восьми січей українського козацтва... Крім того, назва "Січеслав" неофіційно використовувалася для нинішнього міста Дніпра в роки української революції в 1917-1921 роках. Також елемент герба нинішньої Дніпропетровської області - козацтво, що також апелює до козацької історії".

При всій повазі до В'ятровича та його місця в державній ієрархії дозволимо собі з ним не погодитися. Але не в питанні Кропивницького - місто Кіровоград хоч і перейменували, на наш погляд, невдало, але це вже юридичний факт і перейменування області лише його логічне продовження - а в питанні Січеславщини. Ця назва, на нашу скромну думку, прямо суперечить основній ідеї перейменувань - декомунізації.

Не стільки за формою, тут все патріотично і правильно, скільки за духом. Як не згадуй Запорізьку січ, але, почувши "Січеслав", на думку спадають не тільки чубаті запорожці, а й "Слава труду!", "Слава КПРС!", "Слава великому Сталіну!", "Слава радянському народу!" та інші комуністичні гасла, якими 30 років тому були обвішані всі місця, які підходять для зовнішньої реклами. Деякі, особливо монументальні, висять досі. І не те, щоб проблема була в самому слові "слава". Вираз "Слава Україні", наприклад, ніяких асоціацій з комунізмом не викликає, в тому числі і тому, що цей девіз, який став в останні роки одним з національних символів, має свою довгу, складну і явно антикомуністичну історію. Так нехай "слава" залишається поруч з "Україною", а не буде встромлена всюди, де це тільки можливо.

Власне, традиція вкладати ідеологічні смисли в географічні об'єкти - це як раз класична радянська спадщина, від якої потрібно позбавлятися, а не культивувати, нехай і в антикомуністичний якості.

Але навіть якщо абстрагуватися від комуністичної спадщини, назва "Січеслав" якось не дуже в'яжеться з почуттям доброго смаку, який потрібен і в топоніміці в тому числі. "Січеславська область" - це як дама постбальзаківського віку в леопардовому міні-платтячку, обвішана з ніг до голови золотом і діамантами. Надто вже багато пафосу.

А В'ятровичу хочеться нагадати, що в Україні достатньо місць, які "апелюють до козацької історії" і цілком "географічні" історичні найменування цьому апелюванню ніяк не заважають. Це і Хортиця з Запоріжжям, і Глухів з Батурином, і Хотин з Жовтими Водами, і сотні інших. Українське козацтво так багато зробило для української державності, що немає абсолютно ніякої потреби плодити зайві топографічні суті для його додаткового вихваляння. Більш того, надмірна зацикленість на історії козацтва, особливо в героїко-патетичному поверхневому ключі, стомлює і дратує - це якраз і є та сама горезвісна "шароварщина", яка, до слова, також спадщина радянського культурного будівництва, національного за формою і пустого за змістом. Куди більше користі для національної пам'яті буде від тлумачних історичних досліджень, талановитих книжок і фільмів, ніж від чергової героїко-міфологічної назви.

Що ж стосується географічних назв, то в їх основі повинна бути все ж географія, а не ідеологія. Остання, звичайно ж потрібна, але вона повинна наповнювати існуючі топоніми, а не заміняти їх собою. Тому Інгульська (за назвою річки) краще, ніж Кропивницька при всій любові до драматургічних талантів Марка Лукича, а Дніпровська область краще, ніж Січеславська при всій повазі до славного запорізького воїнства. Іменних вулиць всередині міст більш ніж достатньо для вираження поваги від вдячних нащадків нашим славним предкам.

Та й, коли назва області є похідною від найменування обласного центру, це зручніше і зрозуміліше. Волинь, Закарпаття і Крим - це обумовлені традицією виключення, які зовсім необов'язково робити правилом. Інакше доведеться перейменовувати більшу частину українських областей. І традиційних історичних регіонів на всі сфери явно не вистачить. Якщо Чернігівську можна назвати "Сіверською", Житомирську "Деревлянською", а Львівську "Галицькою", то Полтавську доведеться називати "Хлебославською", Херсонську "Славночумацькою", а, наприклад, Хмельницьку можна навіть "Златов'ятровічевською" назвати, щоб Володимир Михайлович отримав і свою частку топографічної слави.