Гра мерів і партійна дисципліна

Одні мери вже визначилися з вибором, інші ще в роздумах, адже ставки дуже великі – одна помилка, і ти – політичний труп, а у партії на наступних парламентських виборах не буде жодних перспектив, - пише "Апостроф"

Чому ставку роблять на місцевих політиків

Останні закриті соціологічні опитування могли засмутити Банкову, бо, зважаючи на них, ловити на місцевих виборах вже нема чого. Можна сподіватися хіба що на локальні перемоги. Однак у випадку з великими містами, перспективи успіху для кандидатів-"слуг" близькі до статистичної похибки – зараз український виборець більш схильний до того, щоб проголосувати за місцевий, а не за національний проект. Згідно соцопитуванню групи "Рейтинг", 53% опитаних виборців виявили намір на майбутніх місцевих виборах голосувати за місцеву партію, і лише 27% будуть голосувати за національну.

Чому ж президенту так і не вдалося заручитися підтримкою мерів великих міст? Швидше за все, причина в тому, що команда президента Зеленського спочатку вибрала невірну стратегію комунікацій з місцевими елітами.

Згадайте хоча б наїзд Зеленського на мера Дніпра Бориса Філатова. Жорстка манера спілкування, спроба публічно залякати досвідченого політика, - все це мало зворотній ефект. Філатов не увійшов до команди президента, а Дніпро, фактично, був остаточно втрачений для "слуг". Недавня історія особистого протистояння мера Черкас Анатолія Бондаренка з президентом Зеленським ще більше відвернула більшість регіональних лідерів від Києва.

Друга причина недовіри до Банкової – слабкість центральної влади. За рік роботи президента та парламентської монобільшості сталися десятки скандалів, пов'язаних з присутністю у владі некомпетентних людей. Для успішних мерів, які працюють у своїх містах у режимі 24/7, це категорично неприйнятно. Це не вписується в систему їхнього світогляду, не відповідає їхнім цінностям.

Третя причина недовіри мерів – наслідки децентралізації. Ця реформа стала однією з небагатьох успішних за весь час незалежності України. За останні п'ять років мери отримали в розпорядження солідний фінансовий ресурс. Їм вже не потрібно погоджувати з центром кожну свою дію. У свою чергу, Київ втратив можливість викручувати мерам руки за кожну фінансову ін'єкцію. Самостійність у коштах призвела до більшої політичної самостійності. Сьогодні багато мерів великих міст не вірять у перспективи "Слуги народу" зміцнитися на місцях, тим більше, що рейтинг правлячої партії вже кілька місяців повільно, але впевнено знижується.

Що вибирають мери

Першою офіційно оформила політичну незалежність від центру група мерів на чолі з Філатовим. Її представники об'єдналися в партію "Пропозиція". Окрім мера Дніпра, до її складу увійшли міський голова Житомира Сергій Сухомлин, Кропивницького - Андрій Райкович, Миколаєва - Олександр Сенкєвич та Чернівців - Олексій Каспрук, мер Каховки - Андрій Дяченко та інші мери міст поменше.

Правда, ще перед презентацією "Пропозиції" трапився казус - ходили чутки, що до проєкту увійде голова Києва Віталій Кличко. Це могло б стати шахом і матом чинній владі не тільки на місцевих, але й на парламентських виборах. Але Банкова, здається, зуміла переконати Кличко залишитися в кріслі і дала якісь гарантії. Тому проєкт "Пропозиції" вийшов не таким яскравим, як планувалося.

Відсутність єдиного харизматичного лідера національного масштабу ставить під сумнів перспективи цього проєкту стати національним і зайти до парламенту наступного скликання. Поки історія з "Пропозицією", як партією мерів, нагадує історію з партією "Наш край", яка "здулася" разом із закінченням президентського терміну Петра Порошенка. Що ж стосується місцевих виборів, то новий мерський політпроєкт в змозі розраховувати на певний успіх.

