Булили в школі, а досі боляче: Як дорослій людині подолати наслідки дитячих цькувань

Психологіня, голова дитячого напрямку у Київському Гештальт університеті Олена Ратінська спеціально для Depo.ua розбирає, чому так важливо одразу реагувати на булінг і захистити дитину від цього. Пояснює на прикладах зі своєї роботи, як булінг може впливати на подальше життя. І дає практичні поради, як подолати наслідки булінгу в дорослому житті.

Олена Ратінська

Як дізнатися, що вашу дитину булять

Якщо настрій дитини різко змінюється перед походом в школу, або одразу після уроків, це може означати, що вона стала жертвою цькувань. Дитина може говорити, що вона не хоче йти у школу і називати різні причини: не хочу вчитися, не подобаються вчителі, важко, втомлююсь. Якщо дитина декілька разів сказала, що не хоче йти до школи, а батьки не прислухалися – вона починає "хворіти": живіт болить, голова болить, інші симптоми, які так просто не перевіриш. 

В наші часи про таке не йшлося, але зараз є таке явище як кібербулінг - це коли людину цькують в інтернеті, в соцмережах. Зверніть увагу, як ваша дитина спілкується у шкільних чатах. В перших класах батьки можуть подивитися телефон самі, у підлітка слід запитати: що там у вас у чатах, з ким ти там спілкуєшся, що цікавого відбувається? Дитину можуть ображати в соцмережах, залякувати, постійно викидати з якихось чатів, наприклад класного і це може бути дуже травматичним для неї, адже дитині необхідна приналежність до свого середовища.

Зауважте, що навіть якщо їй дуже сильно дістається, дитина може це від вас приховувати. По-перше, щоби все розповісти старшим, потрібні довірливі стосунки і впевненість, що тебе підтримають, не засудять, не будуть сміятися і зможуть допомогти. По друге, дитина може боятися, що якщо старші стануть на її захист, то в школі її ще більше за це цькуватимуть. Мовляв, стукач і не можеш за себе постояти. І залякуватимуть, щоби більше не скаржилася.

Тож у випадку, якщо ви підозрюєте що дитина страждає і боїться розповісти вам правду, варто розпитати інших батьків, що їхні діти розповідають про ситуацію в класі. З дозволу батьків поговорити з іншими дітьми, які дружать чи раніше товаришували з вашою дитиною. Сказати, що моя дитина ходить останнім часом сумна, і, мовляв, чи ти не знаєш, може до неї хтось постійно чіпляється. А чому? А за що? Як реагують інші діти і вчителька.

Це дуже важливо ще й тому, що дізнавшись, що в класі є агресор, інші батьки можуть замислитися, чи не є і їхня дитина його жертвою. Або навпаки тим самим агресором. Поговоривши з кількома батьками і дітьми, вже можна скласти приблизну картину, що відбувається і об'єднати зусилля для вирішення проблеми. Потім треба іти до класного керівника або директора школи. Якщо булить не дитина, а вчитель, налаштовуючи проти вашої дитини увесь клас - одразу до директора.

Що робити, якщо дитину цькували, залежно від того, хто це робив

Щоб вплинути на ситуацію, треба зрозуміти структуру самого булінгу. Так, іноді, коли дитина непосидюча, галаслива– вчитель постійно робить їй зауваження і поступово робить з неї цапа-відбувайла.

"У мене був такий хлопчик, назвемо його Микола. Його ім’я у класі швидко стало називним і коли хтось щось таке робив – вчителька казала: ти поводишся як Микола. З часом Миколу за прикладом вчительки почали булити і однокласники. Це пішло саме від вчительки, дітям було байдуже, що він непосидючий, а їй він заважав і вона зробила з нього жертву булінгу", – розповідає Олена.

Тож треба розбиратися, хто і як пов’язаний. Коли агресор - дитина, яка ображає інших дітей - потрібно взаємодіяти з його батьками, закликати їх звернутися до психолога, попередити про кримінальну відповідальність. У школах є спеціальна прописана МОН процедура. Також у кожній школі є поліцейський офіцер, який займається цими питаннями.

