Засновник Бойового гопака: "Монах шаолінського храму сказав, що в них збережені легенди про нас" (ФОТО, ВІДЕО)

15 вересня 2015 року засновнику українського бойового мистецтва Бойового Гопака львів'янину Володимиру Пилату виповнюється 60 років, самому одноборству - 30.

Засновник і, як називає себе Пилат, верховний учитель першої в Україні Школи Бойового Гопака і по батьківській, і по материнській лініях походить з давніх і знатних родин. Рід його діда по батькові ще з 1121 року мав свій родовий герб. А батько його матері ніс службу в особистій охороні австрійського цісаря Франца-Йосифа.

Він каже, що і діди, і бабусі з дитинства виховували його за козацьким кодексом честі. Він не міг собі дозволити багато з того, чим "грішили" ровесники. Проте, були у цій суворості й свої плюси: самодисципліна і працьовитість, які дозволили досягти високих спортивних результатів та відродити бойове мистецтво предків.

- У день свого ювілею Ви летите в Канаду, отже, свій день народження будете святкувати в дорозі?

Я 15-го вилітаю і того ж дня прилітаю. Так що святкувати свою 60-ту річницю буду в Канаді, але не в повітрі, а на землі. Хоча і не на рідній.

- Чи є у Вас якісь традиції святкування дня народження? Можливо, вони пов'язані з Бойовим Гопаком?

Як правило, ми проводимо фестиваль в ці дні. Збираються всі школи, різні учні: збираємось, показуємо свої здібності - це свого роду як іспит для моїх учнів. Окрім того, співпадіння чи не співпадіння, але є такий факт. Я у 1985 році мав домовленість з міським відділом комсомолу у Львові про те, що мені у вересні виділять спортзал для занять. Вони довго займались цим питанням. 1 вересня рішення ще не було, 2 - теж ні, 7 - теж і, нарешті, 15 вересня мені кажуть: "Володимир Степанович, ми для вас знайшли зал, можете починати роботу". Тому вийшло так, що перший спортзал Школи Бойового Гопака знайшовся якраз на мій 30 день народження. Так що можна вважати цю дату - 15 вересня 1985 року - датою заснування бойового гопака в Україні. І тридцять років у мене подвійне свято - власний День народження і Школи.

- З Вашої біографії відомо, що в юності Ви захоплювались східними одноборствами і досягли хороших результатів (Пилат впродовж 17 років вивчав кіокушін карате, з них 8 років був сенсеєм. Паралельно вивчав годзю-рю, соне, шитокан карате, кікбоксинг, дзюдзюцу та айкідо, - ред.). Як так сталось, що Ви відійшли від східних бойових мистецтв і захопились українськими?

Моєму поверненню в українські традиційні мистецтва посприяла образа моєї національної гідності, коли мої друзі поїхали на чемпіонат з карате до Японії і приїхали звідти сильно ображеними і обуреними тим, що японці не поважали білих людей, вважаючи їх хворими. Зокрема, вони скаржились на те, що японці вважали, що біла людина не може досягти високих духовних рівнів. А я в той час був фанат - самурай сенсей, хотів досягти найвищих ступенів досконалості і мріяв тренуватись, щоби поїхати до Японії і вчитись у майстрів. І тут мені кажуть, що японці вважають, що європейці можуть досягти тільки 3 ступеню з 13 ступенів Конзо. Я розчарувався. Мріяв про розвиток, а тут, виявляється, у мене жодних шансів. Ну і розмови про негативний прийом нашої делегації також вплинути.

Тут якось само собою я згадав, що обидві мої бабці казали: "Ми козацького роду", - і якось подумалось, що дійсно так і є - у нас багата власна історія, чому ж ми постійно намагаємось зазирнути до інших традицій. Ось так я й почав повертатись у козацьке русло.

- Тобто можна сказати, якби японці не поставились негативно до нашої делегації, то Бойового Гопака, швидше за все, не було?

Саме так. Власне, образа на них посприяла моєму поверненню до власних корінь. Я тоді вирішив створити експериментальну школу в 1985 році. Тоді почав викладати гопак і паралельно ще викладав карате - не міг його покинути до 1987-го, а потім - тільки Бойовий Гопак.

У нас в родині були чітко встановлені закони, яких не могли порушувати ні діти, ні дорослі. Ми ніколи не були рабами, ми завжди були вільними людьми. Я дуже багато шукав про види української національної боротьби у різних архівах, проте фальсифікатори нашої історії настільки все знищили, що куди не поткнешся - скрізь одне: українці - хліборобський рід, нація хліборобів. Я ж не знав ще тоді, що нашу історію за нас писали німці, поляки, євреї, татари, турки, росіяни - будь-хто, лише не українці. Вже пізніше, коли я отримав книги з Америки, Канади, то побачив, наскільки сфальсифіковане наше минуле.

