"Один камінчик, другий, третій... і не знаєш, коли рухне": Як працюють шахтарі за пів кілометра від сонця

Однак коли в тебе дружина та маленькі діти, то вибору немає - і доводиться йти на роботу, де небезпека чатує скрізь, і лише сподіватися, що тобі віддадуть зароблене. Журналістам Depo.ua Михайло Бабич - шахтар у четвертому коліні - розповів секрети підземної професії.

Не кожен наважиться зайти у клітку, яка опускає на 500 метрів під землю

Михайло Бабич народився у селищі міського типу Жвирка в Червоноградському районі на Львівщині. До 4 років він проживав з родиною, однак пізніше довелося переїхати до бабусі - його батько, також шахтар, помер. У майбутньому він хотів стати автомеханіком, але в 19 вирішив, що продовжить шахтарський рід. Для підземної роботи він отримав три освіти - підземного електрослюсаря, гірничого працівника очисного забою та комбайнера, який видобуває вугілля.

"У 19 років відбувся мій перший спуск під землю. Я тоді навчався на підземного електрослюсаря й нас на три місяці відправили у підземну шахту на практику. Це було таке відчуття, яке не передати. Нас перед практикою, до речі, попереджали, що може виникнути страх спускатися вниз, бо навіть зайти у клітку, в якій ми опускаємося під землю, не кожен наважитисься. А в мене ніякого страху не було.

Після робочої зміни. Фото Михайла Бабича

В перші роки, як я почав працювати в шахті, був молодим-зеленим: мені все пояснювали, показували. В наставники мені дали дядю Васю - досвідченого шахтаря, який уже збирався на пенсію. То він дуже багато чого мене навчив - і за це йому величезна дяка. 

В роботі є багато нюансів, деколи треба порушити якесь правило, бо так буде краще й продуктивніше. І, як казав мій дід, в шахті треба бути обережним - бо ніколи не знаєш, з якого боку чекає небезпека. Можна потрапити в біду й через механізми - кудись може затягнути чи йтимеш й перечепишся, впадеш. Або зверху на тебе може впасти порода", - розповідає Михайло.

За всіма правилами, одна робоча зміна шахтарів триває 6 годин. Змусити залишитися на довше чи відпрацювати дві зміни поспіль не можуть - це категорично заборонено. Однак якщо шахтар хоче лишитися на ще одну зміну (яка додатково оплачується або на заміну вихідного), то повинен про це домовитися з керівництвом.

За словами Бабича, зміна починається з перекуру, адже палити під землею категорично заборонено. Потім шахтарі йдуть у баню - там віддають речі у гардероб, а після йдуть у нарядну. Там старший гірничий майстер чи помічник начальника отримує наряд - йому розповідають, що зробила попередня зміна, що планується робити в перспективі. Далі він телефонує керівництву дільниці й перерозповідає отриману інформацію. І вже цей керівник визначає головні завдання для зміни. 

Після цього у шахтарів є ще кілька хвилин, які зазвичай також витрачають на сигарети. В бані переодягаються у каску, куртку з цупкого матеріалу, штани. Додатково надягають білуху (костюм з білої тканини, найчастіше бавовняний, який складається зі штанів і сорочки). До речі, шахтарські штани доукомплектовують м’якими резиновими наколінниками - "розами". Вони нашиваються на штани в області колін, оскільки цілу зміну шахтарі фактично проводять на колінах. 

"Професійна шахтарська хвороба - коли колінні чашечки надуваються"

"У нас є така професійна хвороба - бурсит, коли здуваються колінні чашечки: в них набирається вода й потім потрібно її відкачувати. Дуже неприємна процедура, тому щоб захистити ноги - більшість нашиває наколінники. Хоч штани й важкі, але є ремінник, не злітають - і добре", - каже Бабич.

Нерідко чоловіки беруть з собою і худі - купують їх зазвичай у секонд-хендах. Шахтарям вони потрібні для того, аби накинути капюшон поверх чи під каску, коли переміщають механізовані кріплення - тоді гірська порода не потрапить за комір. Інакше маленька порода неприємно натиратиме шкіру протягом усієї зміни. 

І наостанок - резинові чоботи. Як пояснює Михайло, у шахті води вистачає, і як би не просушували підземку - підземні води все одно просочуються. 

"Буває вологий ґрунт, а буває болото під ногами. З механізованого кріплення емульсія витікає й інколи, коли ми демонтуємо лаву, ти виїжджаєш весь у болоті. Іноді болото по коліно", - пояснює Михайло.

Після бані, вже вдягнуті у спецівку, шахтарі йдуть у лампову. Там їм видають, головний світильник ("коногонка" по-шахтарськи) і саморятівники, але лише по табельному номеру. Це так званий "паспорт підземки" - у кожного він унікальний, і саме за табельним номером у гірників є пропуски, за цим номером їм нараховують відпускні чи лікарняні й ведуться обліки робочих днів та годин.

Що роблять в шахтах у надзвичайних ситуаціях?