А от якщо агресор - вчитель, треба змінювати його, клас чи школу.  Не закривайте очі на його вчинки і не думайте, що вони з дитиною дійдуть згоди і "помиряться". Скоріш за все, булінг продовжиться у ще більш вигадливий спосіб, а ваша дитина відчуватиме, що батьки її зрадили.

Варто зауважити, що і булять і стають жертвами булінгу зазвичай діти, з яких збиткуються вдома, яких б’ють. Биті діти важають, що інших теж можна бити. Дитина з адекватною самооцінкою, яка росте в атмосфері взаємоповаги, скоріш за все не стане ні агресором, ні жертвою булінгу. Вона буде поважати себе і не буде ображати інших завдяки емпатії. Така дитина не дасть себе постійно ображати, бо вона себе поважає і не буде соромитися включати в цей процес дорослих, та кликати на захист інших дітей. Вона буде себе захищати, бо з нею так не можна.

Наслідки булінгу в дорослому житті

Дійсно, жертва булінгу може страждати від його наслідків протягом всього життя. "Дитина не знає нічого про світ, їй потрібен захист, а люди, які повинні давати захист, його не дають. Так, у дитини формується переконання, що світ небезпечний, захисту чекати нема від кого, а вона сама себе захистити не може, бо її вже булять. Що у таких випадках хочеться їй зробити? Закритися від світу, сховатися, бо він небезпечний. Іноді дитина, яку булили, якщо спілкується зі сміливішою дитиною, "підрощує" сильну сторону. Але жертва булінгу потім може почати ненавидіти весь світ, агресивно до нього ставитися. Так вона себе захищає взагалі від всіх, не розбираючи, добра людина, чи не дуже", – додає психолог.

Якщо дитину сильно цькували, принижували, били – у неї руйнується базова довіра до світу і вщент руйнується віра в себе. Після такого вже доросла особистіть буде відбудовувати це роками. 

"Доросла людина вже не в мами на ручках, вона стикається зі злістю інших, з образами, з жорстокістю світу, і це не додає їй впевненості, що світ гарний. Тому у дорослої людини довше триватиме терапія, бо дитину скоріше можна переконати, що світ добрий. Якщо її забрати зі школи, де її булять, батьки змінять своє ставлення – дитина побачить, що вона отримує захист і в неї починає формуватися базова довіра до світу. А доросла людина сама повинна захищати, її вже ніхто не захистить", – каже Олена.

Розбираючись з наслідками булінгу, слід зрозуміти, на які сфери життя вже дорослої людини він вплинув, що він заблокував. Бо жертва шкільного булінгу могла піти в університет и там "вилікуватися" новими соціальними зв’язками, соціальним досвідом. Тоді шкільний негативний досвід буде для дорослого сумним, але не вплине на його розвиток.

Але якщо булінг був дуже жорстоким, можуть страждати особистісні структури. Олена розповідає, що у неї був клієнт, який до 6 класу був відмінником і хорошим спортсменом. У 6-7 класі його стали сильно булити за те, що він гарно вчиться, за ним бігали з різними нехорошими пропозиціями, цькували по дорозі додому. У 6-7 класі він перестав здавати нормативи по фізкультурі, став гірше вчитися, а спорт взагалі занедбав. Зараз цей чоловік не може знайти роботу, яка підпадає під його кваліфікацію. Він страждає від синдрому самозванця, йому завжди здається, що він недостатньо професійний. Цей чоловік став дуже невпевненим у собі, йому близько 40 років зараз, але він не може розмістити резюме, хоча є хорошим спеціалістом, просто не вірить у себе. 

Якщо дитину, яка була жертвою булінгу не захищали, або коли її булили, від неї відвернулися друзі, наслідком в подальшому може бути порушення формування близькості з іншими людьми. Така дитина може зневіритися у відносинах взагалі. Вона може також почати боятися соціуму: будь-які виступи, соціальні взаємини будуть вдаватися їй дуже важко.

