Чому одесити і херсонці мають подякувати Путіну за анексію Криму

В Україну прийшло літо. А це автоматично означає і початок курортного сезону. Сезону, який вже третій рік поспіль відзначається в тому числі й єхидними закидами в соцмережах – мовляв, подивіться на одеські пляжі і порівняйте їх із пляжами кримськими. У нас яблуку ніде впасти, а у них, в Анексоленді, людей з біноклем треба шукати. І багато хто вірить у те, що ці провальні в плані туристів сезони врешті-решт стануть певним каталізатором, який підніме кримчан на боротьбу з окупантами – і, як наслідок, за повернення до України.

По-перше, одеським, миколаївським і херсонським курортним містам і селам варто подякувати товаришу полковнику запасу Володимиру Путіну за анексію Криму. Якби не він – ці регіони не мали б такої кількості туристів, як зараз. Особисто ще з довоєнних часів їжджу відпочивати в одне й те саме місце, на Арабатську стрілку. (Це та частина Криму, півострова, яка залишилася підконтрольною Україні.) І чудово бачу, як змінилася і кількість відпочиваючих, і якість відпочинку. Цього року, наприклад, на Арабатці відкривають аквапарк. Це теж – через попит. А попит сформував Путін своїм рішенням про захоплення Криму. Людям же потрібно влітку відпочити на морі, от вони і їдуть на материкове узбережжя.

Тому з цієї точки зору жителі південних приморських регіонів мають бути останніми, хто бажатиме повернення Криму до України. Nothing personal, it's just business. До речі, така прагматична логіка викликає значно більше поваги (точніше, вона її просто викликає, на відміну від), ніж кримське бажання "померти на батьківщині". На півночі Італії час від часу з'являються заклики якщо не про від'єднання від півдня, то про якісь форми суверенітету, аби не годувати "тих відсталих селюків і мафіозі". І тут теж ніякої політики – тільки прагматичні фінансові інтереси.

Але то таке, ніхто, звісно ж, не буде питати жителів Залізного Порту чи Щасливцевого, повертати Крим чи ні. Головне у цій історії в тому, що ніхто не питатиме і кримчан. Тобто їх у першу чергу не спитають – бо вони з 2014 року не мають жодних прав, які не збігаються із бажанням Кремля. Якщо Путіну знадобиться піти війною на Україну з півдня – то кримчани моментально отримають право "воювати за свою батьківщину проти страшних бандерівців". А якщо ні – то ні.

Цілком очевидно, що бажання розвивати Крим як туристичний регіон у Кремля немає. Ба більше – ніколи і не було. Туризм в Криму розвивали а) за Російської імперії, б) за УРСР та України. Тобто туристи в Криму були потрібні Зимовому палацу та вулиці Банковій. Кремль – ні після радянської окупації 1920 року, ні після російської окупації 2014 року – такими дрібницями не переймався. Тому кримчанам немає на що сподіватися. Туди навіть не будуть ганяти натовпи бюджетників, з різних причин (наприклад, тому, що є Краснодарський край; або через те, що владі це просто вже не треба).

Але так само не варто очікувати, що кримчани після четвертого, п'ятого чи сьомого провального "курортного сезону" зрозуміють, як їх "кинули ". Доки в Кремлі сидить неосталініст чи навіть необрежнєвіст (Путін його прізвище чи якось інше – не важливо), доти буде працювати пропагандистська машина. А вона забезпечить "правильну" подачу інформації та її пояснення. Наприклад, нагадає, що до анексії (на Росії це називається "звільненням" і "возз'єднанням") абсолютну більшість туристів в Криму складали саме громадяни України. І акуратно пояснить, що, мовляв, ми до братів-українців з розпростертими обіймами – приїздіть, відпочивайте. А їх хунта так залякала, що бояться навіть думати про це.

Все, ворог знайдений, тему можна експлуатувати в різних ракурсах і не один рік. До речі, вся радянська система була побудована саме таким чином – знайшли ворога і списали все на нього. Чому погано живемо? Бо навколо вороги, треба оборонятися, тому "все для фронта, все для победы". А жити потім будемо. А не жили – так нічого й починати. Хто застав радянські часи – той чудово пам'ятає цю логіку. І як в неї вірили, теж пам'ятає.

Тому, любі мої, ті, хто сподівається, що голодні туристичні роки змусять кримчан замислитися – залиште це безнадійне заняття. Краще їдьте в Генічеськ, Затоку чи Очаків, вкладайте гроші у відпочинок в Україні і вимагайте більшого. Настільки більшого, щоб у той момент, коли Крим таки повернеться до складу України, ви б подивилися на це, пхекнули – і знову поїхали туди, куди звикли їздити з 2015 року.

Дякуємо вам, товаришу полковник запасу, за такий потужний стимул у розвитку українського морського курортного бізнесу. А за саркатичні пости про порожні пляжі не переживайте. Це не більше, ніж стьоб над недалекими жителями "острова" Крим, які повірили у ваші байки і самі себе загнали у глухий кут.