Донбас, посадки і "псевдомайдани": Хто і навіщо штовхає Зеленського до катастрофи

Про можливість розпуску нинішнього парламенту першим заговорив президент Зеленський. Ця його погроза радше виглядає як спроба дисциплінувати "Слуг народу", котрі щотижня провокують гучні скандали. Їх підхоплює ласа до сенсацій преса та опоненти "зеленої" команди. З 29 серпня, коли запрацювала Рада 9-го скликання, таких скандалів набралося стільки, що вистачило б на рік-два: "кнопкодавство", внесення сумнівних законодавчих ініціатив, звинувачення соратників у хабарництві, регулярне потрапляння в об’єктиви камер переписки депутатів у смартфонах, останнім епізодом цього став секс-скандал з Богданом Яременком, і як підсумок – поступова фрагментація монобільшості. Яка, скоріше за все, лише посилюватиметься, враховуючи два фактори: перший – зацікавленість у розладах у Зе-команді з боку інших політичних сил та олігархічних груп, які ці розлади стимулюють, друге – страх самих "Слуг" перед розпуском ВР, що підштовхуватиме їх або шукати запасні політичні аеродроми, або просто використати час перебування у парламенті для власного фінансового зиску.

Власне, нічого нового, такі етапи український парламентаризм проходив неодноразово: "тушкувалися" і кололися не лише проєвропейські політсили на кшталт "Нашої України", а навіть "регіонали". Правда, лише під страхом бути фізично "люстрованими" після Майдану. То ж українську політику можна охарактеризувати не як постійне оновлення еліт, а як їхній кругообіг та мімікрію. "Старі" чи "нові" обличчя – великої різниці немає.

І от на фоні пробуксовування турборежиму в парламенті, посилення конфліктів між частиною "зеленої" команди й Генпрокуратурою, доказом чого стало не голосування групи нардепів за подання на зняття недоторканності та арешт Ярослава Дубневича, активізації інформаційних атак на уряд (особливо дістається прем’єру Олексію Гончаруку і міністру економіки Тимофію Милованову), українців потроху привчають до думки про невідворотність розпуску парламенту і відставки уряду. Найактивніше цю тему качають депутати "ОПЗЖ", різного роду люстровані "телезірки" та політики, які не потрапили до нинішнього складу ВР, але мріють повернутися в Раду знову. Їм роздали "дудки", в які вони суголосно дудять про дилетантів у владі, про зовнішнє управління, яке здійснюється руками грантоїдів в урядових кріслах, про продовження політики Порошенка і так далі.

Цього варто було очікувати, однак чи є у влади що протиставити ансамблю політичних "дудариків"? Схоже, стратегії немає, а тактичні дії, на кшталт спроби прикрити так звані "канали Медведчука", нагадують тупцювання на місці. Більш того, складається враження, що на Банковій не до кінця розуміють, хто насправді є її ворогами, і через це ризикують потрапити у ситуацію невідворотності масштабної політичної кризи.  

Для того, щоб вона почалася, ворогам Зе-команди треба, аби влада здійснила кілька катастрофічних для себе кроків. До яких її активно підштовхують.

Що за катастрофічні кроки

Перший катастрофічний крок – це мир на Донбасі, вигідний Путіну. Його реалізація, на жаль, почалася, що призвело до розпаду антиросійської коаліції, яка створювалася протягом минулих років. Тобто, формально вона ще існує, оскільки санкції проти Москви продовжили до весни 2020-го, проте є багато ознак того, що зовнішньополітична кон’юнктура дуже несприятлива для України. Простіше кажучи, чим глибше українська влада занурюватиметься в реалізацію "мирного плану", тим слабшатиме підтримка нашої країни Заходом.