Фото: Pixabay

До речі, саморятівник допомагає зберегти життя при обвалі чи іншій небезпечній ситуації. Колись вони були металеві, а зараз - пластмасові (тепер їх закуповують з Туреччини). Єдина різниця між ними - у тому, що в турецьких саморятівниках шахтарі можуть перебувати на 10 хвилин менше. 

Як працює саморятівник?

"Використовують цей фільтрувальний контейнер у випадках пожеж чи загазувань шахти. Шахтар надягає саморятівник на голову (він має вигляд псевдошолому, але повністю закритого з усіх боків). У ньому при відсиджуванні можна провести 250 хвилин, а при ходьбі - 50 хвилин. Він фільтрує повітря, тож протягом певного часу шахтар не задихнеться від чадного газу чи небезпечних випарів 

Щоб ним скористатися - потрібно зірвати кришку з брикету, потім вдихнути якомога більше повітря, відкривати контейнер і видихнути у нього. Після цього на носі потрібно закріпити кліпсу. Саморятівник запускається - зрозуміти, що він запрацював, можна по тому, що він робиться теплим", - пояснює Михайло Бабич.

Після лампової гірники йдуть у респіраторну - там їм видають респіратор, який захищає від пилюки. Він має одноразовий фільтр, який замінюють щоразу перед зміною. Кожен респіратор присвійний: він також видається за унікальним табельним номером. Коли ж шахтарі повністю вдягнені, вони йдуть до ствола - місця, де ходять клітки. Там сидить табельна (традиційно це жінка) - працівниця, яка реєструє кожного гірника на роботі. Вона ж відзначає усіх, хто повертається з шахти наверх - і якщо когось немає, то цю людину йтимуть шукати. Інколи замість цієї процедури гірникам видають жетони на спуск та на виїзд. І якщо жетон для спуску є (тобто гірник опустився), а парного йому (на підйом) немає - це означає, що той лишився внизу.

"Було дуже багато випадків, коли хтось губився чи людині стало погано в шахті після аварії чи небезпечної ситуації. У нас є воєнізований гірничо-рятувальний загін, який екстрено приїжджає й опускається в шахту. Це як ДСНС, але підземна. Вони прибирають завали, розчищають проходи. Якщо є травмовані, то їх відразу забирають у лікарню", - розповідає Михайло Бабич.

Кажучи наперед, тунелі під землею можуть бути довжиною в десятки кілометрів. Через це кожен шахтар зобов’язаний знати не лише план підземки та шляхи, а й усі запасні виходи. Трапляється, що всередині відбуваються зміни - з’являються нові тунелі, змінюється маршрут. Про всі ці зміни гірників попереджають - від цього може залежати життя.

Чому шахтарі спускаються з відкритими ротами 

У повному екіпіруванні та складі (але не більше 26-28 осіб) шахтарі після всіх перерахованих етапів сідають у клітку (вона рухається по заздалегідь складеному графіку), яка їх опускає на 500 метрів униз за 2-2,5 хвилини. Михайло Бабич додає: на цьому етапі головне - не стояти на рівних ногах, а трохи згинати їх. Клітка може різко зупинитися чи смикнутися, тому є ризик зламати прямі ноги.

"Іще одне - коли опускаєшся, зміна тиску настільки відчувається, що вуха закладає. У мене звичка є позіхати - так не закладає. А перед першим спуском шахтарі радять просто тримати рот відкритим", - пояснює наш співрозмовник.

Коли клітка опускається на дно шахти, стовбуровий (іншими словами - черговий) відкриває засуви й двері відкриваються всередину. Перші кілька людей виходять по черзі, потім простір уже вільніший і можуть вийти кілька разом. Всередині клітки, яка опускає шахтарів на пів кілометра під землю, вміщається 26-28 осіб. Однак вона - не єдиний шлях, яким можна спуститися на робоче місце. Можна опускатися й скіповими стволами (їх два в шахті): основним - яким передають вугілля та пусту породу наверх, та допоміжним - ним зазвичай опускають обладнання, вагонетки чи лісоматеріали.

Від клітки до своїх місць можна йти пішки (якщо робоче місце недалеко), а можна і їхати по прокладених шляхах. Основні шляхи (штреки) два - вентиляційний та відкаточний. Ще в шахті є конвеєрний штрек (по ньому транспортується вугілля та інша гірська порода). По лаві (лентах) це підіймається нагору. Але перед тим, як усі розійдуться по робочих місцях, старший на зміні має виміряти повітря на вміст газометану та вуглекислого газу інтерферометром. І якщо все в межах норми - всі починають працювати. Наприклад, комбайнер у прямому сенсі лізе до комбайна - тому що тунелі бувають дуже низькі. 

