Юрію Мушкетику – 90 років: 20 цитат письменника про владу і кохання

21 березня виповняється 90 років Юрію Мушкетику – корифею української літератури, автору низки історичних романів і Герою України

Юрію Мушкетику – 90 років: 20 цитат пись…

Народився майбутній письменник в селі Вертіївці на Чернігівщині в доволі незвичайній на той час родині – мати очолювала колгосп, а тато був простим вчителем.

Мушкетик закінчив філфак і ще в студентські роки почав писати прозу. Писав, як він сам розповідає, вночі в гуртожитку, на підвіконні, а вдень – вчитальному залі бібіліотеки. Товарищі сміялися з нього і не вірили, що в нього щось вийде. Але Мушкетик все одно надіслав свою повість («Семен Палій») до дитячого журналу «Барвінок» та в журнал «Дніпро».

«Через кілька місяців зайшов в редакцію «Барвінку». Літературний консультант шукає моє оповідання та не може знайти. Мені не зручно і вже хочеться піти. Раптом в кабінет заходить відповідальний секретар: «Що Ви шукаєте?» –  «Да от хлопець оповідання прислав» – «Як воно називається? Та воно уже в номері!». Це був найбільший тріумф мого життя, хоч були в житті і державні премії і широке визнання за кордоном, - згадує письменник. - Потім дізнався, що в журналі «Дніпро» також вийшло моє оповідання. Так я одержав перший чималий гонорар — півтори тисячі карбованців. За них я купив собі перший костюм, в якому закінчив університет та одружився. Коли великим накладом вийшов роман «Семен Палій», я за одержані кошти купив батькам хату.

Це були 50ті роки. В 1956 вийшла вже друга його книжка – історичний роман «Гайдамаки».  Захопленість історичною тематикою, за свідченнями літературознавців, в ті роки, в українських умовах свідчила про велику сміливість. Разом із тим, письменник дотриувався офіційної точки зору в трактуванні історичних подій.

Працював тоді Мушкетик в журналі «Дніпро»: спочатку працював відповідальним секретарем, заступником редактора, а потім років 12 був головним редактором. В журналі друкували дисидентів і літератори у київських кіосках займали черги, бо знали, що там можна прочитати Стуса і Сверстюка.

«До речі, кожен номер журналу жваво обговорювався на політбюро. Тоді існувала цензура. Цензор  втручався і у любовні твори. Навіть Сосюру били за вірш «Любіть Україну», який був написаний у воєнні роки. Нібито цей вірш оспівує буржуазну Україну. А мого викладача Юрія Бурляя за дисертацію по Сосюрі виключили із партії, звільнили з роботи і подали на зняття наукового ступеня», - згадує письменник.

А це вже з інтерв'ю Тетяні Терен для проекту «RECвізити. Антологія письменницьких голосів»:

«Якби ви знали, як я видряпувався до істини і прозрівав! Згадаю ось, як того ж Сосюру били за вірш «Любіть Україну» в університеті на відкритих партійних зборах! А тоді ж той дисертацію захищав по Сосюрі, той книжку про нього писав… І тут прямо на зборах людей виключають з партії, виганяють з роботи. А я сиджу ще жовторотий і думаю: за що ж б’ють? Били за те, що він показав у тому вірші нерадянську Україну. А я ж вірш прочитав кілька разів: там і червоні прапори, і комбайни гудуть… За що ж б’ють? Тоді мені вперше закралася думка, що б’ють, щоб просто не любили Україну. То була крамольна думка, з якою я не міг поділитися навіть зі своїм найкращим другом — байкарем Анатолієм Косматенком . Ну, а потім у бібліотеці натрапляв на статейки Грушевського, Єфремова… Я з часом каявся і зараз каюся в тому, що на той час майже все розумів про радянську владу, але ж того останнього кроку не ступив, який ступили знайомий мені добре Світличний і Стус…».

