Гра в імітацію: Чи дійсно можливі переговори між Києвом і москвою найближчим часом

Чому не вдалися спроби поговорити за 8 місяців

Розмови про перемовини між Україною і росію мають хвилеподібний характер – то посилюються, то послаблюються. Щоб знову посилитися. Зараз саме час активізації. Як і в фізичній природі, де коливання морських хвиль спричиняється геологічними процесами Землі, поштовхами для розмов про перемовини стають якісь події. Які або минули, або їхній перебіг розглядається в контексті можливих переговорів. Хто ж і на яких рівнях штовхає переговорну тему? Парадокс у тому, що роблять це всі і одночасно ніхто. Всі, адже будь-яка війна завершується за столом перемовин, а ніхто – бо ця тема не стала трендом світових урядів. Тому те, що відбувалося досі, таке собі зондування, хто і як реагуватиме на версії переговорного процесу. Наразі ж навіть про точки дотику не йдеться. З розумінням цього слід аналізувати і періодичні публікації на тему переговорів.

Коли зробити коротку ретроспективу, можна визначити, які події ставали поштовхами для актуалізації переговорної теми. З моменту масштабного вторгнення – страх, що росіянам вдасться окупувати значну частину України, і що після цього перемовини Києву доведеться вести з дуже слабких позицій. Тут варто згадати нахабну поведінку російських перемовників на чолі з Володимиром Мединським, які ставили ультиматум – здавайтесь або вам буде гірше. Ще наприкінці березня в Стамбулі велися переговори по широкому спектру спірних питань. Але закінчилися нічим: українська делегація вимагала виведення окупантів з наших територій, а російська продовжувала говорити з позиції сили. 7 квітня президент Володимир Зеленський заявляв про готовність зустрітися з путіним у випадку досягнення домовленостей України з країнами-гарантами її безпеки. На жаль, бачення таких гарантій українською стороною і нашими партнерами мало суттєві розбіжності. Тоді називалося багато країн, які могли б стати гарантами нашої безпеки, але питання так і не вирішилося.

У травні про необхідність мирних переговорів між Києвом і москвою заговорили знову. У контексті вимог України до наших партнерів або закрити небо над нами, або дати сучасну зброю, щоб українці могли давати ефективнішу відсіч ворогу. Нема правди куди діти, тоді досить багато західних урядів скептично ставилися до можливості перелому війни на нашу користь і не бажали давати зброю, щоб не стати учасниками військового конфлікту. Хто тоді тільки не говорив про потребу перемовин, і Реджеп Таїп Ердоган, і Віктор Орбан, і Генрі Кассинджер, якого повернули з політичного небуття. На початку червня Володимир Зеленський поставив крапку на спробах схилити його до перегорів на невигідних умовах: "Усім дуже хочеться максимально нас трішечки штовхати до якогось результату, точно не бажаного для нас... Втомленість наростає, люди хочуть якогось результату для себе, а нам із вами потрібен результат – для нас". До речі, тоді ж, у червні член нашої переговорної групи нардеп Давид Арахамія підтвердив, що хоча переговори заморожені, але раз чи два на тиждень сторони мають телефонні розмови.

У липні завдяки посередництву Ердогана вдалося домовитися про зерновий коридор, з цих домовленостей, нагадаємо, росія нещодавно вийшла, але швидко повернулася назад. Тоді навіть здалося, що переговорна платформа по зерну може розширитися і на політичні питання. На початку серпня прес-секретар путіна дмитро пєсков навіть заявив, що росія може погодитися на мирні перемовини з Україною. Президент Зеленський тоді застеріг: усі заяви росіян про переговори не відповідають дійсності, прикладом чого є стягування окупаційних військ для посилення їхнього угрупування на півдні.

Після втечі окупантів із Харківщини, росія знову затягла пісню про переговори. Мовляв, Москва не проти, але Київ не хоче. Але при цьому активно велася підготовка до псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях. Українська влада попередила: в разі спроби анексії на переговорному питанні буде поставлено крапку. Тоді Depo.ua зауважував, що попри абсолютну підтримку українцями позиції нашої влади, можна було розглянути варіант поновлення переговорів на рівні стамбульської групи, але вже з новими умовами.

