Природна помста: Як люди розплачуються за втручання у світ тварин

 

 

Жителі Нового Південного Уельсу вже декілька місяців без особливого успіху ведуть справжню війну із мишами – і не можуть відбити атаку того, що вже прозвали "мишачою чумою". Гризуни повсюди.

Їх багато настільки, що в одному господарстві за ніч можуть виловити по 600-700 особин. Вони псують продовольчі запаси, гризуть дроти, залізають у побутову техніку і транспорт.

Ймовірний збиток від зіпсованого врожаю вже оцінюють десь у мільярд доларів, і це все не рахуючи побутових втрат окремих людей.

Одну з сімей миші взагалі лишили без даху над головою: перегризена ними електропроводка на даху спричинила пожежу, яка перетворила будинок на попелище.

До всього цього миші переносять "приємності" у вигляді бліх, кліщів, збудників лептоспірозу та висипного тифу, запах від їхніх трупів відчувається на кожному кроці.  

Загалом, цілковите нашестя, яке в буквальному сенсі не дає спати тисячам людей. Тим часом у мережі активно і трохи зловтішно питають: "Йой, та де ж ваші коти?". 

This is God punishing Australia for cat genocidehttps://t.co/UyWtEsUHGu

— R⊕ldan (@Roldan2084) May 30, 2021

Десятки подібних повідомлень нині можна знайти у Twitter. А все тому, що в Австралії досить давно воюють ще й з котами (так, звичайними такими котиками): з 2015 до 2020 там взагалі збиралися знищити зо 2 мільйони "гулящих" пухнастих, які не мали хазяїв (спойлер: масового вбивства не відбулося).

Однак у природи є неписаний закон: коли людина починає втручатися у біорізноманіття з "благими намірами", ці наміри обертаються проти людини. Журналісти Depo.ua розповідають про такі випадки.

Австралійський котоцид

Для початку – кілька слів про вище згаданий "котоцид". Плани австралійського уряду коротко можна описати як "масове вбивство заради зупинки масового вбивства" – бо дикі (та що там, і домашні) коти становлять серйозну небезпеку для кількох десятків видів австралійських тварин та птахів, не будучи природним для цих теренів видом хижака.

За трохи більше 230 років з моменту їх потрапляння на континент коти знищили більше десятка видів, які тисячоліттями жили на материку. Нині коти мешкають на 99,9% від загальної площі суші Австралії . 

В середньому щороку кожна дика кішка в Австралії вбиває десь 390 ссавців 225 плазунів та 130 птахів. Це буде жорстоким порівнянням, але було встановлено: загалом дикі коти вбивають 1,4 мільярда австралійських тварин - приблизно стільки ж, скільки загинуло в катастрофічних пожежах 2019-20 років, коли  площа попелище перевалила за 73000 квадратних миль. 

Свій внесок роблять і домашні пухнасті: 3,8 мільйона котів щорічно вбивають до 390 мільйонів тварин (Не дивуйтеся, що австралійські коти такі "вбивчі", дивлячись на свого лінивого Мурчика на дивані: різноманітні обставини за останні 2 сотні років на материку перетворили місцевих "мімі-мяу" на епідемію з мільйонами повноцінних хижаків). Детальніше про все це ви можете почитати в офіційному звіті австралійського уряду, де також зазначено куди більш гуманні плани щодо порятунку біорізноманіття (після того як уряд Австралії отримав "по рукам" від зоозахисників та науковців з усього світу, чинити повноцінний котоцид там ніби то передумали).

Коти з дому — миші в танець?

То чи є планова боротьба австралійського уряду з котами причиною нашестя мишей? Невже справді, проти чого боролися, на те й напоролися?

Швидше за все, ні. Мишача чума в Австралії – явище геть не нове, ба навіть циклічне. На півдні та сході Австралії,  у хліборобних регіонах така напасть зустрічається  приблизно кожні чотири роки. Хоча 2021 запам’ятався одним із найгірших "набігів" за кілька останніх десятиріч.

Справа у тому, що неймовірній плодючості гризунів цьогоріч посприяв клімат. Протягом десь чотирьох років Новий Південний Уельс боровся із посухами, але минулорічні дощі забезпечили вельми успішні врожаї зерна. Справжнє свято для мишей, яке розтягнулося у часі: вологе літо, що настало за сезоном збору врожаю, дозволило продовжити їм сезон розмноження аж до осені. 

Тож миші таки пустилися у свій плодючий танець, але коти тут ролі не зіграли. 

Природна помста

Та, однак, хоча коти і не стали головними мучениками, колишні радикальні настрою австралійського уряду дозволяють згадати кілька кричущих випадків, коли борючись проти умовних "шкідників", країни дорого платили – часто життями людей.

Горобці та голод

Ймовірно, найвідоміший випадок стосується знищення горобців у Китаї часів Мао Цзедуна. У рамках так званого "Великого стрибка" 1958-1962 років китайський уряд оголосив про кампанію боротьби із шкідниками. Серед них були комарі, мухи, гризуни та горобці. Останні потрапили у цей список через підрахунок вчених: у Китаї десь зо 2,5 мільярда горобців, кожен з них щорічно клює 2,5 кг зерна. Загалом, на думку тодішнього китайського керівництва, просто неймовірно невиправдана витрата продовольчого ресурсу. А отже, горобців було вирішено знищити.

Та і зробити це, у порівнянні з нищенням гризунів та комарів із мухами, було не так і важко. Справа у тому, що природно горобець не може перебувати у повітрі довше 15 хвилин – йому потрібен перепочинок.