Якщо булінг був дуже жорсткий, жертва булінгу може зайти в депресивний стан і вже у дорослому віці не виходити з дому декілька років. Більш стійкі люди обирають собі таку роботу і професію, де вони можуть мінімально контактувати з іншими. Якщо ж нервова система слабша, травматизація більша і немає взагалі ніякої підтримки – людина, ймовірно, потрапить у залежність від алкоголю, наркотиків, комп'ютерних ігор. Особливо таких, де можна викинути задавлену агресію.

Як жертві шкільного булінгу самостійно подолати його наслідки в дорослому житті

Психологічні наслідки булінгу корегуються позитивним життєвим досвідом. Так, спершу людина буде не хотіти спілкуватися з іншими, буде йти кудись з острахом, але з часом буде все краще і краще і вона адаптується. Якщо ж це вище її сил, то треба почати з психотерапії і там пропрацювати свої основні конфлікти, болючі почуття..

Для пропрацювання наслідків булінгу самостійно можна почати з того, що виписати всі свої соціальні страхи на папір. Коли ми бачимо, які у нас є страхи на папері, у вигляді списку, вони стають вже не такими страшними, як коли вони були всередині.

"У цьому списку можна додати до кожного пункту – чого саме я боюся? Наприклад, я боюся питати у магазині про товар, а чому? Що зі мною відбудеться, коли я це спитаю? Скажуть, що я некомпетентний, що я дурень, подумають про мене як про поганого? Наступне запитання – що буде, якщо про мене подумають, що я дурень? І так робиться п'ять разів: до кожного наступного стовпчика ставиться питання – "що буде, якщо?". Зазвичай людина виходить на дуже дитячий, або набутий у травматичному досвіді страх – я перестану себе поважати, мене перестануть поважати, зі мною перестануть спілкуватися, мене будуть хейтити – якийсь такий реальний страх. От коли ми добираємося до базового страху, то з ним вже можна щось робити. Наприклад сказати собі: якщо я в магазині запитаю за товар – мене точно не будуть хйтити, навіть якщо подумають, що я дурень", – пояснює Олена.

Страхи і агресія

Коли ми заклякли і боїмося щось, наприклад, запитати, наше підсвідоме не вмикає мисленнєву функцію - вмикається неосмислена тривога. Ми розуміємо, що ми боїмося запитати, а чому саме – не усвідомлюємо. Цією вправою потрібно дійти до усвідомленого процесу і отримати відповідь. Іноді вона - так, я дуже сильно боюся щось запитати в незнайомої людини, бо в мене був травматичний досвід і боюся, що вона погано про мене подумає. 

Коли ми починаємо усвідомлювати, що так скоріш за все, не буде такої реакції, як ми боїмося, але все одно може раптом і буде - це вже базова недовіра і в такому разі варто звернутися до психотерапевта. Скоріш за все в людини не вийде самостійно пройти через мислення, бо там є почуття, які злипаються з травматичним досвідом і людина фізично починає реагувати на цей страх.

Щоби допомогти собі, коли тривога і страх зашкалюють, можна використовувати техніки стабілізації емоційного стану: медитації, дихальні вправи, спиратися на тут і тепер. Зосередитись: я стою посеред торгового центру, я бачу, що зліва сидить пара, яка їсть морозиво, це безпечно, я бачу - переді мною люди ходять, заходять у магазини, це безпечно. Такий процес, усвідомлення того, де я знаходжусь, що я навколо бачу, як воно виглядає тут і тепер – буде знижувати тривогу.

Таку ж техніку можна застосовувати, якщо ви раптом дуже сильно розізлилися, ловите себе на тому, що хочеться щось погане сказати, вдарити когось, вас дуже злить те, що відбувається. Ця техніка усвідомлення тут і тепер допомагає.