На початку 70-х, коли в Україні розгортався масований антинаціонально-репресивний наступ, Мушкетик взявся за роботу над одним із найзначніших своїх історико-патріотичних романів — «Яса». Звісно, за тодішніх умов такий твір не міг з'явитися друком і вийшов вперше в 1987, коли відкрилися можливості для правдивого висвітлення історії України. В романі охоплено хронологічно невеликий період (1673 -1675), коли Україна вела війну з турецькими загарбниками, відтворено героїчну оборону Ладижина від османів. В романі підіймаються теми недостатньої згуртованості українців, розбрату, що почався після смерті Богдана Хмельницького. Винесене в заголовок роману старовинне українське слово «яса» мало передати складність, багатоликість і надзвичайну суперечливість одного з найдраматичніших періодів історії України, який недарма був названий видатними нашими істориками Великою Руїною.

В 1989 році вийшла друком повість Мушкетика «Літній лебідь на зимовому березі», побудована на табірно-колимському матеріалі. Сам автор не був в’язнем радянських таборів, але і не намагався змагатися з автобіографічними творами Шаламова і Солженіцина. Він поставив собі на меті дати синтез, узагальнене викриття кореневого зла імперсько-тоталітарного режиму — його ворожості всьому людяному, талановитому, національно-своєрідному. 

А через рік вийшло одне з його найвідоміших оповідань – «Суд», в якому відображено суспільні явища, характерні для Радянського союзу часів сталінського та брежнєвського режимів. З 90-х років Ю. Мушкетиком були написані романи «Гетьманський скарб» (1993), «На брата брат» (1996), «Прийдімо, вклонімося…» (1997), «Погоня» (1997), «Останній гетьман» (2010), «Час звіра» (2014). Він працює і досі, створюючи рукописи на папері і передаючи їх потім знайомій, щоб надрукувала і відправила видавцеві електронною поштою.

З дружиною вони прожили 53 роки, 11 років тому Мушкетик овдовів. Має двох доньок і двох онуків.  Старша донька Леся — фольклорист, доктор філологічних наук. Молодша закінчала Львівський поліграфічний університет, оформлює дитячі книжки.

НАЙВІДОМІШІ ЦИТАТИ АВТОРА

 

Все під сонцем минуще, тільки влада лишається вічно молодою.

Ті, що йдуть на нашу землю з мечем, не думають про справедливість.

Якщо дуже довго думати, ворог встигне відрубати думки разом із головою.

У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня — панівну.

Братам не варто рахуватися, хто кому приніс більший дарунок на храмове свято.

Пущене поміж люди слово проростає швидше, ніж будь-яке насіння.

Світ гарний, і сотворений нам на втіху, тільки треба вміти брати його в душу.

Брак бажань — найкращий засіб проти страху.

Нас найдужче вабить та тривожить те, що не збулося.

Влада — це вогонь, яким можна спопелити інших і який пече власну руку.

Коли тебе штовхають у калюжу, найкращий спосіб не стати посміховиськом — потягнути за собою нападника.

Смерть ми бачимо лише перед собою, а вона ж, значною частиною, — вже позаду.

Серед людських справ немає хисткішого і скороминулішого, ніж могутність, що опирається на силу іншого.

Причина страху смерті криється не в ній, а в тому, хто помирає.

Навіть найкраща коханка не подарує того, що дарує муза.

Людина таке створіння, що виправдається перед усіма судами світу.

Що я можу сказати мудре, як я все своє життя прожив при дураках?

Зменшується Україна — вона стискається немов шагренева шкіра. ( з інтервью в 2011 році)  

Я за своє життя переконався — тільки те правдиве, що сказав Шевченко.

На любові сім’я не тримається, бо ж любов — це коли ми молоді, гарні, дотепні, добре одягнуті. А в шлюбі ми буваємо і такі, і сякі, і в кальсонах пом’ятих… 

 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme