Історія дня: Як українці почали пити каву

13 серпня 1684 року українець Кульчицький здійснив подвиг, за який попросив нагородити його кількома мішками чорних зерен. Так він став отцем-зачинателем кавової традиції, яка з часом дійшла до міста Лева, а звідти розійшлася Україною. Хтось вважає цю легенду вигадкою, але історії, які варто вигадувати навіть якщо такого не було

Історія дня: Як українці почали пити кав…
Кав'ярня Юрія Кульчицького "Під синьою пляшкою"

Подейкують, в мові жителів Відня досі є вислів "братику-серденько". Так зустрічав кожного свого відвідувача у кав'ярні "Під блакитною пляшкою" козак Юрій Франц Кульчицький - людина-легенда, яка врятувала Відень від турків, а нас - від життя без кави.

Кульчицький народився в 1640 році в селі Кульчиці Самбірського району Львівської області. Він походив з із української шляхетної родини Кульчицьких-Шелестовичів, яка дала світові, крім цього славетного персонажа, трьох гетьманів (Конашевич-Сагайдачний, Жмайло-Кульчицький, Бут-Павлюк). Кульчицький, за його словами, "був родовитим поляком з королівського польського вільного містечка Самбора". Його друге ім'я, яке не використовували православні та греко-католики, вказує на його належність до спольщеного руського (тобто українського) шляхетського роду гербу Лис католицького обряду.

Український дослідник Грицай стверджує, що Кульчицький він був православним, як запорізький козак брав участь у поході на османів. Опинившись в турецькому полоні, вивчив турецьку мову, а після звільнення з полону став перекладачем з турецької в "Орієнтальній Торговій Компанії", яку заснували віденські купці. Збагатившись на цій посаді, перебрався до Леопольдштадту під Віднем, а невдовзі — до самого Відня, де відкрив власну торгову компанію. Торгував східними товарами: килимами, шовком, перлами та ювелірними виробами.

В 1678 році наш герой покинув торговельну діяльність і став надвірним австрійським кур'єром між Габсбурзькою монархією та Османською імперією. Ви спитаєте – до чого тут взагалі кава? Зачекайте ще трошки, Кульчицький, а за ним і сюжет нашого оповідання, поступово до неї підбираються.

Але спочатку треба розповісти, як Кульчицький став кур'єром. У липні 1683 р двохсоттисячна турецька армія, під командуванням великого візира Кара Мустафи оточила Відень. Місто захищали всього 16 тисяч австрійських солдатів та ще 6 тисяч городян. Вночі 17 липня ситуація туркам вдалося захопити декілька районів Відня, в результаті чого перервався зв'язок захисників міста з лівим берегом Дунаю, де перебували війська союзників під командуванням польського короля Яна ІІІ Собеського. Кілька зв'язкових, надіслані комендантом віденського гарнізону графом Ернстом Рідігером Штаргемберґом з листами до союзників, були схоплені турками і страчені. Юрій Кульчицький звісно теж брав активну участь в обороні міста і був поранений у бою. Загоювати рани йому допомагала пані, з якою він після перемоги над османами одружився.

Почалася облога Відня, а з нею - голод і епідемії, з кожним днем ​​танула надія на порятунок. Тоді до графа Штаргемберґа прийшов Юрій-Франц Кульчицький і зголосився крізь ворожий табір і дістатися до ставки союзницьких військ.

13 серпня близько опівночі він, в супроводі ще одного українця - Юрія Михайловича, пішов до турків. Чоловіки видавали себе за пашу і його слугу, адже обидва чудово володіли турецькою мовою: Кульчицький вивчив її в полоні, а Михайлович – коли служив в австрійському посольстві в Туреччині. На світанку 15 серпня Михайлович і Кульчицький змогли вручити листи князю Карлу Лотарингскому, а вже ввечері поспішили передати відповідь. Так вдалося провести розвідку і налагодити постійний зв'язок зі ставкою союзних військ за допомогою світлових сигналів з вежі Св. Стефана. Це мало вирішальне значення для нанесення нищівного удару по турецькій армії і незабаром Відень було звільнено.

Переможцям – віденцям, дісталося безліч трофеїв: 20 тисяч биків, буйволів, верблюдів і мулів, 10 тисяч баранів, 100 тисяч мішків зерна. А ще - сотні мішків сіро-зелених зерен, про призначення яких ніхто не міг второпати.

Крім, як ви вже здогадалися, Кульчицького.