Проблеми з довірою

Загалом, усвідомлення своїх страхів – це перший крок до того, щоб довіряти іншим людям, світу загалом. Якщо є проблеми з довірою, можна написати такий самий список: чому я не довіряю людям, чого я боюся, на що спираюся – на свій негативний досвід, на свої страхи, набуті не через досвід, а через мислення. Наприклад, мене ніколи не обманювали якось дуже грубо, але я боюся, що колись мене точно хтось підставить. Тобто коли це вже без спирання на власний досвід – під цим є якийсь інший страх, але він проявляється як небажання спілкуватися з іншими людьми, бо вони якісь не такі і можуть щось зробити не так.

Занижена самооцінка

Якщо наслідком булінгу є проблеми із самооцінкою, то для її покращення є дуже багато вправ. Можна завести щоденник і почати з прописання тих рис в собі, якими ви пишаєтеся, навичок, знань, які у вас є.

"У нас у самооцінці зазвичай є такий конфлікт: між "Я" як я себе бачу (я реальний), "Я" ідеальним (це як я хочу себе бачити) і "Я" дзеркальним (те, як мене бачать інші люди). Якщо ці всі три "Я" узгоджені, то самооцінка у людини приблизно нормальна. А якщо є, наприклад, великий розрив між "Я" реальним і "Я" ідеальним: я себе відчуваю негарною, хочу бути гарною з якимось мотивом (тоді вийду заміж,) а інші люди мене сприймають також як недостатньо гарну, значить самооцінка низька"

У такому випадку людина спершу приводить до реальності своє бачення себе: інші ж говорять, що я гарна, але я себе бачу як негарну і думаю, що вони мене бачать як негарну. Тоді вона працює на реальність – на те, щоб сприймати себе реальну. Далі потрібно працювати з цим розривом між "Я" реальне і "Я" ідеальне. І якщо цей розрив не дуже великий, то "Я" може стати ідеальним, це називається розвиток. А якщо розрив дуже великий, то він викликає дуже сильне відчуття напруги і людина не розвивається, вона потрапляє в сором і страх.

"Це як зі схудненням, якщо я важу 70 кг, а хочу важити 55 – то це дуже велика різниця і задача, у якийсь момент починається відчай, бо я худну місяць, два, три, але не важу 55. А якщо я кажу, що мені зараз треба дійти до ваги в 60 кг, це вже простіше, і коли я туди вже дійшла, побачила результат, все, я змінилася. Далі ще маленький крок, це мій рівень претендування. Десь там є ціль 55 кг, але вона не у фокусі".

За словами психолога, так і соціально, дуже часто люди думають: я дуже поганий оратор, я взагалі не буду тоді виступати, щось писати, говорити з людьми. Але людина може поставити собі іншу ціль, наприклад - не буду виступати в прямих ефірах, не буду лізти на сцену, не буду виступати на конференціях, але у якомусь простішому середовищі мені варто це спробувати. "Це перші кроки: щось розповісти друзям, потім колегам, потім більшому загалу, так формується соціальний досвід. А якщо людина не хоче його отримувати – це дитячий захисний механізм: раз ви мене ображали, я теж не буду з вами контактувати. І з цим теж треба працювати", – додає Олена.

За її словами, коли ми прописуємо вищезгадані списки, в них поступово випливають і образи: на друзів, батьків, на долю, на Бога, на ще когось. І далі у кожної людини є свої ресурси з цим справлятися. З дитинства і підліткового віку, коли ми були нестабільні, ми притягли певні шаблони поведінки - тоді вони були нам у пригоді. Але тепер, коли ми стали дорослими, ми вже не потребуємо їх і продовжуємо користуватися ними несвідомо. Іноді достатньо спитати у себе -  а навіщо я це роблю? Адже я вже змінився, світ вже змінився, я змінив своє навколишнє середовище. У дорослого є велика перевага: ми маємо право і всі ресурси змінити навколишнє середовище так, як нам хочеться. Ми можемо себе оточити тільки тими людьми, які нам подобаються, ми можемо працювати на роботі, яка нам подобається, ми можемо ходити тільки в ті місця, які нам подобаються, і мінімізувати негативний вплив. І як тільки доросла людина це розуміє – вона, якщо у неї все гаразд з рефлексією і вона стабільна емоційно, каже: а для чого я це терплю, навіщо я тут працюю, чому я не можу вийти? 

