Полівіння влади, об'єднання опозиції і нові політпроекти: Якими будуть політичні тренди в Україні 2022 року

Це колективний Захід може собі думати, що для української влади і опозиції ключове питання – нападе Путін, чи не нападе. Насправді, для наших політеліт ключове питання – отримати максимальні шматки електорального пирога на парламентських виборах. Вони вкрай важливі, адже від результатів голосування у жовтні 2023-го залежатиме доля виборів президента. І доля Зеленського, який за 2,5 роки свого правління нажив собі сотні ворогів, суттєвий антирейтинг, проте і досі залишається найрейтинговішим політиком.

Зачистка інформаційного поля

Отже, як влада боротиметься за виживання. Нагадаємо: 2021-й розпочався з неочікуваного багатьма різкого розвороту Зеленського від "какой разніци" до націонал-патріотичної риторики і, головне, кроків, які цю риторику підкріплювали. Маються на увазі санкції проти нардепів з "ОПЗЖ" Віктора Медведчука і Тараса Козака, пов’язаних із ними осіб і блокування трьох телеканалів з їхнього пулу ("112", NewsOne, ZiK). Рік закінчується добиванням телевізійних рупорів із цього ж пулу. Однак є суттєва відмінність. Під лютневе блокування каналів підклали правдоподібне пояснення: буцімто вони фінансувалися з компанії, яка працює в ОРДЛО. Буцімто, бо в суді справу за ст. 258-5 "Фінансування тероризму", порушену СБУ 2 лютого, поки не розглядали. А самого Медведчука підчепили іншою справою - вугільною. В якій фігурує і Петро Порошенко. Якщо "Перший незалежний" та UkrLive також фінансувалися з ОРДЛО, тоді чому їхній власник Нестор Шуфрич не під санкціями?

Прихильники простих рішень, а їх у націонал-патріотичному таборі також вистачає, знову плескають в долоні: от Зеленський молодець. При Порошенку такого не було. Та чи так само вони плескатимуть, коли слідком підуть "канали Порошенка"? А їх за що, вони не проросійські? Що вони не проросійські, а опозиційні, казали і на вже заблокованих каналах. Коли влада ухвалює сумнівні з точки зору закону рішення, а суспільство мовчить чи навіть радіє, то нічого не заважає їй вчиняти так само і надалі.

Тобто, тренд зачистки інформаційного поля від ворожих владі медіа, розпочатий у 2021 році, триватиме і в 2022-му. Саме ворожих, бо вони працюють на протестну аудиторію. "Олігархічні", "продажні" і так далі – лише зручні кліше. Проте буде низка відмінностей. Перша: окрім позасудових санкцій "дубиною" стане реєстр олігархів. Друга: під чистки потрапили і далі потраплятимуть новинні телеканали, а ті "кнопки", де є випуски новин, але вони не основні, або взагалі приберуть новинні блоки з ефірів, або зроблять їх мінімальними за часом. Без коментарів і політичних ток-шоу. Інакше кажучи, 24/7 крутитимуть "мило" і розважальні програми. Третя відмінність – звільнені інформаційні ніші заповнять новинні телеканали, повністю лояльні до влади. "Дом", "Рада", "4 канал"… Ймовірно, будуть ще. Четверта – інформполітика держави стане жорсткішою не лише до мовників, але й до інтернет-ресурсів. Так що у 2022-му ми не раз почуємо від журналістів різних видань, що їх заблокували несправедливо.

Хтось скаже: Захід насварить Зеленського за утиски свободи слова. Можливо і насварить. Але хіба можна поставити на одні ваги занепокоєння західних політиків і ризик програти вибори і втратити все?

Маргіналізація крайніх політичних флангів

Поки що ми бачимо зачистку радикально "ватного" політичного поля. Приміром, до каналу "Інтер" у Банкової питань нема. І не буде. Не тільки тому, що Зеленський має власну історію роботи на цьому телеканалі, а до думок Сергія Льовочкіна, як кажуть, в ОП прислухаються. Просто все очевидніше, що в Зе-команді головну небезпеку для свого майбутнього вбачають у двох крайніх політичних таборах, що традиційно визначали українську політику з часів набуття Незалежності – як серед властиво проросійських політиків, так і серед націонал-патріотів, або націоналістів. Простіше кажучи: якщо маргіналізувати перших і других, то у наступному парламенті вони не будуть представлені чисельними фракціями. З іншими, такими, як група Льовочкіна-Бойка, домовитися куди легше. Тож протягом року, що минає, Зеленський зайшов на поле нацпатріотів і звідти тиснув на "русскомировців". Цей тиск триватиме, і це також буде трендом 2022-го.

