Всі проти всіх: Чому влада не може домовитися з опозицією, а опозиція - об'єднатися

фото: Уніан

Експерти пропонують взяти за найбільш прийнятний для майбутнього країни сценарій початок широкого діалогу влади і різних груп політичної опозиції. Результатом має стати переформатування уряду і відмова президентського офісу від домінування монобільшості у Верховній Раді. Саме так, бо монокоаліція вже давно існує за допомогою підпорок у вигляді депутатських груп – сателітів. Тому справді масштабні задачі, такі як, приміром, зміни до Конституції, де треба 300 голосів, їй не під силу.

Поки що у Офісі президента продовжують чи то переконувати всіх, чи то справді вірити в те, що існуванню "слуг" у форматі монобільшості нічого не загрожує. Щоправда, ціна результативних голосувань для команди Володимира Зеленського зростає чи не з кожним наступним засіданням Ради. Мажоритарники, яких у групах "За майбутнє" і "Довіра" домінуюча більшість, вимагають повернення до апробованої ними схеми обрання до парламенту за одномандатними округами. І от голова фракції "Слуга народу" Давид Арахамія уже каже, що в Раді "витає і активізується" ідея повернути мажоритарку на парламентських виборах. Бракує лише загорнути цього хабаря олігархічним групам у обгортку якогось законопроєкту. Не змушуючи себе чекати, нардепи-мажоритарники уже подали такий проєкт. Чи буде він розглянутий, а чи на Банковій внесуть свій – питання пакетних торгів за ухвалення одночасно кількох важливих законів. Зокрема, про столицю і про місцеві державні адміністрації.

Читайте більше: Чому Банкова хоче повернути мажоритарників

Але ж повернення до старого механізму виборів нардепів, який створював лазівки для підкупу виборців, буде зрадою обіцянок, що їх "нові обличчя" давали громадянам. Нагадаємо, якщо хто забув, що нинішня партія влади обіцяла країні запровадити вибори за прозорими і відкритими, (а не напіввідкритими, як у них зрештою вийшло у чинному Виборчому кодексі) партійними списками.

У владі переконані, що будь-яке рішення може "зайти" виборцю – все залежить від того, під яким піарним соусом його подати. Тому Зе-команда продовжує жити головним своїм політичним капіталом – рейтингами. Про спроби почати мислити стратегічно і вийти за рамки моментальної кон’юнктури чи хайпу не йдеться. На Банковій уважно відстежують хитання рейтингових кривих внаслідок тих чи інших кроків, заяв чи відосиків свого лідера. Така модель управлінської поведінки викликала до життя, приміром, лише зі свіжого – популізм "ковідної тисячі", обіцянки дешевої іпотеки кожному під 10, 7, а зараз уже 5 відсотків чи заяви уряду про запровадження адміністративного регулювання цін на соціальні товари.

Можливо, для когось у нинішній владі буде одкровенням, але подібні кроки тягнуть за собою не лише оплески невибагливого електорату, а й купу питань, які починають вирішувати уже по ходу п’єси, запустивши механізм чиновницької реалізації "зелених" ініціатив. Анонсували "іпотеку 5%" - і лише тоді почали думати, а яким же буде її механізм. Тільки зараз вирішили, як отримуватимуть "Вовину тисячу" ті, хто не мають смартфона. 

Відвертий брак у діях владоможців, а часто й провали, є наслідками відсутності живої дискусії про якість і характер рішень влади. Саме таку дискусію можна б забезпечити в межах широкої коаліції всіх чи більшості політичних сил країни. Але поки що замість цього бачимо лише тактичні кроки, або спрямовані на тимчасове піднесення рейтингів влади, або розраховані на електоральне ядро Зеленського. Яскравий приклад – свіже президентське відео про те, що все у нас добре і не час бігти по гречку замість дорослої розмови з розумними людьми про справжній масштаб випробувань, які можуть чекати на нас, і те, як влада до них готується.

Логічно, що діалог – це коли спілкуються на рівних і влада, і опозиція. Ми з’ясували, що перша з цих двох складових поки цього не розуміє. А чи готова до такого розуміння опозиція?

Опозиційні лідери виголошують тези про необхідність діалогу. Але, складається враження, думають при цьому хто про посади, хто про завдані образи, і приховати ці думки складно. Уявити в єдиній коаліції "Європейську солідарність" і "Слугу народу" наразі важко. Не поспішають оприлюднювати свою позицію і "Батьківщина" з "Голосом". Вичікують, коли ж із фракції "слуг" почне витікати струмок, а далі ріка мажоритарників. Скажімо, в обійми Дмитра Разумкова, який наступного тижня презентує свою партію, чи в іншому напрямку, який здасться перебіжчикам перспективним у сенсі переобрання до Ради під новими прапорами. В такій ситуації частина опозиції може зіграти в золоту акцію. В обмін на ті ж хлібні посади у владі.

Щодо посад, тобто до питання перезавантаження уряду. У влади, здається, закінчилися більш-менш притомні управлінці й замінити нинішніх просто ніким. Жоден професійний топ-менеджер з бізнесу не піде в міністри, бо завтра його звинуватять у своїх і чужих помилках і виженуть. Якщо змінюватимуть уряд без розмови влади й опозиції, талановитих кадрів ставатиме все менше, а безладу в країні - все більше. Почнеться нова війна компроматів, а топи великого бізнесу завжди мають скелети в шафах, як не власні, то пов’язаних із ними мільярдерів. Нагадаємо, як до Дениса Шмигаля після призначення прем’єром клеїли Ріната Ахметова, в системі бізнесу якого він працював. Тобто, перезавантаження уряду також шлях ризикований. Але й лишити все як є – не варіант.

Стратегічна логіка всіх політичних сил, від влади до опозицій різних кольорів, зводиться до мислення в масштабі парламентських виборів 2023 року. Різні лише тактики: влада бажає зберегти свого виборця, тобто до 25% електорального пирога, і привабити нових популістськими приманками, а якщо вийде, то намалювати собі результат під час електронного голосування. Опозиції ж та її класичним лідерам ідеться про реванш за ганебний розгром 2019 року, якого завдав їм телевізор і Володимир Зеленський у ньому.

Уже зараз можна спрогнозувати ключовий посил всієї опозиції до громадян на виборчий рік, який може принести політичні бали: "Зеленський планує вкрасти ваші голоси і сфальсифікувати результат виборів". Це аж ніяк не заклик до політичного перемир’я перед лицем зовнішніх і внутрішніх викликів. І з цього боку теж дивляться на опонентів через оптичний приціл протистояння. І це справді небезпечно, бо сценарій подальшого розколу вигідний насамперед кому? Кремлю важливо забезпечити в Україні збільшення присутності лояльних Росії депутатів і закласти міни під фундамент існування як влади, так і опозиції. Нехай війна між ними буде максимально руйнівною і розхитає всю конструкцію держави.

Та й це лише підготовка ґрунту. А справді сильна, стратегічна ставка кремлівських ідеологів (якщо тимчасово прибрати з розрахунку фактор можливої прямої агресії), як видається, зроблена не на парламентські, а на президентські вибори в Україні, які мають відбутися 2024 року. Результатом яких має стати заміна Зеленського на когось значно більш лояльного до Кремля. Заміна руками самих же українських еліт, які вкотре в нашій історії увійшли в стан перманентної війни всіх проти всіх. 

Відтак найбільш імовірно, що замість широкого діалогу і пошуку виходу з кола проблем країна побачить переставляння крісел в уряді, договорняки олігархічних груп і партії влади під конкретні голосування в парламенті. І багато популізму, не підкріпленого ні грошима, ні здоровим глуздом.