Тож у рамках масового знищення пташок люди виходили на дахи будинків та вулиці із тазами, тарілками і гучно полохали птахів, не даючи їм шансу приземлитися. Наполохані горобці не могли сісти і втомлені польотом падали замертво, утворюючи величезні звалища трупів. На додачу до цього люди руйнували гнізда пташок.

Кампанія виявилась успішною: горобці фактично зникли з теренів Китаю, адже протягом кількох місяців війни було вбито близько 2 мільярдів цих птахів. Стиглий врожай зернових добряче піддав у об’ємах, і про цей успіх компартія не забувала говорити з усіх кутів. Щоправда, раділи зарано, адже горобці споживають багато комах і є своєрідними "прибиральниками" на тих же полях із зерновими.

В результаті через відсутність горобців шкідники розмножились до такої міри, що урожай 1960 року був просто знищений, не встигнувши дозріти. Все населення Китаю поспішно пішло у поля збирати гусінь і боротися з сараною, але люди в цій справі не йдуть у жодне порівняння з горобцями. І в країні почався голод. Звісно, знищення горобців не було єдиною причиною, втім екологічний дисбаланс (який включав активну вирубку лісів, зловживання отрутами й пестицидами) значно посилив Великий китайський голодомор. За офіційними даними, через нестачу їжі в 1960-1961 роках у Китаї загинуло близько 15-20 мільйонів людей. За оцінками західних вчених – близько 30-45 мільйонів. Так природа поквиталася з країною за спробу знищити цілий вид птахів. А горобців, врешті, Китаю довелося експортувати і наново заселяти ними свої території.

Вовки та ДТП

Свою ціну за знищення тварин заплатили у США, при цьому в не найбільш очевидний спосіб. До 1960-х сірі вовки у країні були майже знищені – на них активно полювали. Вид зник з усіх штатів за винятком національного парку Острів Рояль у Мічигані та частини Міннесоти.

У результаті американці зіткнулися з новими проблемами: олені. Без природних хижаків – вовків у середовищі вони почали активно розмножуватися, а зростання популяції призвело до почастішання ДТП за їхньої участі. Масштаби розрослися до  понад 1 млн дорожньо-транспортних пригод за участі оленів на рік. Нині у країні вже намагаються потроху вирішувати цю проблему: так, повернення вовків у Вісконсін зменшило зіткнення оленів із транспортними засобами на чверть. Втім в уряді країни та окремих штатів досі точаться суперечки щодо доцільності відновлення вовчої популяції: їх вважають надто небезпечними для людини.

Кролики та знищення ферм

Ще один приклад нерозумного впливу людини на природу – завезення європейських кроликів до Австралії (так, знову туди) у 1859 році.

Томас Остін – багатий поселенець, що прибув для проживання на материк, випустив у своїх угіддях 13 кроликів, аби розважатися, полюючи на них. Щоправда, Остін не врахував їхньої плодючості. Цій невеличкій групі кролів знадобилося лише 50 років, аби розповсюдились по всьому континенту.

Їх кількість стала настільки великою, що вони знищили посіви та землю, що призвело до ерозії ґрунту. Вже через кілька десятиліть після свого прибуття до Австралії вони стали основною проблемою для фермерів, а ще сприяли знищенню місцевих видів рослин і тварин. Навіть Закон 1999 року про охорону навколишнього середовища та збереження біорізноманіття перелічує різні наслідки від ввезення диких кроликів, такі як деградація земель та інші  "загрозливі процеси".

Популяцію кролів намагалися контролюють точково – нищенням їх нір прямо на фермерських угіддях (що практикується і досі) та навіть будуванням огорож. Втім, великого успіху ці методи не принесли.

У 50-х роках уряд вирішив вдатися до біоконтролю. Вони випустили кроликів, заражених міксомою - специфічним для кроликів вірусом, що викликає хворобу міксоматоз (ця хвороба вбиває лише кроликів) на південний схід Австралії. Вірус міксоми був першим вірусом, який цілеспрямовано заносився в дику природу для знищення тварин. Експеримент вдався частково: хоча вірусу вдалося знищити багато кролів, з часом вухасті виробили до нього імунітет і вірус перестав бути ефективним.

Тож у 1980-х мова зайшла про ще одну хворобу, яку хотіли "напустити" на кролів. Вірус геморагічної хвороби кроликів (RHDV) - ще один специфічний патоген, що може вбити кроля за 48 годин після зараження. У 1996 році RHDV офіційно випустили для контролю поголів’я, чим зменшили кількість кролів на материку подекуди до 90%, але тільки у посушливих районах. Оскільки вірусним переносником слугують мухи, хвороба не вражає кроликів, які мешкають в прохолодних регіонах Австралії з великою кількістю опадів. Як і у випадку з вірусом міксоми, у кроликів почала розвиватися стійкість до RHDV.

Пуми та гризуни

Так само як і койотів, у США кількасот років винищували пум (зміни почалися лише у 1960-х). Втім, мисливці не враховували, що пуми відіграють ключову роль у підтримці здоров'я екосистем та біорізноманіття. Наприклад, полюючи на оленів і лосів, пуми допомагають регулювати їхню популяцію. 

Тож у тих регіонах США де пуми раніше були господарями, а потім майже зникли, олені розплодилися і почали їсти сільськогосподарські культури. Крім того, більшість оленів голодувала взимку, оскільки обмежена кількість харчів не могла підтримувати велику популяцію. 

Також фермери відзначили значне збільшення кількості шкідників-гризунів, оскільки пуми більше не полювали на них. Контролювати популяцію гризунів довелося людям. Зрештою полювання на пум заборонили, хижаки почали відновлювати сили. Але оскільки кількість їхньої природної здобиччі значно зменшилася, почали частіше нападати на худобу. Таким чином фермери США потрапили у замкнене коло і накликали на себе ще більші проблеми.