- Чи змінилось зараз ставлення японців до українців, адже наші співвітчизники їздять до Японії і навчаються у високих вчителів?

Так, зараз японці змінились, вони вже не є такими агресивними, вони вже побачили, що таке європейці, і оцінили їх можливості. Немає більше такої категоричності.

- Дивно, що зародження школи Бойового Гопака припало на радянські часи. Чи не переслідувала вас тодішня влада за пропагування націоналістично спрямованої ідеології?

За Радянського Союзу я якраз потрапив на такий час, що росіяни відроджували рукопашний бій Кадошнікова, узбеки і таджики - Кураш, з'явилася боротьба Тризна і інші види бойових мистецтв. Це подавалось як рух молоді. Комсомольська ідея була вже зруйнована, і було потрібно шукати якісь нові приклади для виховання молоді. Було вирішено відновлювати традиційні бойові мистецтва. Я взявся за гопак. Тоді його не вважали націоналістично спрямованим.

- Скільки зараз в Україні відкрито шкіл, де навчають Бойовому Гопаку?

Колись ми навіть в Донецьку мали гопак, там того тренера півроку тероризували, поки він не кинув тим займатись. То ще задовго до всіх подій цих почалось. Був час, коли в Харкові був гопак - там теж тренера хотіли вбити, і він був змушений переїхати на Західну Україну. Був Бойовий Гопак у Херсоні, Чернігові, Полтаві - і школи закрились. Під час подій на Майдані знищили гопак у Дніпропетровську. Зараз там, правда, знову працює група людей, але вона дуже маленька. А ось в Миколаївській та Одеській областях є. В Києві теж є. У Львові, як і в інших містах Західної України, також розвинений.

- Чи є міжнародне визнання у українського бойового мистецтва?

Так, визнання є, і чималеньке. Ось, наприклад, в 2001 році ми їздили в Південну Корею на найбільший світовий чемпіонат бойових мистецтв в Гуанчжоу. Наш виступ оцінили дуже високо.Там було представлено близько 80 держав, і ми серед них посіли 3 місце. Там не було поєдинків, тільки показові мистецтва. Перше місце зайняли монахи Шаолінь з кунг-фу, друге - капоейра, і третє - ми. Це був наш перший виступ в світі. Один монах шаолінського храму підійшов до нас і каже, що вони знають про нас, і що у нас були збережені легенди про вас, які ходили в таких червоних штанях. Наші хлопці були дуже здивовані.

Зараз у нас заплановані гастролі в Італію, Іспанію, Португалію, зараз їдемо до Канади. Словаки недавно теж дзвонили, а хлопці щойно повернулись з Чехії. Так що розвиток потрохи йде. Щоправда, ми сподіваємось лише на власні сили.

- Держава взагалі не допомагає ані з поїздками, ані з приміщеннями?

Ні. Взагалі ніякого сприяння, ніякої підтримки. В той самий час мене дивує те, що тітушки, які вбивали людей на Євромайдані - для них Україна чомусь організовує чемпіонат України з рукопашного бою, а до нас ніякої підтримки немає. Ні з залами для тренувань, ні з поїздками.

Більше того - з року в рік ми не можемо стати олімпійським видом спорту, щоб про нас дізнались у всіх куточках світу. В принципі, ми відповідаємо всім вимогам, які потрібні для олімпійського виду спорту, але є купа нюансів. Один з них - щорічний внесок в 5 млн доларів. Я не знаю, де його взяти, а держава не хоче нам допомагати.

До того ж я не маю жодної спортивної школи, нам не дають можливості збудувати Січ, не маю свого храму - держава нічому не сприяє. Ми зараз розвиваємось як громадський рух, а не як бойове мистецтво - тренуємось, де прийдеться, де знаходимо місце.
Одна жіночка в Брюховичах під Львовом - Іванишин Борислава Дмитрівна - подарувала нам свій будинок під школу Бойового Гопака. Так зараз йде такий терор, щоби вона нас звідти вигнала, щоб нас там не було. Питається, кому ми заважаємо? Що ми робимо не так? У нас 30 років сухий закон, не куримо, 90% наших випускників мають вищу освіту. Що вони від нас хочуть - не знаю. Чому нам ніхто не допомагає - теж не знаю. 

Фото УНІАН

- Як Ви вважаєте, чому у нас така прикра ситуація з популяризацією аутентичного бойового мистецтва? Це якась така українська національна риса - не дивитись на своє, а захоплюватись чужим, чи великий вплив на це має аморфність з боку держави?

За 30 років існування бойового мистецтва нас ні разу не пустили ні в військове училище, ні в військовий ліцей - йде тотальна блокада військовими чинами, щоби свідомість не прийшла в армію. Їм потрібні бультер'єри, а не солдати, їм потрібні найманці, які готові воювати за гроші, але їм не потрібні герої своєї Батьківщини. Їм не потрібна філософія українського лицарства. Державі потрібні раби, а не ідейні захисники, тому, напевно, вона не підтримує розвиток бойового гопака.