Чому на Заході знову запустили хвилю про переговори. Чи про їхню імітацію

Все кардинально змінилося після фейкової анексії росією чотирьох наших областей. 30 вересня у відповідь на підписання путіним "закону" про анексію Володимир Зеленський заявив, що з нинішнім хазяїном кремля переговори не вестимуться. 4 жовтня ця позиція була закріплена президентським указом. Безумовно, переважна більшість українців її підтримує, але є одне велике "але": зрозуміло, що росія і далі говоритиме ультиматумами, але важливо не допустити, щоб кремль, нехай і відвертими маніпуляціями, проте робив українців винними у відмові від переговорів. Не слід забувати, що на певну частину західного суспільства ці маніпуляції діють. І така частина може збільшуватися з огляду на економічні проблеми в країнах ЄС та за океаном. Не брати до уваги думку своїх громадян уряди, навіть дуже дружні нам, не зможуть. То ж їм потрібне зрозуміле саме для цих громадян пояснення, чому Україна відмовляється від переговорів із росією. Це по-перше. А по-друге, зараз очевидним є те, як росія намагається зробити тему переговорів трендом.

Тут буквально тезово згадаємо, як про можливість мирних переговорів пишуть західні ЗМІ, і як це бачать на Банковій. Почнемо з The Washington Post і The Wall Street Journal, які, коли узагальнити, змалювали ситуацію так: адміністрація Джо Байдена начебто закликає українську владу сигналізувати іншим країнам про відкритість до переговорів із росією і відмовитися від публічної відмови говорити з путіним. Навіщо? Вашингтон погоджується з тим, що Москва несерйозно ставиться до переговорів, однак відмова Києва від них викликала тривогу в деяких країнах Європи, Африки і Латинської Америки, де бояться затягування війни. Інакше кажучи, якщо не розмовляти з путіним, а він проживе у президентах ще років з десять, то кінця-краю конфлікту не видно. У Німеччині і Франції (можливо, їх і мали на увазі, коли йшлося про стурбованість) кажуть: Україна сама має визначати час і формат переговорів. Але тут, скоріше, фігура мови, – якщо там говорять про переговори, отже, не проти побачити їх хоча б у якомусь вигляді.

А от стаття в італійській газеті La Repubblica показова в іншому плані. Автори вважають, що після деокупації Херсона Україна зможе вести переговори з росією із сильної позиції. Останніми тижнями чуємо то про відхід окупантів із Херсона, то, навпаки, про посилення їхньої присутності там. То ж згадана публікація схожа на зондування росією реакції західних політичних кіл на обмін – "жест доброї волі" росіян із Херсона, а натомість Європа і США посилюють тиск на Зеленського, аби він пішов на переговори. Які росії конче потрібні відразу з кількох причин, але головна – втечу з Херсона вони знайдуть як пояснити своїм зомбі-громадянам, а от подальше витіснення ЗСУ окупантів з усіх захоплених територій стане кінцем путіна. Бункерному діду потрібна пауза у війні.

Звільнення Херсону навряд чи стане прямим приводом для початку переговорів України з росією, але це дійсно було б прямою ознакою для розмови з позиції сили, в якій Київ може вимагати у окупантів залишити територію України. Тему переговорів знову особисто прокоментував Зеленський, зауваживши, що вони можливі після того, як будуть задоволені умови України: відновлення територіальної цілісності, повага до Статуту ООН, відшкодування всіх збитків, завданих війною, покарання кожного воєнного злочинця і гарантії, що це не повториться.

Ці 5 пунктів виглядають радше ультиматумом, а не проявом готовності до початку переговорів. Зокрема, в Організації об’єднаних націй досі росія засідає в Радбезі, про її виключення або про позбавлення права вето мова йшла на різних майданчиках, але керівництво організації палець об палець не вдарило, щоб щось змінити. Наступне: відшкодування збитків. Досі Україні не дали стовідсоткових гарантій, що заморожені на Заході російські мільярди підуть на відбудову нашої країни. Далі – покарання воєнних злочинців. Міжнародний трибунал в Гаазі надто повільний, власне, він ще на стадії підготовки, а створення спецтрибуналу по розслідуванню злочинів росії в Україні, попри підтримку ідеї багатьма країнами, так і лишається ініціативою для обговорення. Що ж до гарантій не повторення російської агресії, то це, очевидно, відсил до розмов про гарантії безпеки, які нічим не закінчилися.

Отже, поки що на ультиматум росії Україна відповідає своїм ультиматумом. У такій ситуації немає де шукати простору для переговорів – жодна зі сторін не готова до якихось важливих поступок. Тому правда в тому, що продовжуватиметься війна і головною фігурою, від якої залежать перспективи переговорів, залишатимуться Збройні сили України. Такий стан справ може подобатися не всім нашим партнерам – тож час від часу у провідних світових ЗМІ й надалі зондуватиметься тема переговорів. Але поки не йдеться про скорочення військової допомоги Україні, не варто аж занадто перейматися такими зондуваннями.