Стратегія деокупації Криму: Кому і що хотів сказати Зеленський цим "історичним документом"

Інформаційний супровід появи Стратегії деокупації Криму розпочався іще минулого року. Українські чиновники обіцяли "проривні" рішення, і активно скликали міжнародних партнерів взяти участь у "Кримській платформі", яка мала би функціонувати, відштовхуючись від цієї стратегії.

Після прийняття документу РНБОУ 11 березня інтрига тільки наростала. Трапилося навіть кілька публічних сварок – зокрема, з приводу того, що у документі відсутні думки стосовно ймовірності кримськотатарської автономії на півострові після його деокупації.

І от нарешті ї документ, який глава МЗС Дмитро Кулеба назвав "історичним" та "таким, що дозволить Києву повернути під свій контроль Кримський півострів", був опублікований. В якості рекламно-інформаціного супроводу стратегію іще раз назвав "історичним документом" Антон Кореневич, постпред президента у Криму.

Істотний обсяг документа обіцяє читачеві глибокий аналіз та всеохопне визначення подальших дій України, спрямованих на повернення півострова. Щоправда, після його прочитання настрій дещо змінюється. Річ у тому, що чисельні статті стратегії – а їх було написано цілих 97 – можна умовно поділити на три великі групи.

Перша, і найчисельніша група – це статті, які можна назвати відверто непотрібними. Себто непотрібними не загалом, оскільки в них йдеться про речі дуже важливі та правильні, а непотрібними саме в концепції деокупації Криму.

В якості прикладу можна навести наступний масивний абзац: "Формування в Україні політики деокупації поєднується із заходами щодо розбудови миру, посилення обороноздатності держави, забезпечення подальшого суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку України на засадах європейської та євроатлантичної інтеграції" – пишуть нам невідомі автори документу, підписаного керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком. Пасаж викликає закономірне питання: а без деокупації Криму прагнути миру та розбудовувати обороноздатність України не потрібно? Чи, може, єдиною причиною для економічного розвитку суспільства також є виключно деокупація?

Або, наприклад, абзац про те, що "Україна гарантує забезпечення прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб відповідно до Конституції... та інших законів України". Якою саме є практична цінність цього набору слів? Чи, може, без цієї безцінної вказівки всі українські органи виконавчої влади вважали б, що громадян, які покинули окупований Крим, слід безжалісно дискримінувати? Чи судити за російськими законами?

А для того, щоби читачі стратегії не нудьгували, в монолітних блоках тексту трапляються ще й інший різновид статей. Які можна назвати відверто химерними. Зміст таких статей зрозуміти фактично неможливо.

"Передумовами реінтеграції тимчасово окупованої території є:... підвищення рівня національної стійкості, запобігання потенційним конфліктам". Чим саме є ота сама "національна стійкість", автори мовчать. Можливо, йдеться про невдало перекладену з англійської national stability. Яка, щоправда, зазвичай стосується макроекономічної фінансової стабільності. Чи то, може, мається на увазі "стійкість" у тому значенні, яке вкладали в цей термін у статуті стройової служби часів СРСР – хтозна. Але, схоже, термін їм настільки сподобався, що далі вони пишуть цілий розділ під назвою "Зміцнення національної стійкості". Який також складається з набору малозрозумілих фраз, на кшталт "Україна сприяє науковому процесу з питань дослідження постконфліктного врегулювання, реінтеграції, внутрішньої та зовнішньої політики Російської Федерації". Зрозуміти, чому саме реінтеграція змішана в одному реченні з внутрішньою політикою Росії, і що все це значить, можна, звичайно, спробувати – але, схоже, існують в нашому житті й цікавіші способи проведести час.

Якщо ж абстрагуватися від словесних конструкцій сумнівної потрібності, з яких стратегія складається відсотків на 70, містить вона й декілька практичних моментів.

Зокрема, чітко виділено, що Україна не визнає і не визнаватиме результатів так званих "референдумів і виборів" у Криму, визнає недійсними будь-які правочини, вчинені фізичними і юридичними особами в Криму з порушенням вимог законодавства України, не визнає примусового або автоматичного набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Також Україна формує доказову базу щодо міжнародних злочинів, які вчиняє Росія на окупованій території, та відстоює позицію щодо недопущення послаблення персональних спеціальних економічних та інших санкцій проти Росії.

Втім, навіть ті фрагменти стратегії, які виглядають логічно і мають якесь практичне наповнення, є, за великим рахунком, повторенням тез, неодноразово озвучених Києвом впродовж попередніх років окупації Криму.

І загалом оприлюднена учора стратегія, з літературної точки зору, схожа на оповідання, яке штучно "розігнали" непотрібним текстом і перетворили на роман обсягом у тисячу сторінок.

Безумовно, добре, що на Банковій всерйоз задумалися над довготерміновими, стратегічними питаннями і вирішили якось узагальнити підходи української влади до вирішення кримської проблеми. Погано те, що в чинної команди це вийшло не надто якісно. І говорити про якісь "проривні" чи "історичні" наслідки цього документу є відвертим безглуздям. Хоча б тому, що він є простим узагальненням давно озвучених тез. А для проривних результатів, у стабільно несприятливих геополітичних обставинах, напевно, потрібні і проривні ідеї.