Дзвінок Путіну. Чому ми не готові до зустрічі в Нормандському форматі

Сьогодні відбулася телефонна розмова Володимира Зеленського та Володимира Путіна. Суть її можна звести до однієї фрази: поговоріть з ОРДЛО, щоб вони більше не стріляли, і не забудьте, що скоро маємо зустрітися в Нормандському форматі.

Можна, звичайно, по-різному ставитися до того, чи потрібна була ця розмова, чи ні. Але це не головне питання, яке потрібно задавати самим собі. Перше і ключове питання: чи готові ми до переговорів в Нормандському форматі. І тут ми стикаємося з глобальною проблемою: ми не маємо про що говорити з росіянами, французами та німцями. Єдиний аргумент, який у нас є – це Мінські домовленості (якщо це можна назвати аргументом).

Проблема полягає в тому, що нинішній формат нормандської четвірки передбачає бажання Макрона якнайшвидше вирішити питання автономії для Донбасу і бажання Меркель дати мінімальний газовий контракт Україні, щоб відкрити Північний потік-2. План росіян також зрозумілий. І тут ми маємо пам'ятати про ще один надважливий момент. Сьогодні Путін – найслабший за всі роки свого правління. І його оточення прекрасно розуміє, що вирішення питання України – це один з небагатьох козирів, які можуть різко підняти рейтинг президента РФ.

Що може викласти на переговорний стіл Зеленський? Скарги на те, що не дають розмінувати територію біля Станиці Луганської? Чи розповіді про зірване "хлібне перемир'я"?

Для того, щоб зіграти в свою гру, потрібно зробити дві речі: озвучити свій план і спробувати консолідувати навколо нього суспільство. При теперішній підтримці Зеленський міг би це зробити, але, на жаль, поки він цього не робить. Чому? Або в Офісі президента просто немає власного плану, або ж ті, хто відповідає за зовнішню політику, свідомо вважають, що можна зіграти в французький чи якийсь інший чужий сценарій.

Серед законодавчих планів Ради на осінь зараз активно розглядаються зміни до Конституції, які, по суті, повторюють ті зміни, які були вже напрацьовані конституційною комісією включно із перехідними положеннями про, так званий, особливий статус Донбасу. Головне питання полягає в тому, чи готова команда Зе йти далі і формувати законодавче поле для особливої автономії для ОРДЛО. Поки відповіді на це питання немає ні в кого. Але повторюся, ключова проблема сьогоднішнього дня – це те, що Офіс президента не говорить нічого про Донбас.

Наразі існує всього три сценарії розвитку подій. Перший – продовження нинішньої ситуації "ні миру, ні війни", яка, де-факто, була планом Порошенка.

Другий – погодження України на автономію ОРДЛО і відповідна інтеграція за правилами РФ. І, нарешті, третій варіант – запропонувати свій мирний план і, прикриваючись підтримкою українського народу, спробувати нав'язати цей план іншим гравцям.

Яким може бути цей план? Ми маємо замінити особливий статус на повну децентралізацію. І створити однакові умови для всіх регіонів зі збереженням ключових і визначальних повноважень центру. Простий приклад: в Мінських угодах прописане право на створення власної поліції на Донбасі. Прекрасно, приймаємо закон про муніципальну міліцію, який працює на всій території країни і одночасно забезпечує виконання мінських угод. І так потрібно йти по кожному пункту. Інакше – сценарій автономії за російськими правилами призведе до розколу країни і, що ще гірше, до появи терористичних організацій в центрі і на Заході. А те, що росіяни готові будуть фінансувати ці організаціі, я навіть не сумніваюся.