Обвал, вибух, загазованість: шахтарі інколи не знають, чого очікувати

Фото: Pexels

Шахтарі використовують прості інструменти - наприклад пилу "Дружба". Вона та інші механізми не іскрять, тому безпечні для гірників - враховуючи, що кожна іскра може викликати вибух та в результаті - обвал. Подібні випадки вже траплялися, і під час них, на жаль, загинули працівники підземки. Тому електрообладнання використовують лише з іскрозахистом, або спеціально пристосоване для гірничих робіт. Наприклад, комбайн рубає каміння й може викликати іскру. Тому для нього купують техніку, яка має зубки на шнеках зі спеціальним напиленням. Ті дають не гарячу іскру, а холодну - іскри є, але температура значно нижча, тож ризик вибуху мінімальний.

Окрім цього боятися варто не лише іскор, а й звичайних обвалів. Як розповідає Михайло Бабич, такі умови роблять усю зміну родиною, в якій усі за всіма дивляться.

"У мене стільки разів були ситуації, що мене рятували. Наприклад, перед обвалом у більшості піщаник або сланцева порода починає потихеньку "капати", як ми це називаємо. Один камінчик, другий, третій. І так потроху це відбувається, що можеш не помітити. То бувало, що казали: "Відійди, може обвалитися". А траплялося, що й за комір відтягували.

І коли починає так капати - то не знаєш, скільки впаде - чи кілька камінців, чи шмат породи. Було таке, що ми світимо ліхтариком - і все нестабільне. Може сипати й сипати, а може рухнути. Все залежить від тиску й гірничих умов", - каже шахтар. 

Туалет за пів кілометра від поверхні: чи є комунікації в шахтах

Звичні офісним працівникам туалети присутні на шахті лише зверху - неподалік клітки. А в 500 метрах під землею місце для туалету - це зазвичай відпрацьована шахтарями ділянка ("забуд").

Зв’язок із зовнішнім світом відбувається завдяки телефонам, які є в шахті - там є й аварійний виклик диспетчера, і можливість передзвонити додому. Це звичайний стільниковий телефон, однак з нього дозволено телефонувати навіть на мобільний - наприклад, дружині чи дітям.

Кімната відпочинку в шахті розташована також неподалік від клітки. В ній є лавки, на яких можна сісти й, наприклад, почекати приїзду клітки. Знизу ж обладнати таку місцину можна лише самому. "Наприклад, поклав дошку на виступ - ось і лавка", - каже Михайло Бабич. На неї можна присісти й відпочити у вільну хвилину. Хоча таких вільних хвилинок майже не буває, оскільки потрібно працювати й встигати за комбайном. Виняток - кілька хвилин для перекусу. До речі, найчастіше шахтарі беруть з собою канапки з ковбасою та сиром або цибулю з салом - аби можна було швидко з’їсти.

Шахтар у четвертому коліні: у спадок - не лише професія та хвороби, а й заборгована зарплата

Фото: Pixabay

Здавалося б, шахтарська праця, яка вважається однією з фізично та морально найтяжчих, має бути вчасно оплачуваною. Однак проблема зарплати для цього фаху - вічна.

"На сьогодні нам заборгували зарплату за грудень. Дали 3 тисячі авансу й забули про той місяць. І буквально 20 лютого нам виплатили 29% січневої зарплати. Чому вони так - невідомо. Але потім дорахуватися тих процентів неможливо. Тому заборгованість постійно була й буде. Міністри змінюються, обіцяти люблять щедро, а коли доходить до справи - нуль. Ми вже сміємося, що в нас заробітна плата буває тричі на рік - перед Новим роком. перед Великоднем і на День шахтаря, все. У нас були й 4 місяці заборгованості по зарплаті. І вижити на ці гроші - неможливо, тим паче якщо і чоловік, і дружина працюють на шахті. Якщо немає якогось підзаробітку - зуби на полицю й живи як хочеш. Тому доводиться набирати кредитів, позичати в друзів. Можна ще звернутися в профсоюз, але там дадуть 500 гривень (компенсація така). Її можна взяти два рази на рік, і все", - пояснює Бабич.

Про зарплату співрозмовник говорить з гіркотою: він має отримувати близько 20 тисяч гривень. І хоч скільки разів шахтарям нібито піднімали зарплату - вона лишається на тому ж невисокому рівні: бо зарплату піднімають, а премії - урізають.

Михайло Бабич зізнається: здебільшого його колеги працюють заради збільшеної пенсії та тому, що шкідлива робота дозволяє піти на неї раніше. Однак деяким до пенсії потрібно ще дожити - і навіть не через загрозу надзвичайних ситуацій чи обвалів у шахтах.

"Якби не пенсії - то всі шахти б уже давно позачинялися… Бо робота справді дуже складна і для здоров’я шкідлива. Наприклад, нерідко може розвинутися гангрена. Легені забиваються пилом, ніби бетонуються. Це може стати поштовхом для раку легень. І нікуди не дівається радикуліт, адже доводиться лазити рачки й паралельно тягти якийсь брус у нелюдських позах. Буває, й на колінах волочиш важкі предмети", - зізнається Михайло Бабич.

Головне фото: depositphotos.com