Чого не станеться в разі смерті Путіна

Вчора у російській столиці несподівано перекрили Красну площу. І хоча досить швидко російська влада пояснила це рішення завеликою чергою на каток, хвилю чуток, що справжня причина перекриття – це серйозні проблеми зі здоров'ям кремлівського фюрера, а то й його смерть, зупинити вже було неможливо.

В українських соцмережах ці чутки підхопили дуже жваво. Мало хто в це насправді повірив, але відганяти від себе приємні фантазії надто вже непросто. Нічого дивного в цьому немає, люта ненависть до кремлівського карлика робить навіть мрії про його смерть доволі приємними, а мріяти як то кажуть не шкідливо. Інше питання - покладатися на те, що відхід Володимира Володимировича до Пекла якось допоможе Україні подолати більшість нагальних проблем, в жодному разі не потрібно.

По-перше, імовірність смерті Путіна в найближчі роки дуже і дуже невисока. Володимиру Володимировичу наразі лише 63. Для пересічного російського чоловіка – вік вельми поважний, і величезна кількість підданих російського президента не довго тішяться життям на пенсії. Причини цьому загальновідомі – погана медицина, алкоголізм, нездорове харчування, важка фізична робота. Тільки от Путін пересічним росіянином не є, а тому може всерйоз розраховувати прожити ще років з 20 щонайменше. Серцево-судинні хвороби, через які помирає переважна більшість росіян (як, власне, і українців) сучасна медицина доволі успішно лікує, і єдина з поширених хвороб, яка може досить швидко відправити російського диктатора до чортів у казанок, - це онкологія. Але й на неї покладатися особливо не варто. Як відомо, виявлені на ранніх стадіях онкологічні захворювання також лікуються достатньо ефективно, а лікарі російського президента мають всі можливості аби вчасно виявити хворобу. І навіть, якщо з Володимиром Володимировичем трапиться така прикрість як рак, і повністю зцілити Путіна не вдасться, то продовжити президентське життя на добрий десяток років точно не є неможливим. Тож нам залишається сподіватися хіба що на нещасний випадок – невдале падіння зі сходів, лиж чи з мотодельтоплану під час польоту зі стерхами.

По-друге, смерть Путіна, якщо вона таки станеться, втішить українців лише морально, а от політичні чи геополітичні наслідки її будуть не такі вже й приємні для нас. Так, Путін на відміну від Обами, Меркель чи Оланда, людина системоутворююча і його персональну роль в нинішній політичний організації російської держави недооцінювати не можна. Смерть будь-кого з лідерів західних демократій мало що глобально змінить, натомість відхід Путіна в інший світ (а іншого варіанту його відходу від влади наразі не простежується) обов'язково спричинить реконструкцію російської системи управління, але Україна від цього отримає не так вже й багато зисків.

Не потрібно забувати одну банальну істину, що російський ліберал закінчується там, де починається українське питання. І те, що 85% росіян підтримують неоімперську політику Путіна зовсім не означає, що решта 15% - українські друзі. Насправді для 95% росіян, а то й для всіх 99%, Україна – це лише географічне непорозуміння, і не лише Крим, Донбас чи віртуальна "Новоросія", а й уся Україна, за виключенням хіба що "польської" Галичини, – це "ісконнорускіє" землі, за які варто вести священну православну війну. І справа не лише в шаленій кисельовській пропаганді останніх років, так більшість росіян щиро вважають уже сотні років. Цього не змінили ні революція 1917-го, ні громадянська війна, ні санкціонована комуністами українізація, ні хрущовська відлига, ні горбачовська перебудова. То ж сподіватися на те, що одразу по смерті Путіна російські війська залишать Донбас - справа дуже наївна. Що вже й казати про окупацію Криму. Накручена путінською пропагандою пересічна російська вата, відступу будь кого з путінських спадкоємців в українському питанні сприйматиме виключно як зраду заповітів великого вождя та нове ставання на коліна перед Гейропою та Госдепом. То ж керівники постпутінської Росії, що б вони самі з цього приводу не думали, залишаться заручниками ідей Володимира Володимировича. А щоб змінити суспільну думку потрібен щонайменше певний час системної контрпропаганди.

В той же час не складно передбачити, що нагла смерть Путіна спровокує в Росії з одного боку серйозну розгубленість, адже нинішня система повністю крутиться навколо однієї особи, а з іншого спровокує велику підкилимну війну у Кремлі за вакантний престол. Не менша розгубленість буде і на Заході, адже Путін, хоча і злочинець та агресор, але більш-менш передбачуваний з залишками такого-сякого раціонального мислення, нехай і збоченого. Занурення величезної економічно знесиленої території, але з ядерними боєголовками, в хаос і розкол аж ніяк не менший виклик усій людській цивілізації, ніж нинішні амбіції Путіна. То ж для Заходу, як це цинічно не звучить, найважливішим буде не демократія і права людини в постпутінській Росії, а прогнозованість і керованість її керівництва.

Єдиним позитивом для України в разі смерті російського вождя стане той факт, що під час підкилимної війни за владу Кремлю буде дещо більш по цимбалах ніж зараз українське питання, а отже ми отримаємо певний перепочинок, але лише тимчасовий. Щойно ситуація в Кремлі більш-менш стабілізується, про "чьо там у хохлов" так чи інакше згадають. Звісно, постпутінську Москву цілком зможуть змусити піти з Донбасу і можливо навіть деокупувати Крим. Але в будь-якому разі це буде результатом справжнього економічного колапсу в самій Росії, та відбуватиметься дуже і дуже повільно і супроводжуватиметься довгими торгами. Багато що в цьому залежатиме і від принциповості у відстоюванні Україною власних прав і інтересів. А без успішності самої України, перш за все в економічному плані, про таку принциповість годі й думати. То ж скільки б ще років життя не було відведено кремлівському збоченцю, наша доля залишатиметься в наших руках і нічия смерть українських проблем не вирішить.