Активісти і революція-3: Чим відрізняється справа Гандзюк від справи Гонгадзе

Але для того, щоб сказати, чи смерть Катерини може викликати початок заворушень, треба дати відповідь на кілька важливих питань. І, перш за все, на наступне: "Чим відрізняється справа Гандзюк від справи Гонгадзе?".

Перш, ніж говорити про відмінності, треба чітко і однозначно сказати, які б не були мотиви замовника вбивства Катерини Гандзюк, робота поліції з профілактики подібних історій знаходиться на нулі. І цей нуль пов'язаний з тим, що поліція крізь пальці дивиться на те, що право на насилля мають десятки парамілітарних організацій по всій країні. Насильство, яке не карається і тримається лише на понятійності, весь час буде давати, як результат, подібні трагічні інциденти.

З іншого боку, коли ми говоримо про шість десятків нападів на активістів, ми маємо говорити і про те, що під личиною активістів живуть бандити, вимогателі і просто "остапи бендери". І дуже часто відбувається переплітання реальних активістів з псевдоактивістами. Як результат, бандитські розбірки часто подаються, як напади на активістів. І тут, слід згадати про перший пункт - попустительство силовиків, які дуже часто, є частиною всіх цих квазісхем.

А тепер, щодо Катерини Гандзюк і порівняння її з Гонгадзе. Тут є низка кардинальних відмінностей, як типологічних, так і суспільних. Перша відмінність: немає персоналізованого ворога. Поки всі говорять про владу, активно не називаючи імен. Розмитий ворог ніколи не надихає революцію. Чому всі ті, хто качають революцію, не називають конкретних прізвищ? Справа в тому, що нинішні революціонери живуть в уже визначеній системі координат і їхнє завдання не стільки революція, скільки місце в майбутньому парламенті.

Не слід також забувати, що в 2003 році були плівки Мельниченка і персональна відповідальність Кучми за вбивство (у масовій свідомості). Зараз нема такої персональної прив'язки.

Третя глобальна відмінність суспільна - протестні настрої не передбачають майданів. Вони передбачають іміграцію, а не палатки і протистояння. Окрім того, за півроку до виборів протестна енергія буде трансформовуватися в передвиборче протистояння.

А тепер перейдемо до найголовнішого: чи може ця історія стати початком революції-3? Станом на зараз - це майже нереально. Особливо зважаючи на те, що вчора, організатори мітингів повністю скопіювали шаблони 2010 року (повтори ніколи не працюють). Але цей епізод вже в минулому і можна не сумніватися, що спроби качати ситуацію будуть продовжуватися. На користь розкачування ситуації гратиме три речі:

1. Силовики будуть продовжувати перекидати відповідальність один на одного.
2. Загальна політична ситуація пов'язана з корупцією напередодні виборів буде лише погіршуватися.
3. Інспіровані ззовні і зсередини замовні вбивства активістів будуть повторюватися (на жаль).

Але чи справді це призведе до Майдану? Поки це майже нереально. Особливо, зважаючи на відсутність бажання персоніфіковувати "зло". Проте, можна передбачити кілька можливих спроб качнути ситуацію.

1. Спроба провести студентський страйк в Києві. Ця ідея вже качається в кількох вишах столиці і може справді дати певні результати. Чи дасть вона якийсь більш глобальний результат? Все залежатиме від того, які будуть вимоги і чи будуть пасіонарні лідери.

2. Спроба провести "газові" акції. Поки це виглядає не дуже переконливо і навряд чи зможе запалити столицю, але створить певний антураж.

3. Спроба робити локальні акції, і, можливо, якась із них переросте в загальноукраїнську акцію (найактивніші поки шахтарі). Цей сценарій також викликає поки більше запитань ніж відповідей

В цілому, поки все виглядає так, що якихось реальних революційних дій напередодні парламентської кампанії не буде. І, судячи з усього, зараз це все лише розкачка ситуації. Головний "удар" планується на проміжок після президентських виборів, коли буде зроблена спроба розкачати ситуацію на темі "у нас вкрали перемогу", безвідносно до того, хто переможе.