Хто переможе в Україні: розумні чи чесні?

З часом, коли не стало КПРС, виявилося, що партійність в цій тріаді зайва. Але протиріччя між чесними і розумними залишилося. Можливо, замість «розумні» більш точно говорити «кмітливі», оскільки люди по-справжньому розумової праці переважно живуть небагато і теза «якщо ти такий розумний, то де твої гроші», по суті своїй, є досить помилковою. Її не можна застосувати, наприклад, до геніального математика Перельмана, якому просто лінь забрати мільйон, що йому належить, - вчинок, абсолютно незрозумілий нашому «кмітливому». Але я все-таки буду користуватися терміном з радянського анекдоту, тим більше що наша управлінська еліта - ті самі розумні - намагаються свою глибоку непорядність камуфлювати вченими званнями, меценатством і взагалі чорт знає якими братствами Андрія Первозванного. Цікаво, що така мода, здається, існує тільки в пострадянських країнах, в Європі вона пройшла ще у сімнадцятому столітті, коли створювався «Міщанин у дворянстві».

Неважко помітити, що величезна кількість активістів (людей абсолютно щирих) вкрай погано переходить в якість на виборах. Ті ж горезвісні голосувальники законів від 16 січня (за нашою термінологією, розумні, оскільки голосування в 2013 році обіцяло їм дуже непогані бонуси) в нинішній Раді - тому підтвердження. З іншого боку, стало мало не хорошим тоном жартувати над козаком Гаврилюком з його недорікуватістю і мужицькою кмітливістю, але ж, мені здається, це один з меншості в парламенті, хто голосуватиме по совісті і якщо в чомусь і помилятиметься, то абсолютно щиро.

Проблема протистояння розумних і чесних не обмежується політичним життям країни, вона пронизує все суспільство. Наприклад, хто мав можливість попрацювати в будь-якому вітчизняному НДІ, міг помітити, що вкрай низька ефективність подібних установ полягає в тому, що в них людьми чесними керує присланий з якогось главку розумний. Ускладнюється ситуація також і тим, що покликаний керувати інтелектуальною працею бюрократ дуже часто взагалі нічого не розуміє в тому, чим займається науковий колектив, його розумність однобічна - він знає, як підтримувати зв'язки з вищими інстанціями і як перерозподіляти фінансові потоки.

Цікаво, що соціальні ліфти працюють тільки в одному напрямку переходу з чесних в розумні, і ніколи в зворотному. Можна розглянути це на прикладі молодого фахівця будь-якого відомства, перед яким на другий-третій рік служби виникає проблема вибору: або починати робити кар'єру, але йти на поступки перед совістю, або залишатися чесним трудівником нижчих щаблів соціальної драбини. Іноді здається, що й самі відомства змагаються один з одним у розумності та чесності. Щоб переконатися в цьому, досить взяти будь-який район - міський чи сільський - і порівняти в ньому зовнішній вигляд будівель місцевої податкової адміністрації та районного відділення пенсійного фонду або ж райвно. Адже треба думати, гроші на утримання адмінбудівель виділяються за одними й тими самими тарифами. Тоді всі ці шикарні євроремонти податкових по всій країні потрібно розглядати як свідчення абсолютно неприкритої корупції.

Навіть переконання можуть не врятувати від спокус. Не раз і не два мені доводилося чути історії про те, як в зоні АТО опинялися поряд добровольчі загони і колишні бійці «Беркута», причому незабаром добровольці переймали чисто міліцейські повадки, особливо в контактах з місцевим населенням.

Ситуація по суті виглядає абсолютно по-орвеллівськи: клани розумних б'ються між собою, час від часу залучаючи на свою сторону чесних. Теоретично чесні мали б навчитися контролювати розумних, але це фатально не виходить в ситуації, коли будь-який чесний, дорвавшись до люстрації, раптом перетворюється на розумного. Чому так мало людей, які можуть бути розумними і чесними, - це величезна загадка і роки роботи для соціальних психологів. Можливо, це спадщина тієї самої радянської епохи, від якої нам дістався вкрай громіздкий механізм державного управління, розрахований на витіснення будь-якої порядної людини. І тільки зниженням ролі держави в житті суспільства ми можемо досягти хай не кардинальних, але все-таки змін. «Держава не вирішує проблем, держава сама є проблемою», - говорив у ті ж роки Рональд Рейган. У нього-то якраз все було нормально і з розумом, і з порядністю.