Синдром самозванця

Тим, хто страждає на синдром самозванця, слід розуміти: їхньою проблемою є небачення "Я" реального: що я можу, де я можу бути корисним. Це і завищене очікування від себе - я не знаю всього по своїй професії - значить я не професіонал. При цьому всі знання, що вже є в людини, вона знецінює чи не усвідомлює.

До синдрому самозванця часто призводять застарілі дитячі травми, коли батьки не вірили в свою дитину, зневажали і знецінювали її досягнення, казали, що вона має в усьому або посісти перше місце, або вона ніхто. Синдром самозванця так і виглядає в дорослому житті: я або ідеальний спеціаліст, або ніхто, недоспеціаліст і займаної посади не достойний. У такому випадку людині слід прописати всі свої вміння, навчики і компетенції, щоби усвідомити, яка вона цінна і скільки всього може і знає.

Як вибачити тих, кто тебе булив, цькував і ображав

Для пропрацювання негативного досвіду і образ на інших Олена радить використовувати техніки прощення. Наприклад техніку порожнього стільця, коли ми уявляємо, що там сидить ця людина і ми їй проговорюємо свої почуття. Ми можемо кричати, висловлювати по-різному свої емоції, що ми відчуваємо до тієї людини після того, що сталося.

Наступний крок – відпустити цю людину. Можна робити символічні жести: прокласти між собою і стільцем нитку і її перерізати, це набуває символізму, якщо у людини розвинене образне мислення. Якщо людина більше прагматична, їй достатньо щось сказати, типу я тебе відпускаю, мені це вже не цікаво.

"Інколи цю техніку, щоби вона подіяла, треба використовувати кілька разів, бо коли людина, особливо з дуже травматичним досвідом, починає виражати почуття, вона раптом може засоромитися. З кожним наступним разом людина буде все більше і більше дозволяти собі виражати почуття і поступово відпускати. Це довгий процес, коли людина собі починає дозволяти сказати типу "ви всі були придурками у моєму класі, як ви могли зі мною так вчиняти взагалі!?"

Як нарешті перестати бути жертвою

Якщо наслідком булінгу є те, що людина не може за себе постояти, треба зрозуміти, чому вона себе не захищає і дозволяє ображати. Не виключено, що вона свідомо чи не свідомо користується становищем жертви.

Загалом, якщо людина бачить, що сама не може за себе постояти – вона десь шукає шляхи і допомогу. А якщо людина грає у гру "тому що", типу "чому ти не звернулася до поліції? тому що ..." і починає пояснювати причину, за якою відмовляється шукати захисту, це може бути її вибір. Аргументи можуть звучати навіть досить логічно: "так, ти правий, але я не можу", "так, мені потрібно було так зробити, але у мене там щось не виходить". Але все одно це значить, що людина з якоїсь причини тримається за цей стан. Тут треба розбиратися зі своїми глибинними шляхами – що мене лякає на шляху до змін, що буде відбуватися, якщо моє бажання здійсниться, що буде зі мною хорошого і що буде зі мною поганого.

"Людина має зрозуміти, що коли вона доросла – вона є тим, ким вона є. У неї є позитивні сторони і негативні і це нормально, слід прийняти ті й ті сторони. У дорослому житті людина сама формує своє оточення, вона вже може вийти із ситуації насилля чи цькування, не треба залишатися в цій ситуації. У неї є ресурс як мінінмум з цього вийти і як максимум це припинити завдяки іншим структурам – друзям, сім'ї, психотерапії, самоаналізу, боротьбі зі своїми страхами".

Читайте також: Справа Таїсії Петрової: Чому булінг не може виправдати замах на вбивство