Чому у грузинській туристичній війні програв перш за все Зеленський

Головною подією тижня на пострадянському просторі стала акція протесту в столиці Грузії. Подія, яка виникла на порожньому місці завдяки діям представника Росії. У Тбілісі народ вийшов на вулиці і дійшов практично до спаплюженого депутатом російської Держдуми Сергієм Гавриловим крісла спікера парламенту. Протест, поліція, гумові кулі, вибиті очі – традиційний для подібних історій "джентльменський набір". Навіть у самій Грузії, бо подібним чином розбирався із своїми опонентами і великий демократичний президент Михеїл Саакашвілі (хіба до вибитих очей не доходило). Але цікаве у цій історії не внутрішньогрузинське протистояння, а реакція на подію в Кремлі.

Реакція була наступною – Путін наказав припинити авіасполучення з Грузією, забрати усіх своїх громадян і взагалі припинити будь-яку туристичну діяльність із цією країною. По суті, розв'язавши чергову війну, туристичну, як колись із Туреччиною. Цього разу поки що безкровну.

Був цей інцидент з Гавриловим випадковістю чи зрежисованою акцією – питання цікаве. І, можливо, відповідь на нього світ до падіння режиму Путіна не дізнається. Але це цікавість з позиції спеціалістів, які займаються феноменом путінської Росії. Або конкретно грузинів – бо їх це напряму торкнулося, та іще й як криваво. Нас же, українців, у цій історії цікавить от що.

"Туристична війна" стала черговим – і, можливо, найілюстративнішим – прикладом взаємодії останньої старозавітної імперії із цивілізованим світом. Ну ок, скасували авіасполучення. Таке бувало і в минулі часи, причому досить системно – поцікавтеся історію прямих авіарейсів між СРСР і США, причому з обох боків Атлантики. Але коли держава просто забирає усіх своїх громадян – оце уже викликає подив і питання. І тут займенник "своїх" означає не приналежність до країни, як у всіх інших випадках – а по суті окреслює власність режиму. Тобто це не "громадяни нашої країни", це "наші люди", наша власність, яку ми захочемо – і заберемо, навіть якщо вони гіпотетично проти.

Викликає питання у тих, хто не розуміє, як функціонує путінська Росія. А вона функціонує точнісінько так, як функціонував СРСР, хіба що без тоталітарної складової у вигляді контролю за приватним життям (хоча оце відкликання людей – уже близько до ідеалу, який плекає КДБшний режим кооператива "Озеро"). Однією ж із головних рис тієї імперії, на яку ця, як підліток на свіжовипущеного з тюрми зека, прагне бути схожою, є використання будь-яких сфер життя у своїх імперських цілях.

Пам'ятаєте, в СРСР побутувала така мантра – "спорт поза політикою". Те, що спорт давно і міцно є частиною політики, ми вже не раз переконувалися. Історія із Грузією підкреслила здогадку про те, що у Путіна частиною політики є все. От просто все. Туристи? Добре, використаємо і їх як фактор. Треба буде використати у своїй геополітичній грі з'їзд філателістів чи рух на захист льодовиків Арктики – використають, не сумнівайтеся.

Тут варто подарувати один абзац українським фанатам Саакашвілі. Бо це саме він у односторонньому порядку скасував через кілька років після нападу Росії на "Південну Осетію" візи для громадян Росії. Ми залишимо осторонь питання доцільності відкритих воріт для представників русского міра (навряд чи ті російські туристи, які їздили усі ці безвізові роки до Грузії, є демократами, лібералами і антипутінцями – скоріш за все, навпаки), але сподіватися на те, що Кремль, після війни 08.08.08 не використає і туристичну галузь як привід для чергової війни… Скажемо м'яко, це дуже наївно.

Тож у першу чергу нас в цій історії має цікавити такий висновок. Росія, як країна, яка функціонує як імперія, не може не використовувати будь-що у своїх імперських цілях. Нафта і газ, залізничні перевезення, туризм, експорт продуктів – усе це і багато іншого рано чи пізно буде використане як черговий фронт війни із зовнішнім світом. А це означає лише одне.

Що Володимир Зеленський уже програв війну Росії. Бо навіть якщо завтра він зможе домовитися про реальне припинення військових дій, навіть про повернення Донбасу до складу України на українських умовах – війна не завершиться. Вона просто перейде у іншу фазу. Можливо, повернеться на нафтогазовий фронт, як при Ющенку. Можливо, Кремль вигадає щось на темі Дніпра – скажімо, отруїть воду в річці, яка є основним джерелом питної води в Україні. Або почне труїти своїх кримських холопів, щоб звинуватити Україну, причому відразу і у терористичних актах, і у тому, що дніпровську воду не пускає до анексованого півострова. І навіть не думайте, що той режим зупинить якийсь там гуманізм чи православні цінності. Після Солсбері цілком очевидно, що гальм у цієї КДБ-машини просто не існує.

Одним словом, для тих, хто на президентських виборах голосував за Зеленського, бо хотів закінчення війни – у нас погана новина. Війна ніколи не закінчиться. Просто перейде у інший формат (на те й гібридна). Єдиний реальний кінець війни – це кінець імперії. Необов'язково у вигляді територіального розпаду, але обов'язково у вигляді знищення імперської свідомості і міфології.

Бо російський депутат, який не буде інфікований імперським вірусом – він навіть не подумає всістися у крісло спікера парламенту іншої країни. І не тому, що він розумітиме, що це означатиме для цієї країни – повірте, Гаврилов теж усе чудово розумів. Але цей не-імперський депутат, він усвідомлюватиме неможливість такого жесту по відношенню до цієї країни. А у імперця в голові цієї неможливості не існує. Імперцю й імперії можна усе. Шантажувати газом, закривати туризм чи анексувати Крим.