Вдячні містяни визнали Кульчицького героєм, і граф Штаренберг запросив його, щоб віддячити за подвиг. Юрій Михайлович на той час загинув, вдруге пробираючись через ворожі лінії з новим повідомленням до Карла. Міська рада нагородила Юрія Кульчицького грошима, подарувала будинок, його подвиг відзначили срібною медаллю. 10 січня 1684 року на своє прохання він отримав титул цісарського перекладача з османської мови.

Коли граф Штаргемберґ поцікавився у героя, чи може він ще чимось віддячити йому за подвиг та звитягу, наш козак попросив віддати йому мішки з отими незрозумілими зернами. Як ви вже здогадалися, в мішках була кава, з якою Кульчицький встиг познайомитися, за однією версією, під час перебування в турецькому полоні. 

За іншою - він ніколи не був козаком, та й ніколи не служив у війську, а з кавою познайомився, страждаючи від постійних мігреней – місцевий знахар навчив його пити коричневе гірке пійло, яке смакувало пекельно, але позбавляло болю і надавало сил.

А ще за однією Кульчицький познайомився з кавою не в полоні, а крокуючи військовим табором османів, куди він, як ми вже знаємо, подався, щоб передати союзникам звістку. Був пізній вечір, падав рясний дощ. Османські солдати цмулили невідомий Кульчицькому чорний напій, а випивши, ставали бадьорішими та веселішими. Невздовзі і Кульчицькому з Михайловичем піднесли кави, ті, подумки перехрестившись, хильнули по філіжанці. І виявили, що теж почуваються значно краще. 

Хай там як, а зрештою – Кульчицький познайомився з кавою і, її магічними властивостями, і побачивши мішки з нікому не потрібними зернами зрозумів, що знайшов собі нову справу життя. Він почав продавати у Відні каву, з переносного лотка.

Жителі Відня від гіркого брунатного пійла плювалися і напій, що асоціювався в них з ненависними турками пити відмовлялися. 

Розвитку справи, за ще однією легендою, допоміг випадок. Якось Кульчицький з необережності впустив у філіжанку з кавою шматок цукру (ну яке співпадіння, ви тільки подумайте). Відсьорбнув. Виявилося, що з цукром кава смакує добре.

Потім він ще якось, теж абсолютно випадково, впустив у каву кілька ложок вершків і зрозумів, що так ще смачніше. "Що ж, - подумав хитрий українець. – Якщо ви не хочете кави по-турецьки, будете в мене пити каву по-віденськи!"

І це вже був шалений успіх. Кількість шанувальників кави зростала, Кульчицький відкрив у Відні кав'ярню "Під синьою пляшкою" - в кравецькому ряду біля собору, за адресою Домгассе, 6. Згодом його заклад перетворився на одне з найпопулярніших місць міста. Автором цієї історії був католицький священик Ґотфрід Уліх (Gottfried Uhlich), який оповів її у своїй книжці "Історія другої турецької облоги", виданій 1783 року

Вдосконалюючи бізнес Кульчицький замовив віденському кондитеру Крапфу круасани в формі напівмісяця, які подавав до кави. Мовляв, це турецький символ, символ перемоги над османами. Відвідувачі були в захваті - до кави по-віденські вони могли з'їсти рогалик-символ переможеного ворога.

Віденський кавовий стиль незабаром запозичили багато європейських столиць. До речі, в Україну культура пити каву теж прийшла з Відня. Каву на той час ще майже зовсім не пили у Східній і Центральній Європі, хоч вона вже поширилась на Заході — першу в Європі кав'ярню відкрили в Італії 1645 року, другу - в Лондоні 1652-го, третю - у Франції 1657-го. В Україні кава була відома хіба що на теренах, окупованих османами (після 1672 в Кам'янці–Подільському уже пили "турецьку каву").

Юрій-Франц Кульчицький помер від туберкульозу у 1692 році. З великими почестями він був похований біля Собору Св. Стефана у Відні.12 вересня 1883 р., в річницю Віденської відсічі, у Відні на розі вулиці Favoritenstraße, 64 та в провулку Кульчицького (Kolschitzkygasse) відкрито пам'ятник Кульчицькому. Пам'ятник зображає Кульчицького, який тримає тацю і кавник.

28 cерпня 2010 р. запорозькому козакові Юрію Кульчицькому було відкрито пам'ятник у його рідному селі Кульчиці, що на Самбірщині, Львівської області. Ви також можете побачити Кульчицького у Львові на площі Данила Галицького. Вважається, що одного дотику до цього амбасадора кави вистачає, щоби знову відчути себе бадьорим.

Ця історія, сповнена міфів і легенд, деякими істориками вважається художньою вигадкою. Але так воно було чи ні – хто зна. Зрештою все, що пов'язане з кавою, має солодкий присмак таємниці…

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"