Відчайдушний пошук інвесторів: Для чого Зеленський зібрався в Індію та Китай

Анонсоване турне українського президента по найбільших економіках Азії наразі виглядає радше як іміджевий проект. Оскільки за наявних параметрів світової економічної кризи Україні нема чим зацікавити ані Пекін, ані Делі

Відчайдушний пошук інвесторів: Для чого…

Інформація про те, що після зняття заборон на пересування в Офісі президента України планують масштабне турне Зеленського по Азії, викликала закономірний інтерес.

Зокрема, учора ввечері заступник голови ОП Ігор Жовква повідомив, що "коли у нас будуть зняті заборони на пересування в умовах коронавірусу, безумовно, ми будемо планувати азіатське турне президента. Щоб він відвідав кілька країн, з якими нам потрібно посилити відносини". В числі країн були названі Китай, Індія та Японія.

Окрім того, Жовква зазначив, що аграрний сектор, інфраструктура та відновлювальна енергетика - це ті сфери в Україні, до яких іноземні інвестори виявляють найбільшу цікавість. Чи було це повідомлення прямо пов'язане з майбутнім турне, наразі невідомо, але можливість того існує.

З точки зору банальної логіки подібне турне виглядає достатньо дивним. Чому? Тому що хоч до, а хоч після завершення пандемії в України, Китаю та Індії економічні проблеми достатньо схожі. І полягають вони в двох ключових моментах – повальній втечі капіталу з економік, що розвиваються, а також в падінні попиту як на промислову продукцію, так і на сировину для цієї промисловості. З початку кризи і до квітня інвестори забрали з економік у стані розвитку майже 100 млрд доларів, що в чотири рази більше, ніж за кожну з трьох попередніх фінансових криз.

Щоправда Китаю, завдяки безпрецедентній фінансовій лібералізації вдалося майже зупинити втечу закордонного капіталу. Але активно інвестувати в закордонні проекти – як то Піднебесна практикувала в останнє десятиліття – після падіння ВВП і колосальних трат на стимуляцію підкошеної коронавірусом економіки – Пекін не буде.

З одного боку, це не так вже й погано – принаймні, "африканський сценарій" фінансового вторгнення Китаю Україні навряд чи загрожує. З іншого – виникає закономірне питання стосовно того, а як саме тоді співпраця з Пекіном чи Делі може допомогти Україні вийти з постепідемічної економічної кризи?

Стосовно озвучених представником ОП тем, відновлювана енергетика одразу викликає закономірні сумніви. Оскільки після того, як структури українських олігархів – зокрема, Ріната Ахметова та братів Клюєвих, спокусились високими "зеленими" тарифами, масово вклали гроші у відновлювану енергетику, розбалансували енергоринок до того, що періодично доводиться відключати блоки АЕС, і вимусили Верховну Раду задуматись над забороною реалізації нових проектів, отримання довготривалих зовнішніх інвестицій у цю сферу видається малоймовірним.

Стосовно інфраструктурних проектів все теж виглядає не надто райдужно. Оскільки навіть в період стабільного й стійкого зростання української економіки, коли українські боргові папери розкуповувалися як гарячі пиріжки, вкладати "довгі" кошти у інфраструктурні проекти Китай не поспішав. Навіть в такі цікаві для Пекіну як Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут та порторву інфраструктуру Одеси. Знайти якісь серйозні причини для зміни ситуації наразі складно.

А що стосується розвитку співробітництва в аграрній сфері, то це співробітництво й без державної підтримки непогано розвивається. Все-таки від 2012 до 2019 року наш аграрний експорт до Китаю зріс у 16 разів - з $55 млн до $1,36 млрд.

Ймовірна розмова на найвищому рівні може стосуватися хіба що питання доступу до ринку земель сільськогосподарського призначення. Але, зважаючи на непросту політичну реальність в країні, всерйоз говорити про ймовірні наслідки передбаченого законом референдуму на цю тему, вочевидь, іще зарано.

Втім, при аналізі вчорашніх заяв пана Жовкви існує ще одна, зовсім тривіальна можливість. Яка полягає в тому, що теми для розмови Зеленського з Пекіном та Делі були банально переписані з програми візиту міністра економічного розвитку Степана Кубіва до Пекіну, який відбувся минулого року. Там теж було про "спільний проектний портфель: розвиток інфраструктури та об’єктів альтернативної енергетики". Інша річ, що говорити про "новий шовковий шлях" тоді, в період зростання світової економіки, було якось трохи логічніше ніж зараз, коли товарообіг скоротився, а на будівництво ні в кого немає грошей. Але то, звичайно, подробиці. Ну, або своєрідна "тяглість державної політики".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"