Невигадані історії про кохання: Як любов б'є ключем, робить неможливе і міняє долі

У День закоханих Depo.ua зібрав докупи дивовижні історії, великі і маленькі, про те, що любов може чекати всюди, і якщо вона справжня, то від неї не втекти нікому.

Як рейки поєднують долі

29-річна киянка Олена Кравець працює водієм трамваю. Кожного ранку, поки більшість киян спить, вона вже виїжджає на швидкісну лінію, що простягається від Борщагівки до Залізничного вокзалу. Працюючи у трамвайному депо імені Шевченка, Олена зустріла і своє кохання. Одного ранку вона їхала на трамваї, і на зустріч їй курсував інший, яким керував колега Олени. Чоловік підморгнув жінці, потрохи спілкування ставало все ближчим, і так трамваї поєднали два серця.

Часом трамваї стають не місцем доленосної зустрічі, а й безпосереднім учасником головної події закоханих – весілля. Не так давно свято під перестук коліс влаштували двоє одеситів – Костянтин Іванов та Вероніка Нальота. Костянтин очолював одеський "Правий сектор", волонтером допомагав бійцям у зоні АТО. Вероніка також волонтерила, зокрема допомогала морпіхам та 28 ОМБр. Зараз жінка продовжує свою діяльність як літредакторка, блогер та поетеса. З музикою і танцями молодята каталися по місту в трамваї після того, як… рік тому розлучилися.

І знову про рейковий транспорт, але вже серйозніший. Боєць-візочник з Одеси Олексій Скиба та його наречена зі Львова Дар'я Казакова взяли шлюб на київському вокзалі. Вони хотіли, аби все було не тільки романтично, але й не так, як у всіх. І схоже, у них це вийшло. Дар'я у львівському шпиталі допомагала бійцям у реабілітації після важких бойових травм, Олексій був її "учнем". Одружилися вони за сто днів по знайомству. Вінчав закоханих звільнений з російського полону пастор Сергій Косяк.

Війна любові не перешкода

Здавалося б, на війні вже точно не до романтики. Але життя доводить, що це не так, і почуття приходять там, де, здавалося б, все добре мало б вигоріти від стресу та болю. Прикладом тому – палаючий Донбас, який також єднає серця.  

Тетяна Уралова та Павло Анісовець познайомились у 2017 на передовій. Він захищав рубежі у складі морської піхоти, вона працювала на телебаченні і приїхала знімати сюжет до фронтового Водяного. За кілька тижнів після знайомства Павло дістав поранення, Тетяна ж одразу приїхала до маріупольського шпиталю. Наступного року закохані побралися, а незабаром Павло знову повернувся на позиції. 

Долі бійця батальйону "Донбас" Євгена Саленко та маріупольської волонтерки Світлани Цикильок теж поєднала війна. Вперше вони зустрілись у Широкиному. Євген зізнавався, що закохався у Світлану і пообіцяв одружитися, коли та нагодувала його борщем. І таки ж виконав свою обіцянку!

Подолянка Ірина та кримчанин Дмитро познайомились у 2015-му у військовому шпиталі. Ірина з подругами- волонтерками відвідували бійців, що перебували там на лікуванні. В один із днів провідуючи хлопців, що заліковували наслідки контузій, вони і познайомились.

Дмитро народився та жив в одному із сіл Красноперекопського району Криму. Хлопець не розділяв ідей "русского миру", і його війна з Росією розпочалася ще на площі біля міської ради Сімферополя під час мітингу за цілісність української держави. А далі був залізничний вокзал, перший-ліпший потяг на останні кошти, потому – війна, шпиталь, зустріч з коханною і знову – фронт, шпиталь, інвалідність.

Незважаючи ні на що, разом пара вже чотири роки, і підтримують одне-одного. Оселилися в Старокостянтинові, що на Хмельниччині, а згодом й розпочали маленький власний бізнес. Про їхню смачну "Піцу від ветерана" знають усі в місті, як і про справжню любов, що перемагає і страшні спогади, і біль, і втрату малої батьківщини.

Випадкова зустріч завдовжки у життя

Закарпатці Ольга і Анатолій вже і не пам’ятають себе один без одного. Він – військовий, вона – викладачrf музики. Вони випадково познайомилися в автобусі, Ольга тоді навчалася на другому курсі університету, а молодший лейтенант Анатолій тільки хотів вступати в академію. Своє весілля вони згадують із усмішкою. Гуляння було масштабне: майже на 150 осіб. Танцювали до ранку.

А далі почалися будні. Як дружині військового, Ользі доводилося переїжджати з місця на місце за своїм коханим. Коли чоловік був у відрядженнях, вона самотужки колола дрова, носила воду з колодязя, ще й доглядала за маленькою донечкою. І жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

Вони і досі гуляють, взявшись за руки, готують один одному сніданки. Люблять подорожувати – об’їздили разом всю Європу. Зараз у них велика родина: дочка, внуки і маленька правнучка. Ольга і Анатолій шалено закохані одне в одного, і у день "золотого" весілля вдруге одружилися і обмінялися обручками.