Це - головна мета тих політиків і політсил, які розповідають про зовнішнє управління: позбавити Зеленського підтримки у високих кабінетах США та ЄС. Тому вся та братія, про яку йшлося вище, критикує "Слуг" та уряд, але показово підтримує наміри президента по Донбасу. Вона, на відміну від Банкової, чудово розуміє, які райдужні політичні перспективи відкриває перед ними мир за будь-яку ціну: апатія патріотично налаштованого виборця, який до того ж фрагментований між кількома політсилами, падіння рейтингу "Слуг народу", з якими асоціюватиметься "капітуляція", та соціально-економічний спад, яким лякатимуть з усіх рупорів (спекуляції "було погано, зараз ще гірше" - тарифи не знизили, ціни зростають, на бізнес наступають – обов’язково отримають підтримку) – ось вам складові повзучого реваншу.

Другий катастрофічний крок – посадки попередників. "Зелені" обіцяли посадки ще весною, але їх досі немає. З одного боку, це послаблює позиції "Слуги" та президента, та з іншого – політично мотивовані судові процеси спалять мости між Зеленським і тією частиною українського політикуму, який може підставити плече президенту в разі посилення проросійських сил. Нині дуже помітно, що саме ці сили найактивніше педалюють тему відсутності посадок. І роблять вони це не лише тому, що хочуть помститися Порошенку і компанії за люстрацію чи вимушену втечу з країни. Все набагато складніше: їм дуже вигідне скочування України до диктатури, хай і м’якої. Це послаблюватиме підтримку Києва Заходом. Навіть якщо там не захищатимуть Порошенка безпосередньо, в купі зі зміною політики Зеленського щодо Донбасу це стане сигналом для Брюсселю та Вашингтону, що в Україні повністю відступили від попередньої політики, а, отже, і вони можуть переглянути свою політику щодо нашої держави.

Тобто, ті, хто зараз активно підштовхує президента до політично мотивованих посадок, особливо, якщо ці посадки відбуватимуть у стилі сумнозвісного суддівства Родіона Киреєва, тримають в умі власну вигоду: без потужної підтримки західних партнерів українське керівництво ризикує опинитися наодинці з Росією.

І третій катастрофічний крок – це, власне, реалізація ідеї дочасного розпуску парламенту. Сказавши про таку можливість, Зеленський опинився у ситуації, коли його штовхають до цього. Дискредитуючи "Слуг" і заодно весь парламент. Прикладом цього може бути оприлюднена сайтом "Страна" переписка пранкера Джокера (від імені Генпрокурора Рябошапки) з нардепом Миколою Тищенком. У ній і про стукачів у фракції, і про отримання нардепами грошей у конвертах, і про Олександра Ткаченка з "манією величі". Тобто, маховик дискредитації президентської команди у парламенті розкручується на повну силу. І в ЗМІ, і на Телеграм-каналах, які, схоже, саме з цією метою і створили.

Не важко здогадатися, хто може стояти за цим конкретним "зливом", адже з Рябошапкою воюють і люди, пов’язані з Ігорем Коломойським, і так звані "портновці", і близький до одних та інших блогер Анатолій Шарій. "Джокер" – це канал Анатолія Шарія. Він сам це визнавав. А Шарій пов'язаний з Портновим. 

Ці та інші фігури жорстко критикують і "Слуг". Простіше кажучи, разом вони заганяють Зеленського у глухий кут: не розпустить парламент – муситиме брати на себе весь негатив від подібних "зливів", а розпустить – не матиме за результатами дочасних виборів своєї більшості. І буде змушений укладати коаліційні угоди або з "ОПЗЖ", або з умовною "партією Портнова-Коломойського". Обидва варіанти для президента програшні, бо роблять його заручником чужих інтересів.

Сюди варто додати спроби розгойдати вулицю "майданом проти Зеленського". Для цього не потрібно довго думати над смислами. "Нас обдурили"… і масовки забезпечені. Можна припустити, що вони плануються на весну, аби натиснути на президента. Та оскільки розпустити Раду раніше, аніж за рік до її обрання він не може за Конституцією, не виключено, розігруватиметься інший сценарій: широка коаліція та новий уряд, який кардинально змінить вектор розвитку країни. Коли ж Зеленський на це не піде, його змушуватимуть розігнати парламент на підставі розвалу монокоаліції. Ну, а чим закінчяться перевибори в ситуації політичної кризи, здогадатися нескладно.