Атомний лідер Європи: Як Зеленський зібрався переганяти Францію

Наприклад, 9 вересня, у межах робочої поїздки на Хмельниччину і відвідин Хмельницької АЕС, він розповів, що "зацікавлений в українській атомній енергетиці, яка дає найдешевшу електроенергію, насамперед для нашого суспільства". А також пообіцяв доручити Кабміну забезпечити фінансування будівництва третього та четвертого енергоблоків ХАЕС. "Якщо запустимо третій і четвертий блоки (...) буде в цілому по країні плюс 100 тисяч робочих місць" – висловив переконання Зеленський. Походження колосальної цифри залишимо на совісті спікера. Але ідея таки завершити багатостраждальні третій та четвертий блоки, будівництво яких розпочалося в 1986 та 87 роках відповідно, заслуговує на увагу. Також Зеленський поставив завдання розробити стратегію розвитку атомної енергетики України. Не якусь там неозначену – а "з конкретними термінами виконання".

Тема була продовжена сьогодні, вже на Рівненщині. Зеленський увійшов у раж, і заявив, що влада вже має стратегію розвитку атомної енергетики та добудування атомних електростанцій в Україні. Вочевидь, розроблену за неповні три тижні. Але то подробиці. Бо далі президента потягло на радикальніші одкровення.

"У нас все ж таки більше 50% генерації – це атомка. Найдешевший вид електроенергії для українців, споживачів, тому ми будемо це розвивати...  Це безпечний вид електроенергії, а ми повинні це робити. У нас є всі можливості бути першими в Європі та світі з генерації атомної енергетики", – заявив очільник держави.

Тут можна почати з дрібного. Ну, того, що "більше 50% генерації" з АЕС в Україні – це наслідок колосального спаду загальної генерації, який триває десятиліттями. І який не оминув, до речі, і ядерну енергетику. Бо, наприклад, за перші 5 місяців 2020 року АЕС виробили на 7% енергії менше, ніж за той самий період попереднього року.

Ну і продовжити тим, що для того, аби стати "першими у Європі" з генерації атомної енергії Україні слід підтягнутися хоча б до рівня Франції – де є 58 активних реакторів. І у три з половиною рази більша генерація – 538 терават-годин проти 156 українських. Не кажучи про те, що чимало з робочих реакторів у Франції мають вік у менш ніж 10 років. Це супроти рівненських ветеранів, декотрі з яких збудовані 1973 року.

Це не кажучи про світовий масштаб. У якому, наприклад, можна говорити про Китай, де впродовж двох років до праці мають стати 12 нових реакторів (на додачу до півсотні тих, що вже працюють) – і ще два десятки перебувають у стані активного планування та підготовчих робіт.

Сумніватися в тому, що атомна енергетика – це своєрідний хребет енергетичної безпеки України, не доводиться. Як і в тому, що вартість згенерованого на АЕС кіловата наразі є істотно нижчою, ніж в будь-якій іншій енергетичній сфері.

І розвивати її, вкладаючи кошти в галузь, яка дозволяє зберегти адекватну вартість кіловатів для населення, попри захмарні "хотілки" ахметових та коломойських з їхніми стародавніми ТЕС та сучасними СЕС, без сумніву, потрібно. Хоча б для того, щоби зберегти генерацію на сьогоднішньому рівні - навіть коли кілька з наявних реакторів стане вже неможливо експлуатувати. 

Але складені на коліні "стратегії", повне незнання теми, і завідомо нереальні обіцянки "під вибори" оптимізму не вселяють. В України є досвід "проведення термінових випробувань на АЕС".  Може, досить?