Що розгнівило американців у чорних обличчях політиків

Так, у публічному доступі опинилося фото з юності губернатора штату Вірджинія Ральфа Нортама. На знімку, зробленому у 1984-му позують двоє хлопців: один - із чорним обличчям, один - у костюмі ку-клукс-кланівця.

Пізніше генеральний прокурор штату Марк Геррінг визнав, що також з'являвся з чорним обличчям на університетській вечірці у 1980-х.

"Мені було 19, друзі запропонували піти на вечірку, одягненими, як репери, яких ми тоді слухали - наприклад, Кьотіс Блоу, та виконати пісню. Зараз здається безглуздям навіть писати про таке. Але через незнання у нас не було поваги до досвіду та перспектив інших, тож ми начепили перуки і зробили чорний мейк", - сказав політик.

А згодом скандал закрутився і навколо Gucci, яка виставила на продаж провокативний светр.

В одежині зразу ж побачили blackface, хоча чимало українців з огляду на свою новітню історію могли б вгледіти балаклаву.

Втім, компанія вибачилася і одежину вартістю у $890 із продажу прибрала.

Між тим, використання прийому - не така вже і рідкість.

Зокрема, такий образ обрав учасник Розенмонтагу - дійства, присвяченого завершенню карнавального сезону у німецькому Майнці. Захід відомий своїм іронічним та навіть сатиричним характером - люди висміюють політичні та соціальні норми.

Але американських правозахисників чорний мейк політиків розлютив не на жарт: мовляв, такі витребеньки - прояв і потурання расизму.

Так, за словами журналіста і історика Джона Страусбо, традиція blackface з'явилася в Європі, і спершу мала небагато спільного з расами, пише Vox. Чорним кольором могли розмальовувати антагоністів чи то героїв, які несуть небезпеку. Наприклад, чорний був кольором демонів - творінь ночі.

У США традиція з'явилася приблизно у 1820-х з легкої руки мінестрелів. Часто у чорний розмальовувалися актори-ірландці, які були несуттєво багатшими темношкірих.

Але використовуючи blackface, ірландці сигналізували: ми теж білошкіра еліта, хоча і живемо пліч-о-пліч з чорними.

Втім, замазування обличчя вважалося і способом доторкнутися до культури чорних, коли джаз та блюз набирали популярність. Себто, традиція траслювала своєрідну суміш захоплення, цікавості, але і ксенофобії.

Традиція могла б залишитися доволі безневинною, але стала зброєю у руках расистських пропагандистів.

Зокрема, професорка афроамериканських і театральних досліджень Йельського університету Дафні Брукс стверджує, що через мистецтво нехитрий прийом blackface допомагав політикам демонізувати темношкірих людей, пише History.

Так, у картині "Народження нації" за темними обличчями вирізнялися негідники. Прем'єра фільму зумовила хвилю протестів, але він так і залишився популярним серед певної категорії людей.

При цьому видається доволі дивним висувати претензії до політиків за юнацькі вибрики майже 40-річної давнини. Навіть у ті часи, коли расова нерівність ще не зникла, blackface необов'язково був проявом расистського світогляду. Тим паче, що Марк Геррінг пояснив: вони з друзями хотіли перевтілитися у своїх кумирів - темношкірих реперів, не маючи на думці геть нічого крамольного. А як однозначне зло та образа чорний грим на білих людях почав трактуватися пізніше.

Наприклад, у Метрополітен-опері відмовилися від чорного гриму на обличчі виконавця ролі Отелло. Але зробили це не так давно - аж у 2015-му. Не минуло і чотирьох років - і вже зараз чоловік, який хоче перевтілитися у Отелло на костюмованій вечірці, вже ризикує вляпатися у чималий скандал.

За blackface тягнеться шлейф образ, і історична травма чорних далеко не настільки давня, аби бути темою для кпинів. Втім, використання гриму все ще може бути проявом необізнаності або ж альтернативного трактування.

Зокрема, у 2013-му в ООН ополчилися на помічника різдвяного діда Сінтаклауса Чорного Пітта у Нідерландах.

Мовляв, такий фольклорний герой пропагує расизм, а отже його популяризація неприпустима. Втім, нідерландці встояли перед градом нападок. Терпляче пояснювали: їхній герой чорний, бо пробирається у домівки по димарях, вкриваючись сажею. І жодних расових натяків тут немає.

Між тим, поруч із blackface у культурі існує і його протилежність - whiteface. Цей прийом також часто інтерпретують як расизм, але його прибічники вперто стоять на своєму, запевняючи, що білий грим - лише мистецька форма вираження.

Згадати хоча б П'єро, щоки якого традиційно вкриті білилами.

Втім, і даному випадку і справді підкреслюється дещо інше - безкровність та відірваність від світу матеріального.

Хоча і від blackface у деяких випадках відмовлятися не збираються. Зокрема, під час костюмованого параду Mardi Gras у Новому Орлеані у шесті зулусів беруть участь переважно темношкірі, білі ж в данину традицією замазують обличчя чорним мейком.

Багато мешканців міста вважають традицію неприпустимою, але організатори не збираються обмежувати учасників, адже концепт дійства - виклик надмірній серйозності сучасного суспільства.