У Дніпропетровській області, на центральній підстанції Новомосковської служби екстреної медичної допомоги працює подружжя фельдшерів – Валерій та Тетяна Устименки. До того моменту, поки не влаштувалися після навчання на роботу до "швидкої", вони одне одного не знали. Навіть жили у різних містах. І от уже не тільки 25 років працюють разом, а й зустріли "срібне весілля".

Почуття не бояться висоти

На сьомий поверх через вікно з букетом і подарунком – так потрапив до коханої Віолетти запоріжець Влад. Неочікуваний сюрприз дівчини хлопець зробив ще у 2017 році, 8 березня.

Автовишку Влад позичив у місцевого управління ДСНС, один із рятувальників піднімався разом із ним. Влад постукав у вікно, його відкрила ще сонна і дуже здивована Віолета. Хлопець привітав кохану зі святом весни. Потім рятувальники зізнавалися, що таких надзвичайних привітань до цього ніколи не було. Влад звернувся до них за певний час до свята, оплатив через бухгалтерію оренду вишки. Хлопець був дуже переконливий, тому йому пішли на зустріч. Адже зазвичай таких послуг рятувальники не надають, але справжнє кохання долає будь-які перешкоди.

Як кумир Шварценеггера став запоріжцем через кохання

Трохи давнішої історії. Двократний олімпійський чемпіон, чемпіон світу з важкої атлетики, спортсмен, що встановив 19 світових рекордів, кумир юного Арнольда Шварценеггера. Усе це Леонід Жаботинський. Він міг подарувати частину своєї спортивної славу хоч рідній Сумщині, хоч будь-якому іншому регіону. Але подарував саме Запоріжжю. І все через кохання.

Уже успішним, хоча ще доволі молодим – 21-річним – спортсменом, Жаботинський приїхав до Запоріжжя на змагання. У вільний час з товаришем пішов до концертного залу імені Глінки на концерт гумористичного дуету "Тарапунька і Штепсель". Поруч із Леонідом місце зайняла напрочуд гарна дівчина на ім'я Раїса. Майбутній чемпіон закохався до нестями. І з часом переїхав до Запоріжжя, одружився і прожив з Раїсою усе життя. А Запоріжжя завдяки цьому коханню отримало найтитулованішого спортсмена.

Коли все зрозуміло без слів

Нині полтавчанка Анна Ночовна – щаслива наречена та без п'яти хвилин дружина. Зі своїм коханим вона познайомилася на заробітки до Польщі. На підприємстві, куди вона влаштувалася, було нелегко, та тяжкі робочі будні здавалися не такими виснажливими, коли зміни співпадали з харизматичним колегою Камілом. Він завжди підтримував і допомагав, навіть попри мовний бар'єр: Аня погано знала польську, а Каміл мав проблеми з українською, тому спілкувалися переважно з допомогою онлайн-перекладача. Дівчина й не помітила, що цілодобові теревені з поляком стали невід'ємною частиною її життя.

З часом закохані навчилися розуміти один-одного і без слів. На подив всім, зараз кожен з них розмовляє рідною мовою. Хвилюючим для пари етапом було знайомство з ріднею. Для батьків мовний бар'єр був більшим випробуванням, ніж для дітей, але сватам вдалося порозумітися.

Минулоріч поляк запропонував чарівній полтавці одружитися, і вона, не роздумуючи ні хвилини, погодилася. Залишилося тільки вирішити, на чиїй  батьківщині відбудеться торжество, а одразу після весілля молодята гайнуть у захоплюючий тур Європою, а може і ще кудись. Головне –  щоб разом.

Кордони – не завада

Минулого року, у вересні, відома журналістка, тепер вже ексредакторка Depo.Кропивницький Олена Савранова (нині – Волкер) переїхала до коханого у США і тепер живе у місті Мідлтаун в Огайо. Звістка про це мала неабиякий розголос про це, адже здавалося, що "американські мрії" втілюються хіба що у кіно. Проте тут мрія була не кіношна, а справжня.

За словами Олени, вчинки майбутнього чоловіка переконали у справжності почуттів. "Я знала, що їду виходити заміж за коханого чоловіка. Знала інформацію про його життя, бачила, який в нього характер, ставлення до мене. Як він рішуче і наполегливо діяв, щоб ми були разом. Він переконав мене своїм ставленням та вчинками, що його почуття справжні, і він буде опікуватися мною. Я вже доросла жінка, моє рішення не було лише поривом емоцій, як це буває в 19 років, коли я вперше виходила заміж. Рішенню передували відносини, я бачила, що можу довірити своє життя, долю моєму нареченому", – розповіла Олена. 

П'ятимісячну розлуку перед переїздом до США та весіллям пара Донні та Олени переживала дуже тяжко. Олена просиналася та починала кожен свій день із великого, дуже романтичного листа від свого нареченого та відповідала йому. Загалом Донні написав їй більше дев'ятисот листів. Олена каже, що, може, колись напише книгу, роман в листах, оскільки переписка була дуже романтичною. І ця історія доводить, що справжнє кохання не знає кордонів та витримає усі випробування, якщо цього прагнуть обоє.