Наш "МІФ": Яким вийшов фільм про Василя Сліпака

Допрем'єрний показ стрічки відбувся вперше відбувся у Чернігові – так почалась подорож Україною роботи режисера Леоніда Кантера та Івана Яснія. Документальне кіно з елементами анімації, місцями драматичне, місцями іскрометно веселе – таким був і його головний герой.

Василь Сліпак народився у Львові в родині, що не мала стосунку до творчих професій, проте мав унікальний голос(контртенор, згодом – бас-баритон), завдяки якому і став всесвітньо відомим оперним співаком.

Завершивши музичну освіту, він вирішив робити кар'єру там, де цінують таланти, і на 19 років його домом став Париж. Але Майдан та війна на Сході України змінили його життя назавжди. Спершу Василь очолював демонстрації у Франції, співав на благодійних концертах, доносив правду про війну до французів, долучився до волонтерського руху. А коли зрозумів, що більше не може бути корисним на відстані – без роздумів приєднався до лав добровольців на Донбасі.

Автори поєднують у фільмі два жанри: кіно та концерт. Переплітаються дві сюжетні лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка а де реальність. Одна – це оповідання Джанні Родарі "Джельсоміно в країні брехунів" про хлопчика, що мав унікальний голос та боровся ним із негідниками; а друга – історія про Василя, який поклав свій голос і життя у боротьбі за свою країну, оскільки не міг мовчати.Анімацію до фільму створив український карикатурист Юрій Журавель.

Музику для фільму Євген Гальперін, який співпрацював із Люком Бессоном та Баррі Сонненфельдом і був близьким другом Василя; Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA) та Едуард "Діля" Приступа.

Створення фільму про всесвітньовідомого оперного співака після його загибелі було нелегким завданням для українських режисерів.

"Це був чи не найскладніший фільм, який мені траплялось до цього робити. Проблем було дуже багато. Одна з них – мабуть, найбільша – у тому, що головного героя вже не було в живих. Тобто треба було якимось чином створювати портрет людини, якої вже немає",
–поділився спогадами Леонід Кантер.

Фільм творили 17 місяців, матеріал для нього надсилали "по крихтам" з усього світу. Дуже допомогли соцмережі, через які автори звернулись до людей з проханням поділитись відео- та фотоспогадами про Василя Сліпака. Не обйшли команду авторів і фінансові труднощі - півроку вони працювали за власні кошти. Згодом через платформу "Спільнокошт" гроші на фільм про Сліпака почали надсилати небайдужі люди з усього світу. Загалом, на стрічку витратили близько півтора мільйона гривень, з яких півмільйона державних. Ще однією проблемою стали небезпечні зйомки на передовій.

Творці планують показати стрічку і за кордоном – у планах покази в Італії, Канаді, Франції. До речі, представники української громади Франції звернулись до міністра закордонних справ України з проханням надати Культурно-інформаційному центрові при Посольстві України у Франції ім'я Героя України, соліста паризької опери Василя Сліпака.

Фільм про Сліпака не залишив байдужим жодного глядача столичної прем'єри - адже у ньому співак справді живий, не "титан" на недосяжній для простого смертного висоті. Тут він "прикалується" із друзями за кулісами опери, тут - із дівчиною на відпочинку, а в іншому місці - вже в окопах на Донбасі. По закінченні весь зал аплодував, на "мокрому місці" очі були навіть у солідних чоловіків. Здається, люди розуміють, кого втратила Україна...