До боротьби за мерів також долучилася партія "За майбутнє" на чолі з народним депутатом Ігорем Палицею. Однією з перших вона розгорнула бордову кампанію по всій країні. На відміну від "Пропозиції", у цього політичного проєкту є однойменна депутатська група у Верховній Раді, від голосів якої залежить багато важливих для влади голосувань. Таке парламентське лобі для партійного проєкту має вагу.

Нещодавно лави партії "За майбутнє" поповнив мер Черкас Анатолій Бондаренко. Це стало сенсацією для багатьох політичних гравців, адже раніше Філатов впевнено говорив про те, що домовився з Бондаренко про входження до проєкту "Пропозиція". Швидше за все, черкаський міський голова прийняв рішення з прицілом на майбутнє. На думку експертів, парламентські перспективи "За майбутнє" поки виглядають більш привабливо, аніж у партії мерів. Що стосується Бондаренко, то його демарш однозначно підсилив позиції партії Ігоря Палиці і послабив позиції партії Бориса Філатова. Дуже цінним придбанням для проєкту "За майбутнє" став впливовий у Київській області народний депутат VIII скликання Ярослав Москаленко. Подейкують також, що партія активно веде перемовини з ексгубернатором Харківської області Юлією Світличною. Якщо вони закінчаться успішно, у мера Харкова Геннадія Кернеса може з'явитися серйозний конкурент у боротьбі за крісло міського голови.

Безпартійні мери обласних центрів, такі, як міський голова Чернігова Владислав Атрошенко, починають створювати свої партії для участі у місцевих виборах. Деякі з таких проектів можуть вистрілити, але особливих парламентських перспектив у них нема. Хоча, з урахуванням результатів децентралізації, ще питання, який мандат є більш цінним: мера чи депутата ВР.

"Синдром Симчишина"

Є, втім, серед мерів великих міст і ті, що мають високий рейтинг довіри та були обрані на свою посаду від партій, не представлених у парламенті. Найбільш характерним представником цієї групи є мер Хмельницького Олександр Симчишин. 2015 року жителі міста обрали його міським головою від Всеукраїнського об'єднання "Свобода". У якомусь сенсі Симчишин є унікальним мером, його підтримка досі не опускається нижче позначки 60%. Це дуже хороша новина для партії "Свобода", національний рейтинг якої в останньому дослідженні групи "Рейтинг" склав 3,3%. На думку експертів, це солідний заділ для участі партії у наступних парламентських виборах. Особливо, якщо брати до уваги те, що "Свобода" на сьогодні є непарламентською політичною силою.

Окрім того, у партії є ще два мери, що очолюють великі міста. Це міський голова Івано-Франківська Руслан Марцинків та мер Тернополя Сергій Надал. Ресурс більш ніж достатній, щоб розраховувати на успіх на Заході України та успішно поборотися за голоси виборців. Тому у "Свободи" є шанси залучити голоси виборців і подолати 5%-й бар'єр на наступних парламентських виборах.

Але мріям українських націоналістів знову стати парламентською силою, можливо, не судилося збутися через те, що починається внутрішньопартійний "сепаратизм". Річ у тім, що мер Хмельницького Олександр Симчишин створив свій політичний проект "Команда Симчишина" і зібрався разом з ним йти на місцеві вибори. На думку експертів, цей крок є дуже ризикованим і загрожує поставити хрест на політичних перспективах "Свободи", як національного проекту. Можливо, хмельницький мер переоцінює свої сили, увірувавши в силу особистого авторитету. Не варто забувати, що у своєму кріслі він опинився саме завдяки висуненню від "Свободи", а фінансові можливості займатися містом йому надала реформа децентралізації.

Якщо "синдром Симчишина" підхоплять також мери Івано-Франківська та Тернополя, то вони, можливо, виграють свої локальні битви, але приречуть "Свободу" на політичне небуття. А разом з нею замовкне голос українських націоналістів, зупиниться просування української національної ідеї. Десятиліття партійної роботи і політичної боротьби зійдуть нанівець. Сподіватися на досвід мерів, які вирішили піти на вольні хліби, таких як Атрошенко, Симчишину не варто. Адже перший – безпартійний, а від рішення другого залежить доля цілої партії.