Солдат, який втратив на Донбасі руку і ногу: «Ми новини не дивимося. Наше ТБ багато бреше»

Він невисокого зросту, короткозорий. Кукса правої руки закріплена медичними хомутами на милиці, штанина підвернена під обрубок ноги. Ліва рука - ціла - у чорно-помаранчевій велосипедній рукавичці. Милиця натирає мозолі на долоні. Він зніяковіло дивиться на нас і мимоволі торкається глибокого продавленого шраму на голові - осколкового поранення.

ПРО ЗАСІДКУ БОЙОВИКІВ

- Це було під Іловайськом. Ми відвезли боєприпаси і провізію нашим хлопцям, поверталися на базу. Їхали на ГАЗ-66, він був наполовину тентованим, хтось із бійців контролював обстановку, переглядав дорогу, хтось просто сидів. Усі мовчали. Там не до розмов - фронтова смуга. Потім нас накрили сепаратисти із засідки, стріляли з автоматичних гранатометів і кулемета, встановленого на БМП. Нас було восьмеро осіб - всі отримали поранення. У мене рука повисла на шкірі, і ногу сильно понівечило. Хтось зміг зістрибнути з ГАЗу, хтось там залишився. Я перевалився через борт, впав на землю і поповз у лісопосадку. Там знайшов якусь ганчірку, як вийшло, перетягнув руку, ногу не зміг. У нас були аптечки, але старі - джгути розвалювалися. Втратив багато крові.

ПРО ДУМКИ

- Коли я лежав у лісопосадці, то намагався не думати про смерть. Гнав ці думки. Згадував батьків, дивився на руку, що висіла на шкірі, і на понівечену ногу. Було страшно. Матюкався. Двічі втрачав свідомість. Я розумів, що якщо я виживу - руку і ногу ампутують. Відріжуть. І я буду інвалідом. І все одно я дуже хотів вижити. Молився? Ні. У Бога вірю, але тоді не молився. Про батьків думав і боявся, що в полон візьмуть. Там лежав кілька годин. Мене знайшли наші розвідники, надали першу допомогу. Доставили в Старобешеве, там ампутували руку і ногу. Потім у Волноваху, Розівку, Дніпропетровськ. А 28 серпня доставили в Київ. З того часу я тут.

ПРО ГОСПІТАЛЬ, ТОЛКІЄНА І СНИ

- Безсоння вночі мучить, напевно, фізичних навантажень не вистачає. Зате в обід чудово дрихну (сміється, - ДеПо). Які сни сняться? Двічі до мене уві сні десантники наші українські приходили: «Збирайся, Васько. Протези тобі хороші зробили. На фронт йдемо». Я прокинувся, підскочив на ліжку, дивлюся - немає десантників. Де вони, питаю у пацанів по палаті. Без мене пішли?! І так прикро стало. Потім вже до кінця прокинувся - зрозумів, що це сон. А так, чим займаюся... Ось читаю Толкієна, мені волонтери привезли багато його книг. Я завжди любив читати, але в тому житті, до війни і поранення, часу не було - робота з ненормованим графіком. Іноді літери скачуть - осколкові поранення голови дають про себе знати, але, лікарі кажуть, це скоро мине. А ще цієї осені я подорожував - їздив на інвалідному візку в інші відділення, знайшов багато друзів. Зараз не їжджу - на вулиці сльота, а коляска сліди брудні залишає, не хочу персоналу зайву роботу створювати.

ПРО ФАНТОМНІ БОЛІ

- Ногу я вже практично не відчуваю. А руку (закочує рукав, оголюючи багряний шрам кукси, видно, як під зарубцьованою вище ліктя шкірою рухаються сухожилля, - ДеПо)... Ось зараз я поворушив пальцями. Нема пальців, а я знаю, що щойно ними поворухнув. Відчуваю кисть, кожен палець. Дивно, так? Я давно прищемив безіменний палець, він трохи сплюснутий. Ще пам'ятаю лінії на руці... Лікарі кажуть, що скоро фантомні болі минуть. Але поки що болить. Особливо на погоду, якщо дощ або, як зараз, сиро.

ПРО РОЗМОВИ В ПАЛАТІ

- Ми новини не дивимося. Наше ТБ багато бреше. Кажуть: сьогодні без втрат, а хлопці телефонують своїм на фронт - «сьогодні два двохсоті». А взагалі, про війну часто говоримо. Що думаємо? Ми вистоїмо. Україна зможе встояти, тим більше, що начебто у тих (прихильників ДНР і ЛНР, - ДеПо) прояснення почалося. Ще трохи і станеться перелом. Ми переможемо.

ПРО ВІЙНУ

- Вона смердить паленим порохом. І жорстока, б'є всіх без розбору. Але, якби все повернути, до моменту моєї мобілізації... я б все одно пішов, не став би косити. Я знаю, за що я воював, знаю, за що став інвалідом. За Україну.

ПРО МАЙБУТНЄ

- Я подав заявку в списки на протезування в США, вони там за програмою роблять. Протези сучасні десятки тисяч доларів коштують. Але не знаю, візьмуть мене чи не візьмуть. Подивимося. Якщо не візьмуть - частину коштів компенсує держава, частину доведеться збирати. А ще - мене після Нового року, напевно, випишуть. Хочу по Україні поїздити, я тут з багатьма хорошими хлопцями познайомився. У гості кличуть. Хочу міста наші подивитися. Нещодавно був у центрі інвалідів, записався на курси 3D дизайну. Хочу вивчитися, працюватиму. Може, замовлення будуть. А те, що зі мною сталося, я вже переварив і усвідомив, допомогли психологи. У мене немає правої руки і ноги. Але життя не закінчується. Просто тепер я лівша.

Як допомогти?

Приватбанк 4731 2171 0584 3781
МФО 305299
ЄДРПОУ 14360570
Одержувач Олена Стуженко (мама Василя)