Що робитимуть з прозахідним політичним полем? Як показують соцопитування, протягом року рейтинги Петра Порошенка та "Європейської солідарності", лідерів симпатій серед націонал-патріотичних виборців, не впали. Вочевидь, на перетік симпатиків до Зеленського сподівалися на Банковій, коли в лютому починали розворот від "какой разніци". Але не спрацювало: рейтинги президента і його політсили впали майже до рівня, відповідно, Порошенка і "ЄС", а Зеленський отримав величезний антирейтинг.

Утім результат все ж є: Юрій Бойко та "ОПЗЖ" скотилися на третє, а в деяких опитуваннях і на четверте місце, Віктор Медведчук взагалі в опитуваннях впав до рівня одного відсотка. Натомість виборців із цього ідеологічного флангу почав відбирати у традиційних нащадків "регіоналів" Євген Мураєв зі своїм проектом "Наші". Не важко здогадатися, що наступного року стартує ще кілька схожих проектів, які фрагментуватимуть проросійський електорат. Щось подібне спробують провернути і на націонал-патріотичному фланзі. Зачин цьому покладений підозрою Порошенку і намаганням поставити між ним і Медведчуком знак рівності.

Комбінація проста – посадити п’ятого президента під домашній арешт, щоб обмежити його у стосунках із зовнішнім світом, застосувати санкції щодо пов’язаного з ним бізнесу, кримінальними справами тиснути на його соратників, а найголовніше – гучно, на всіх медіа-майданчиках кричати про "державну зраду" і прив’язувати Порошенка до Медведчука. Розрахунок на те, що національно свідомий виборець відвернеться від "Пороха". В ОП навряд чи вірять у перетікання таких виборців до Зеленського. За задумом, розчаровані у Порошенку знайдуть собі кумирів серед проектів на кшталт "Голосу", умовної партії Притули, у "Свободі" або й "Батьківщині". Тобто, одна складова схеми – дискредитація ключового конкурента Зеленського, інша – подрібнення націонал-патріотів. То ж як на проросійському фланзі, так і на прозахідному у 2022 році стане тісніше.

Консенсус антизеленської опозиції

Проте у випадку з тиском на Порошенка все може статися з точністю до навпаки. По-перше, Порошенко захищатиметься, атакуючи. Це зрозуміло з його заяв. По-друге, швидше у війні Банкової з Порошенком Юлія Тимошенко, Гройсман, Разумков та інші стануть на його бік. Не тому, що хочуть, щоб він повернувся до керма держави, і не через любов до ближнього, просто їхній головний супротивник – Зе-команда, і чим вона глибше втягуватиметься у переслідування Порошенка, тим ставатиме слабшою. Саме посадка Юлії Тимошенко у жовтні 2011 року стимулювала, здавалося, неможливе – між собою домовилися лідери кількох крил опозиції режиму Януковича. Об’єднана опозиція на парламентських виборах 2012 року показала чудовий результат. Він міг бути ще кращим, якби не гра в самостійність окремих політиків з цього табору і не відверті маніпуляції влади на мажоритарних округах. 

Про спільний похід на вибори нинішньої опозиції не йдеться, мова про інше – її об’єднає спільний противник, і рейтинги вона набиратиме не на взаємному поборенні, а на тому, хто ефективніше битиме по Зеленському і його команді. Тобто, влада намагається нівелювати вплив на виборців двох радикальних політичних флангів, натомість ризикує отримати консенсус політеліт проти Зеленського і "слуг". Таким чином, багато у чому визначальним для наступного року стане те, який із цих двох трендів (маргіналізація політичних флангів чи консенсус опозиції) отримає більшу підтримку виборців.

Спроба зайти на проросійський фланг

Якщо ти вирішив воювати з усіма і сподіваєшся битву не програти, окрім батога треба мати купу смачних пряників. Себто, соціального популізму. Тож варто очікувати тренду суттєвого полівіння влади – вона спробує загравати з тією частиною електорату, яку цікавить не ідеологія, а вміст холодильників. Судячи з нинішньої економічної ситуації в країні і прогнозів на рік прийдешній, важко зрозуміти, звідки візьмуть гроші на пряники.

І, нарешті, останній тренд – "слуги" спробують зайти на проросійську електоральну ниву так само, як цього року зайшли на прозахідну. Це можна зробити кількома способами – або соціальним популізмом, підкріпленим підвищенням якихось виплат (про це – вище), або переглядом дражливих для цього виборця законів, як от мовний закон. Або спробою налагодити відносини з Кремлем, що неможливо без суттєвих поступок з боку України. Тому не слід виключати, що згадані тренди такими не стануть у випадку, коли Верховній Раді найближчими місяцями запропонують підтримати пакет документів з реінтеграції ОРДЛО за московським сценарієм. Тоді головним і дуже сумним трендом року стане катастрофа розколу українського суспільства.

Читайте також: Головні події 2021 року в українській політиці