Вадим Денисенко: В нинішньому парламенті менше геїв через провал на виборах Опоблока

Кому і навіщо потрібні подібні акції, а також про те, коли в Україні з'являться нові закони, які захищають права геїв, depo.ua спитав у народного депутата від "Блоку Петра Порошенка" Вадима Денисенка.

ЛГБТ-СПІЛЬНОТА МОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПОДОЛАННЯ ПРОХІДНОГО БАР'ЄРУ НА ВИБОРАХ, АЛЕ ПОЛІТИКИ БОЯТЬСЯ

- Пане Вадиме, тепер, коли про Марш рівності згадують тільки в новинах про затримання нападників. Зі сторони акція скидається на щорічну розвагу українців...

- Це і є щорічною розвагою українців. Тут немає жодної ідеології. Треба згадати, що гей-паради в Європі, які проходили під знаменами боротьби за права гомосексуалів, збирали по кілька десятків тисяч учасників. Потім вони переросли в карнавали. Це стало культурним явищем, на якому навіть заробляють гроші.

Ми ж нічим не відрізняємось від середньостатистичних європейців. У нас приблизно 2-2,5% населення належить до ЛГБТ-спільноти. У великих містах цифра досягає 5% чи навіть трохи більше. Такі ж показники у Польщі, Чехії чи Словаччини. Трохи вищі вони у Нідерландах та Франції. До речі, у Франції геїв найбільше - до 5%...

Але на сьогодні в Україні немає запиту від самих геїв на узаконення їхніх прав. Геї вважають, що їм і так достатньо комфортно. Вони абсолютно інтегровані в суспільство, на побутовому рівні вони не відчувають глибинних проблем порівняно з іншими жителями України. В них є всі права, крім права на шлюб.

Тому цього року відбулося те саме, що відбувалося минулого і позаминулого. У нас є певна групка людей, що в силу найрізноманітніших причин вважає, що їм потрібно провести гей-парад для 100 учасників. Тільки це і не більше.

- Зараз є і політики, які публічно підтримують такі акції і навіть ходять на них. Як вважаєте, може краще було б у цей час сісти за складання законів щодо розширення прав та захист сексуальних меншин?

- Можна тисячі раз писати подібні закони, але шансів на те, що вони наберуть 226 голосів у парламенті, на сьогодні просто не існує. В той же час у нас вважається, якщо політична сила почне виступати за права сексуальних меншин, це може негативно вплинути на її рейтинг. Серед політикуму існує глибинне переконання, що будь-яка підтримка ЛГБТ автоматично знімає величезну масу голосів виборців. 

Хоча тут треба зазначити, що ЛГБТ-спільнота у великих містах забезпечує подолання прохідного бар'єру. Це 5% активного населення, яке переважно ходить на вибори і голосує осмислено. Крім того, існує великий прошарок виборців, які співчувають ЛГБТ. Проте поки що немає запиту ані з боку суспільства, ані з боку ЛГБТ-спільноти, ані зі сторони політикуму, щоб починати серйозний рух за розширення правменшин.

- Що може прискорити його початок?

- Повинен з'явитися "драйвер" - людина, яка впряжеться в цю упряжку і буде впродовж 5-7 років її тягнути. Права гомосексуалів - такий самий привід для піар-кампанії, як і будь-який інший. Якщо з'явиться хтось, хто буде готовий за це взятися, через п'ять років він матиме власну політичну силу зі всіма шансами пройти в парламент. Але це величезна робота. Треба, щоб ця аудиторія структурувалась, а поки що цього немає.

ГЕЇ НЕ ГОТОВІ ВИЙТИ З ПІДПІЛЛЯ

- Але ж випадки порушень прав секс-меншин все ж таки є. От припустимо, когось із представників ЛГБТ звільняє з роботи начальник-гомофоб. Чи не ефективніше при цьому було б написати позов до суду, а вже біля суду провести пікет, привернувши увагу громадськості, ніж просто виходити на марші?

- Навіть організатори гей-парадів не готові до другого кроку. Вони можуть раз на рік полаятись у "Фейсбуці", а потім вийти на вулицю. На наступні дванадцять місяців їхня діяльність зупиняється, їм більше нічого не потрібно.

