Безмежно здивований і трохи розчарований: Чим загрожують Україні "сміливі" інтерв'ю Зеленського

Інтерв'ю українського президента Axios'у вийшло відвертою несподіванкою. В першу чергу – через формат цього видання, який взагалі не передбачає тривалих розмов. Матеріали в ньому складаються з недовгого набору коротких тез. Власне, й розмову із Зеленським було переміщено у зовнішнє сховище для документів – а в статтю було вилущено найцікавіше. Втім, формат – це далеко не головна проблема розмови. 

Бо ключові моменти в розмові Зеленського викликають чергові обґрунтовані сумніви в компетентності як українського президента, так і його зовнішньополітичної команди.

Момент перший – це безконечні "здивування" президента Зеленського стосовно відмови президента США накладати санкції на компанію Nord Stream 2 AG та її керівництво. Про цю відмову Зеленський ніби як "довідався з преси", що його також "здивувало".

При тому той факт, що Мінфін США в травні готував поповнення для так званого SDN-List, в якому міститься інформація про підсанкційні структури, таємницею ніби не був. Можна звичайно припустити, що уряд США не поділився інформацією стосовно того, хто саме потрапить в цей список. Але в такому разі "здивування" з Києва мало би звучати десь у травні, коли санкційний список готували, а не в червні, коли справа вже два тижні як завершена. А з теперішнього "здивування" Зеленського стає очевидним, що маючи "кураторів міжнародки" в Офісі президента та ціле МЗС на додачу, тим фактом, хто саме потрапить до санкційного списку за "Північний потік – 2", банально ніхто не цікавився – в акурат до того моменту, коли "вдарив грім".

Ще одним приводом для "здивування Зеленського" нібито стало пояснення американської сторони щодо того, що "Північний потік-2" на 95% завершений і на цьому етапі важко зупинити будівництво. Натомість на запитання журналістів Axios про те, які саме практичні кроки міг би запропонувати Зеленський, президент України заявляє про те, що потрібна "серйозна розмова", і "спільні зусилля США та ЄС". Як саме забезпечити "зусилля" з боку нехай навіть не цілого ЄС, а однієї конкретно взятої Німеччини, він скромно мовчить. Себто складається враження, що українська влада вимагає від США не тільки масштабних зусиль для захисту наших інтересів –але й розвитку плану, як саме ці інтереси слід захищати.

При тому жорсткий і безкомпромісний тон заяв українського президента, який не доклав собі праці навіть чітко сформулювати, що саме він вимагає від США (оскільки навіть санкції проти керівника Nord Stream 2 AG навряд чи зупинили б будівництво "Північного потоку -2" на цій стадії) ставить Україну в позицію конфлікту з чинною адміністрацією США. Особливо якщо у Вашингтоні не погодяться на трохи наївний шантаж Зеленського, і не захочуть зустрічатися з ним до моменту розмови між Байденом і Путіним. Наслідки цієї "інформаційної провокації" будуть очевидні – Києву доведеться спиратися знову здебільшого на Конгрес, а не на Білий дім. А розчарування виборців президента стосвно ЄС доповняться розчаруванням і стосовно США. Що, рано чи пізно, зіграє на руку або націоналістичним партіям, або проросійським силам, ослабивши підтримку центристів в українському політикумі.

На подібному тлі заява Зеленського про те, що слід негайно вирішити питання вступу України до НАТО вже навіть не дивує. Попри той цілком очевидний факт, що коли це питання і справді вирішуватиметься "вже сьогодні" – то Україна отримає тривіальну відмову, наслідки якої в громадянській свідомості можуть бути направду руйнівними.

Можна по-різному ставитися до рішення адміністрації Байдена відмовитись від найжорсткішого сценарію санкцій проти "Північного потоку-2", яке звичайно, є далеко не бездоганним, і про причини якого Depo.ua вже писало. Можна при тому говорити чимало правильних речей про необхідність протистояння Кремлю, і розуміти, що вступ до НАТО є стратегічною метою України. Але спроба досягнути цих цілей при сьогоднішній якості зовнішньої політики президентської адміністрації видається не те щоби приреченою на успіх.