Відчайдушний пошук інвесторів: Для чого Зеленський зібрався в Індію та Китай

Інформація про те, що після зняття заборон на пересування в Офісі президента України планують масштабне турне Зеленського по Азії, викликала закономірний інтерес.

Зокрема, учора ввечері заступник голови ОП Ігор Жовква повідомив, що "коли у нас будуть зняті заборони на пересування в умовах коронавірусу, безумовно, ми будемо планувати азіатське турне президента. Щоб він відвідав кілька країн, з якими нам потрібно посилити відносини". В числі країн були названі Китай, Індія та Японія.

Окрім того, Жовква зазначив, що аграрний сектор, інфраструктура та відновлювальна енергетика - це ті сфери в Україні, до яких іноземні інвестори виявляють найбільшу цікавість. Чи було це повідомлення прямо пов'язане з майбутнім турне, наразі невідомо, але можливість того існує.

З точки зору банальної логіки подібне турне виглядає достатньо дивним. Чому? Тому що хоч до, а хоч після завершення пандемії в України, Китаю та Індії економічні проблеми достатньо схожі. І полягають вони в двох ключових моментах – повальній втечі капіталу з економік, що розвиваються, а також в падінні попиту як на промислову продукцію, так і на сировину для цієї промисловості. З початку кризи і до квітня інвестори забрали з економік у стані розвитку майже 100 млрд доларів, що в чотири рази більше, ніж за кожну з трьох попередніх фінансових криз.

Щоправда Китаю, завдяки безпрецедентній фінансовій лібералізації вдалося майже зупинити втечу закордонного капіталу. Але активно інвестувати в закордонні проекти – як то Піднебесна практикувала в останнє десятиліття – після падіння ВВП і колосальних трат на стимуляцію підкошеної коронавірусом економіки – Пекін не буде.

З одного боку, це не так вже й погано – принаймні, "африканський сценарій" фінансового вторгнення Китаю Україні навряд чи загрожує. З іншого – виникає закономірне питання стосовно того, а як саме тоді співпраця з Пекіном чи Делі може допомогти Україні вийти з постепідемічної економічної кризи?

Стосовно озвучених представником ОП тем, відновлювана енергетика одразу викликає закономірні сумніви. Оскільки після того, як структури українських олігархів – зокрема, Ріната Ахметова та братів Клюєвих, спокусились високими "зеленими" тарифами, масово вклали гроші у відновлювану енергетику, розбалансували енергоринок до того, що періодично доводиться відключати блоки АЕС, і вимусили Верховну Раду задуматись над забороною реалізації нових проектів, отримання довготривалих зовнішніх інвестицій у цю сферу видається малоймовірним.

Стосовно інфраструктурних проектів все теж виглядає не надто райдужно. Оскільки навіть в період стабільного й стійкого зростання української економіки, коли українські боргові папери розкуповувалися як гарячі пиріжки, вкладати "довгі" кошти у інфраструктурні проекти Китай не поспішав. Навіть в такі цікаві для Пекіну як Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут та порторву інфраструктуру Одеси. Знайти якісь серйозні причини для зміни ситуації наразі складно.

А що стосується розвитку співробітництва в аграрній сфері, то це співробітництво й без державної підтримки непогано розвивається. Все-таки від 2012 до 2019 року наш аграрний експорт до Китаю зріс у 16 разів - з $55 млн до $1,36 млрд.

Ймовірна розмова на найвищому рівні може стосуватися хіба що питання доступу до ринку земель сільськогосподарського призначення. Але, зважаючи на непросту політичну реальність в країні, всерйоз говорити про ймовірні наслідки передбаченого законом референдуму на цю тему, вочевидь, іще зарано.

Втім, при аналізі вчорашніх заяв пана Жовкви існує ще одна, зовсім тривіальна можливість. Яка полягає в тому, що теми для розмови Зеленського з Пекіном та Делі були банально переписані з програми візиту міністра економічного розвитку Степана Кубіва до Пекіну, який відбувся минулого року. Там теж було про "спільний проектний портфель: розвиток інфраструктури та об’єктів альтернативної енергетики". Інша річ, що говорити про "новий шовковий шлях" тоді, в період зростання світової економіки, було якось трохи логічніше ніж зараз, коли товарообіг скоротився, а на будівництво ні в кого немає грошей. Але то, звичайно, подробиці. Ну, або своєрідна "тяглість державної політики".