Між миром за будь-яку ціну і війною без жодних поступок: Кому вигідно розсварити українських політиків

Поки триває героїчна оборона країни, поки з неймовірними зусиллями здійснюється евакуація цивільних громадян із районів бойових дій, відбуваються інші, менш помітні, але досить важливі речі. І вони свідчать про те, що у політичній коаліції, котра виникла ще до війни і продовжує існувати понині, різні сили не забувають про власне позиціонування. Це викликає якщо не очевидні тріщини в коаліції, то приховані. І все це дуже вигідно ворогу.

Почнемо з пропрезидентської команди. Зараз рейтинг Володимира Зеленського дуже високий, і це добре і закономірно. Разом із тим викликають зауваження певні моменти, яких, на нашу думку, оточенню президента слід уникати. Головний з них - ще до війни глава держави постановив, що заяви щодо позиції України може робити він, очільник МЗС Дмитро Кулеба і прем’єр Денис Шмигаль. Під час війни з’явилася група переговорників, дехто з них також роздає коментарі. Є й інші спікери, офіційні й неофіційні. Їхні заяви подекуди вступають у конфлікт, а нині в інформаційній сфері не повинно бути жодних взаємовиключних заяв представників влади, бо це підриватиме довіру громадян. Візьмемо, до прикладу, оцінки ситуації навколо Києва. Одні заявляють - ворог підтягує сили і може почати облогу, причому найближчими днями. Інші фонтанують оптимізмом: так, на окремих напрямках ворог є, однак узяти Київ не зможе, скільки б не ліз. В умовах війни, та ще й коли ворог веде активну підривну роботу в інформаційному просторі, заяви відповідних державних структур повинні узгоджуватися і не суперечити одна одній.

Або візьмемо нещодавню заяву "слуг", які навіщось взялися пояснювати, що мав на увазі президент, коли в одному з інтерв’ю акцентував на гарантіях безпеки для України. По-перше, не справа партії, хай і президентської, це коментувати. Принаймні, поки про гарантії - лише на рівні розмов. По-друге, зміст заяви – не просто скептичний, а місцями відверто антинатівський. Вибачте, але держави НАТО, не всі, але дружні нам, роблять зараз для України дуже багато. Від того, що пропрезидентська партія в часи війни ганить наших союзників, на краще точно нічого не змінить. У тому числі і всередині нашої країни. За нас нині весь цивілізований світ і він робить все, що здатен зробити за тих умов колективної безпеки, які існують. Інших поки нема. На жаль.

Та питання є не лише до пропрезидентської партії та окремих спікерів влади, а й до опозиційно (до війни) налаштованого політикуму та блогосфери. Останніми днями активізувалися мережеві дописи на кшталт "влада проґавила війну". Мовляв, треба було посилювати армію, а не вкладати гроші у "Велике будівництво", потрібно було готувати людей до можливого вторгнення росії, а не розповідати про шашлики на травневі свята, і так далі. І взагалі – треба припинити будь-які розмови про переговори з ворогом до його розгрому.

Складається враження, що ці дописувачі сидять в Європі, куди встигли чкурнути у перші дні війни. Чи є шанс про щось домовитися з абсолютно неадекватним Лавровим? Ні. Проте слід розуміти дві речі. Перша: світ бачить нашого переговорника, чує нашу позицію, і слухає маячню Лаврова. Іншими словами, з кожними такими перемовинами світ переконується у тому, що ми хочемо миру, а путін - лише ескалації. Друга річ: серед наших громадян вистачає тих, хто думає, що переговори з терористами щось здатні змінити на нинішній момент. От щоб ці громадяни не перекладали провину на нашу владу, їм треба показувати, що зараз переговори з агресором нічого не дадуть. А дадуть лише після того, як наші сили тіснитимуть ворога з нашої землі, а світ ще більше битиме по росії санкціями.

Повернемося до розумних заднім числом. На Банковій визнають: не вірили у вторгнення до останнього. Та чи застав агресор наші збройні сили зненацька? Ні. Тому й не вдалося здійснити бліц-криг. Агресор застряв в Україні і несе значні втрати. Нестиме їх і далі. Тобто, наша армія готувалася. Потрібно розуміти: ті проблеми, з якими ми стикаємося, особливо у зовнішній політиці – результат усіх 30 років незалежності. І те, що ми не в НАТО та навіть не маємо від нього плану дій, провина всіх влад.

В Україні у зв’язку з війною склалася коаліція політсил, представники якої діють разом. Така коаліція стала однією з несподіванок для окупанта, адже на росії були впевнені, що українські політики, за давньою традицією, розсваряться і погрузнуть у взаємних звинуваченнях. Сварок між ними нема, однак бачимо, що комусь чухаються руки ці сварки підштовхувати. Ворог, зрозумівши, що у нього нічого не виходить, міняє тактику. Він затягуватиме конфлікт і через різних діячів всередині країни вкидатиме дві протилежні тези "мир ціною компромісів" і "війна без жодних компромісів". Мета проста – ослабити коаліцію. Зараз і Банкова, і "слуги", і колись опозиційні політики націонал-демократичного спектру також повинні виходити до загалу зі спільною позицією. І не бігти поперед одного, бо цим роблять гірше всім.