- А які основні постулати вашого Кодексу?

Сама наша зачіска козацька - пасмо волосся - є ознакою лицарів Світла або Сонця. Дуже давня філософія, що має тисячолітню історію. Воїн по наших законах має служити Богу та народу. Воїн має бути захисником держава, культури, мови. Бог створив різноманітність народів і культур, і всі вони мають право на життя. Так і ми маємо право на життя.

Якщо казати про рівні майстерності гопаківців, то їх існує сім серед чотирьох рівнів розвитку. Перші три рівні майстерності учнівські: "Жовтяк", "Сокіл" i "Яструб" (які відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної кваліфікаційної системи України), проміжний - "Джура" (відповідає кандидату в майстри спорту єдиної кваліфікаційної системи України) та мистецькі - "Козак", "Характерник" i "Волхв" (які відповідають званням майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту). "Волхв" є найвищим ступенем, де відбувається перехід від чистої фізичної роботи в площину розумової боротьби, духовної та енергетичних практик.

- Ви сказали, що найвищі в Бойовому Гопаку - "Характерник" і "Волхв". Чи багато в Україні таких титулованих майстрів?

Волхвів в Україні дуже мало - до десяти, не більше. Я не називаю їх імен, тому що коли тільки називаю людину - у неї зразу починається терор з боку СБУ, міліції, проблеми з податковою. До такого рівня треба дорости - то ж не якийсь обман чи бутафорія. Це є духовні практики і духовні здібності, то не так просто отримати таке звання.

- Чи збільшилась кількість учнів за останні два роки, враховуючи сплеск  патріотизму?

Так, звичайно, нас стало більше. На Майдані популяризація була добра. Але, на жаль, проблеми не вирішуються. Багато наших хлопців воюють за Україну на сході. Ми їздили виступали на фронт для солдатів. Чесно кажучи, багато ми зустрічали людей, які були шоковані нашими виступами. Вони взагалі не знали, що в Україні є власне бойове мистецтво. Нас це дивує і бентежить - уявіть, як блокується інформація, що до сих пір є купа людей, до того ж солдатів, які не знають про українське бойове мистецтво.

Ми виступали перед хлопцями, і вони дивились з відкритим ротом, потім казали, що то так "круто і красиво", задавали багато запитань - що це таке і як цьому навчитись. Після фронту багато обіцяли зайнятись гопаком. Чому так? Нас же ніхто не пускає на центральні канали телебачення, на радіо, ми як в консервній банці - закриті, законсервовані, щоби нікуди не вилізли.

- У Вашій біографії є невдала спроба депутатства в Львівський міський раді. Чи не збираєтесь ви повторити балотування?

Так, дійсно, є такий епізод в 2010 році. О першій ночі виграв вибори, мене вітали, мав 8,5 тисячі голосів, а зранку виявилось, що виграв Тарас Чорновіл. Я вважаю, то була фальсифікація, оскільки зранку у мене замість 8 тисяч було 100 голосів. В політику більше не піду - брудна то справа. Краще бути слугою народу серед народу, ніж бути слугою народу, ізольованим від нього.

- Наостанок особисте запитання, оскільки в інтернеті інформації знайти не вдалось. Чи є у Вас родина?

Немає дружини. Не витримали. Але син, слава богу, зі мною. Одна розумна жінка вирішила, що син має бути з батьком, і довірила його мені.

Довідка depo.ua. Бойов́ий Гопáк - українське бойове мистецтво, відтворене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях, та власного досвіду дослідника бойових мистецтв львів'янина Володимира Пилата.

Бойовий Гопак - система гармонійного розвитку особистостi. Це бойове мистецтво, яке передбачає, окрiм спортивної пiдготовки, ще й володiння традицiйною зброєю, обов'язково - спiв, гру на музичних iнструментах, ораторське мистецтво, написання вiршiв, вивчення кiлькох мов. Особлива увага приділяється розвитку розумових та духовних якостей особистостi. Усi зусилля скеровуються на вiдродження типу воїна, який був в Українi за Козацької доби.

Робота над відродженням лицарського мистецтва українців під назвою "гопак" розпочалася у Львові 1985 року, з 1990 по 1997 рік Бойовий Гопак розвивався під егідою фольклорно-спортивної асоціації "Галицька Січ". 1996 року у Львові було проведено Перші всеукраїнські змагання з Бойового Гопака, у яких взяло участь понад 150 гопаківців. 1998 року створено постійно діючий Навчально-вишкільний центр Школи Бойового Гопака.

Сьогодні в Україні налічується понад 7000 гопаківців.