Гроші на лікування поранених захисників: Що не так робить влада

Проблема, яку озвучили у "Батьківщині", не нова, вона комплексна, і неправильно казати, що держава мало що робить у цьому напрямку. Тому відразу виникло питання, чи не йдеться про політичний піар Тимошенко та її соратників. Політичні сили, представників яких не пускають на "Єдиний телемарафон", змушені нагадувати виборцям про своє існування різними ініціативами, пов’язаними з війною. Приміром, "Європейська солідарність" наполягає на ухваленні парламентом спрощення процедури отримання статусу УБД та наведенні ладу в закупівлях по лінії Міноборони. А "Батьківщина" знайшла для себе іншу тему, яка вкладається в пріоритетну для неї соціальну ідеологічну канву.

На технологічний характер ініціативи партії Тимошенко вказує, так би мовити, класичний характер кампанії: лідерка політсили та її соратники відвідують госпіталі та реабілітаційні центри, після чого озвучують проблему щодо недостатнього фінансування, пропонують щодо цього питання створити слідчу комісію – і свій варіант рішення у вигляді законопроекту. Також звертає на себе увагу, що ініціатива з ТСК з’явилася саме зараз, коли активізувалися розмови про заміну міністра оборони Олексія Резнікова. Втім, піар-складова у діях "Батьківщини" не означає, що проблему взяли зі стелі. Просто вона набагато складніша, і вирішити її одним законопроектом неможливо. 

Днями Мінфін оприлюднив бюджетні видатки з січня по липень цього року. Грошове утримання військовослужбовців було найбільшою видатковою статтею загального фонду і становило майже 520 млрд грн за сім місяців – це третина всіх видатків. Зокрема, тільки у липні тільки на зарплату військовим спрямували 76,9 млрд грн. Другою найбільшою статтею видатків є оплата використання товарів і послуг – на неї спрямували 406,3 млрд грн. Звідси фінансується програма державних гарантій медичного обслуговування населення. На її виконання Національною службою здоров’я перераховано 78,6 млрд грн. З цієї статті видатків оплачується лікування та реабілітація поранених після виписки з лікарень та госпіталів, а також фінансується медогляд військово-лікарських комісій (ВЛК) на базі цивільних медзакладів, з якими укладаються відповідні угоди.

Чи вистачає коштів, які виділяє держава на лікування та реабілітацію поранених бійців? Звісно, грошей треба більше. Але головна проблема не в них. Точніше, таких проблем відразу кілька. І вони починаються після того, як поранені покидають лікарняне ліжко. Перша з них – бюрократична. Під час лікування за пораненими зберігається виплата грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн. Але коли бійці перебувають на реабілітації, така винагорода передбачена лише для тяжко поранених. Ступінь тяжкості встановлює ВЛК. І ось тут починається бюрократична тяганина, бо потрібно надати купу документів, довідок і виписок. 11 серпня Володимир Зеленський за результатами засідання РНБО заявив, що за два тижні відбудеться засідання Радбезу щодо військово-лікарських комісій. Пообіцяв відповідні рішення.

На роботу ВЛК було і є багато скарг. У травні цього року президент підписав два закони, які дали можливість створювати військово-лікарські комісії при цивільних медзакладах та полегшували отримання бійцями довідок про отримання травм. Від цієї довідки залежить, з приводу чого людина проходитиме ВЛК, які виплати отримуватиме, який статус матиме після демобілізації. Для отримання довідки проводиться спеціальне розслідування, яке може тривати довго. Депутати начебто й удосконалили процес оформлення та направлення медичних та інших документів між військовими частинами та закладами охорони здоров’я, та, як чуємо від президента, бюрократичні перепони для бійців все одно ставляться. А там, де уповноважені державою особи вимагають додаткові довідки, пахне корупцією. Особливо якщо від висновків медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) і ВЛК залежить висновок: визнати особу придатною до служби, обмежено придатною чи зняти з обліку. Або яку інвалідність надати.

У нас регулярно повідомляють про те, як за гроші "відмазують" від мобілізації. Такі факти встановлюють не тільки у ТЦК чи у військово-лікарських комісіях, а й у медичних закладах. Буквально днями пройшла новина, що директор і лікарі Миколаївського обласного центру психічного здоров’я допомагали ухилянтам липовими довідками, вигадуючи для них психічні розлади. За це лікарі отримували $1,5 тис. Щомісяця працівники медзакладу оформлювали підроблені документи на суму в понад $100 тис. От просто цікаво: якщо військовозобов’язані регулярно приносять довідки про психічні захворювання з одного і того ж медзакладу, чому ні в кого не виникло бажання відправити липових "психів" на додаткову експертизу в інший заклад? Мабуть, справа в тому, що люди, які приймали ці довідки, також могли бути фінансово мотивовані.

Ухилення від служби та висновки щодо поранень бійців – різні речі? Ні, у них однакова корупційна природа. Тому потрібно ліквідувати лазівки для корупції. Бо якщо лякати чи навіть ловити за руку, нічого не вийде. Тільки суми хабарів ростимуть. За ризик.

Інша проблема пов’язана з якістю лікування та реабілітації поранених. Від різних урядовців чуємо звіти про розширення центрів реабілітації, про створення нових закладів, про використання іноземного досвіду і так далі, але створити центри реабілітації – ще не означає, що там надаватимуться якісні послуги. Відновлення поранених військових часто вимагає тривалого часу, а отже й більших витрат. Це не лише гроші на ліки, протезування, але й на психологічну допомогу особам із ПТСР. Кошти на це держава виділяє. Приміром, у держбюджеті на 2023 рік виділили 540 млн грн на виконання програм Міністерства у справах ветеранів по психологічній реабілітації, професійній адаптації, санаторно-курортного лікування військових. Але тут головне, щоб виділені кошти використовувалися ефективно.

Для цього потрібні три складові. Перша: команди реабілітологів, які індивідуально працюватимуть із пораненими. Це мають бути фахівці з реабілітації у сфері військової медицини, адже вони мають справу з бойовими травмами та психологічними посттравматичними стресовими ситуаціями. У нас з такими кадрами проблеми, медвузи їх готують, але в недостатній кількості. Звісно, такі спеціалісти мають отримувати належну зарплатню. Зараз вони працюють більше на ентузіазмі.

Друга складова: реабілітації потребують не тільки важко поранені бійці, а й всі інші захисники, які пройшли війну. Цей нюанс слід врахувати вже зараз, щоб після перемоги ми не зіткнулися з цілою низкою проблем, пов’язаних із адаптацією ветеранів до мирного життя. Ну і третя складова – контроль за використанням коштів. Тут не тільки про корупцію. Державне фінансування має виділятися тим центрам, які доводять свою ефективність. Коли у нас нахваляються, що створять цілу мережу реабілітаційних центрів із сучасними методиками і сервісами, це трохи насторожує. Минулого місяця в Міністерстві оборони затвердили Концепцію розвитку реабілітації поранених військових, яка передбачає їхнє лікування у профільних спеціалізованих закладах. Це добра новина. Тільки от питання: скільки захисників так і не отримали належну допомогу, поки чиновники народжували цю Концепцію.

І останнє. Не про державні гроші на лікування поранених, а про інші, які витрачаються на ремонт доріг, якийсь благоустрій або просто відмиваються. Вал таких історій, млява реакція на них з боку відповідних органів є суттєвим подразником для суспільства. Це позбавляє владу аргументів проти ініціатив на кшталт висловленої "Батьківщиною". Відмовка "не вистачає грошей" тут не працює, бо їй протиставлять аргумент "дайте по руках тим, хто пиляє бюджети під час війни".