На мою думку, ситуація може зрушитись з місця лише з появою Мартіна Лютера Кінга від ЛГБТ. До того моменту ми будемо продовжувати гратися в ігри, розповідаючи про гомофобію чи гомофілію. Поки не буде людини, яка скаже: я покладу частину життя, щоб зробити це суспільство більш толерантним, нічого не буде. Це проходили всі країни -після того, як робляться політичні кроки, починається роз'яснювальна кампанія, геї кажуть, що готові виходити з підпілля за розширення своїх прав.

Це як із фемінізмом. В США перші борці за права жінок з'явились перед громадянською війною - минуло біля 50 років, перш ніж вони почали досягати свого. Лише тоді жінка з домогосподарки перетворилась на активного члена суспільства.

Та й з моменту розуміння, що гомосексуалізм не хвороба до часу, коли геїв почали обирати мерами міст, в Європі та США пройшло близько 40 років. У нас цей процес пройде значно швидше, якщо з'явиться лідер.

- Але ж навіть "драйвер" навряд чи зможе переконати політичну партію зайняти його сторону...

- Мартін Лютер Кінг з'явився не на порожньому місці. До нього були багато активістів, які поклали життя за права темношкірих. Так і тут - будуть з'являтися різні люди. Хтось із них стане авторитетом. Абсолютно несподівано хтось із публічних осіб зізнається, що він гей. Так виробиться необхідність в цьому лідері. Цим шляхом йшов увесь цивілізований світ. А "двигуном" руху за права геїв в різних країнах стали вибори.

Наведу аналогію, хоч і дуже далеку. Кожної весни, коли сходить сніг, ми виходимо на вулицю і бачимо собачі екскременти. Але у великих містах ніхто не хоче боротися з цим ділом. У Києві 15% виборців мають тварин і почати кампанію означало б наступити їм на горло. При тому, що з іншого боку  85%виборців, але ця більшість готова миритися з проблемою.

Але свого часу в Європі з'явилася "Партія Зелених", сформувавшись із захисників прав тварин. А як відомо, де права, там і обов'язки. Тоді стало зрозуміло, що можна вклинитись між різними політичними силами із суто гуманітарною тематикою. Не говорити про лібералізм, соціалізм чи щось інше, ввійшовши в абсолютно нову нішу. Так само і у нас: "драйвери" дадуть про себе знати тоді, коли певні політичні сили зрозуміють, що їм на рівні, наприклад, Києва, можуть дати 3-4% голосів.

В МИНУЛОМУ ПАРЛАМЕНТІ БІСЕКСУАЛІВ БУЛО БІЛЬШЕ

- Як думаєте, може ті депутати, що рішуче підтримали Марш рівності, претендують на роль таких "драйверів"?

- Думаю, ті нардепи шукають свої ніші. Під це можна зібрати непогані гранти.

Але вносити законопроект про захист прав секс-меншинств вони не ризикнуть. Усі бояться йти першими, адже перші згорають. А от уже друга, третя, четверта спроба матимуть більше шансів на успіх.

В нинішньому парламенті біля 15 гомо- та бісексуалів. Про деяких навіть ходять жарти у суспільстві та ЗМІ. Але їхні партії будуть першими голосувати проти закону на підтримку геїв. До речі, в попередньому парламенті через Партію регіонів представників секс-меншинств було більше. Бісексуалами стають в тому числі через це, що в певних колах це модно і навіть престижно. А в нинішній Верховній Раді багатих людей дещо менше.

- Напад на учасників Маршу рівності показав, що в Україні доволі потужні гомофобські настрої. Як думаєте, з чим це пов'язано?

- Гомофобські настрої є в усіх країнах світу. Класичний приклад - Франція. У країні найбільша кількість геїв в Європі, але при цьому діє вельми впливова націоналістична партія Ле Пена "Національний фронт", яка відкрито декларує гомофобські ідеї. Безсумнівно, в Україні є гомофобія. Але вона так само не структурована, як і рух самих геїв. Тобто як ми говоримо про побутовий антисемітизм, так само існує і побутова гомофобія.

- В Інтернеті було чимало думок, що Марш рівності - кремлівське замовлення. Адже дивитись, як радикали гамселять його учасників, більшості свідомих європейців було вельми неприємно...

- Тут немає політичного замовлення. Прийшло 50 людей з одного боку і 100 - з іншого. Хіба на кількамільйонний Київ не можна знайти зграйку дебілів?

Але варто зазначити, що будь-який рух передбачає протидію. Якщо структурується рух геїв, автоматично організуються і гомофоби. Певні політичні сили будуть заробляти на цьому голоси та гроші.