Небо відкрили, а газову війну не спланували: Чого вдалося досягти на саміті Україна-ЄС

З формальної точки зору, саміт Україна-ЄС вийшов цілком вдалим. Сторони підписали угоду про Спільний авіаційний простір, більш відому під назвою "відкрите небо". Яка, ймовірно, істотно здешевить авіасполучення між сторонами — і простимулює як туристичний бізнес, так і певні соціальні процеси.

Також було підписано угоди про участь України у програмах "Горизонт Європа" та "Креативна Європа". Що, ймовірно, стане у нагоді українським вченим та виробникам аудіовізуального контенту.

ЄС оголосив, що Україні буде надано другий транш макрофінансової допомоги у розмірі 600 млн євро. Незважаючи на те, що співпраця України з МВФ, яка була передумовою виділення цих грошей, не дуже склалася.

Україні пообіцяли ймовірне посилення співпраці у військовій сфері. Яке, щоправда, стосуватиметься здебільшого кіберпростору та царини військової освіти.

Фактично всі політичні тези фінальної заяви — про те, що Росія є агресором, який несе відповідальність за військові дії на Донбасі та анексію Криму, необхідність збереження антиросійських санкцій тощо — все це можна вважати позитивом для геополітичного становища України. Який, щоправда, цілком косметично відрізняється від минулорічних аналогічних тез.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на фінальній конференції навіть пообіцяла разом з Україною "пропрацювати всі сценарії" ймовірної "газової війни" з Росією. Щоправда, прозоро натякнувши при тому, що різноманіття ймовірних варіантів протидії наразі зводиться до ідеї збільшити обсяг реверсу газу з Європи до України через Словаччину. Зважаючи на ситуацію із вартістю газу на європейському ринку, подібний "надійний захист" якось не дуже надихає.

За те українську владу похвалили за антиолігархічний закон та відкриття ринку землі. При тому нагадавши що потрібні негайні реформи у судовій системі загалом, та у Конституційному суді — зокрема.

Зі свого боку, українська влада висловила свої побажання до ЄС — вони стосувалися необхідності посилити санкційний тиск на Росію, укласти між Україною та ЄС угоду про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції, яку в народі іменують "промисловим безвізом". Ну і визнати бодай би віддалену європейську перспективу України.

Себто, документи цьогорічного саміту багато в чому копіюють подібні щорічні документи. Хіба що роздратовані цінами на газ європейці дозволили собі дещо різкіше висловлюватися про геополітичний та гуманітарний виміри російської інтервенції. Єдина "проривна" угода про відкрите небо стала результатом радше брекзіту, аніж роботи дипломатів — оскільки її було парафовано ще у 2013 році, а підписання дещо затяглося через британсько-іспанську суперечку стосовно приналежності Гібралтара.

Врешті, регулярні саміти — можливо, і не зовсім те місце, де укладаються "проривні" угоди. Але якийсь певний натяк на ймовірні сфери майбутнього поглиблення стосунків тут міг би і прозвучати.

Наразі, якщо не рахувати "промислового безвізу", подібні натяки відсутні. Оскільки не тільки розмови про європейські перспективи України чи посилення антиросійських санкцій, але і реальна стратегія спільної газової війни з Росією залишаться недосяжною ціллю.

І проблема тут не тільки, а може — і не стільки в Україні. Оскільки, наприклад, стратегії отієї самої "газової війни" наразі немає і в Європі. Її тільки спробують створити на саміті ЄС 21-22 жовтня. Фактично програвши на той момент війну, об'єднана Європа сяде писати стратегії. І, скоріше за все, обмежиться роздумами на тему того, що добре було б закуповувати газ у Росії централізовно, для всього ЄС — щоб уникнути цінового шантажу чи спроб підкупу окремих країн Кремлем. Цю ідею у Єврокомісії, наприклад, обговорюють з 2014-го року — і не можуть ані схвалити, ані поховати.

Тому складається враження, що стосунки України з ЄС — в першу чергу, економічні — досягли доволі високого рівня, і продовжують зміцнюватись завдяки угоді про асоціацію. Але на масштабні проекти, спрямовані на геополітичну протидію Росії, як Брюсселю, так і Києву наразі бракує уяви та рішучості.