"Джокер", "1917" чи "Кролик Джоджо": Який фільм цієї ночі отримає "Оскар"

Церемонія нагородження розпочнеться о 3.00 ранку 10 лютого у театрі "Долбі" в Лос-Анджелесі. Право на її трансляцію отримали 225 країн – в тому числі, Україна. Вже другий рік церемонія пройде без ведучого. Знімальні групи змагатимуться у 23 номінаціях. 

Depo.ua аналізує, у якої з картин найбільше шансів перемогти у номінації "Найкращий фільм" та які роботи можуть взяти інші знакові нагороди. 

Отже, робота Сема Мендеса "1917" претендує на 10 статуеток, серед яких "Оскар" за "Найкращий фільм",  "Найкращу режисуру" та "Найкращу операторську роботу". Наразі "1917" – один з головних фаворитів змагань. На рахунку картини вже є сім премій BAFTA і три "Золоті глобуси", а з останнім "Оскар" нерідко корелює. 

Сюжет фільму розгортається протягом одного дня на фронтах Першої світової. Двоє молодих англійських бійців отримують доручення доставити депешу в іншу частину на відстані кількох десятків кілометрів. Виконати завдання означає врятувати життя 1600 людей. От тільки зробити це непросто, оскільки просуватися доводиться між розставленими пастками і під вогнем супротивника. 

Картина – така собі ода людській волі і віддалено нагадує "Незламного", за який ДіКапріо нарешті отримав омріяну статуетку. От тільки цього разу боротися героям треба за інших.

Одна з головних фішок картини – зйомка надзвичайно довгим планом, фактично – єдиним кадром. Камера безперервно слідує за героями. Спершу від цього паморочиться голова, а потім з'являється той самий ефект присутності, якого домагалися кіношники.

"Я вирішив, що події відбуватимуться в режимі реального часу. Кожен крок, кожне зітхання наших героїв – невід'ємна частина історії, яку ми зняли єдиним кадром, щоб глядач міг краще усе відчути", – розповів сам Мендес.

За словами знімальної групи, фільм ніби являє собою зріз часу, тоді як сам час грає проти героїв. 

Завдяки новаторству, продуманості, темам самопожертви і надії та й загалом цінності людського життя фільм і називають одним з головних претендентів на статуетку. Так само високі (мабуть, таки найвищі) шанси взяти "Оскар" за режисуру.   

Ще один вірогідний переможець – драма Тодда Філліпса "Джокер" – наразі має 11 номінацій на "Оскар" і є рекордсменом змагань.  Через велику кількість жорстоких сцен та літри крові фільм отримав рейтинг R (підлітки до 17 не допускаються на сеанси без дорослих), але це не завадило картині зібрати понад мільярд доларів у прокаті. 

Картина – чергова спроба розповісти історію головного антагоніста з коміксів DC Comics,  от тільки цього разу у Джокера – головна роль. Як то заведено в таких історіях, глядачам демонструють, що Джокер від початку – непоганий хлопець. Тільки коли він непоганий, то нещасний і безталанний. І зрештою, після ключової метаморфози, саме глядачу належить трактувати мотив героя, зависаючи між "знайшов себе" і "змусило суспільство". 

"Джокер" складе серйозну конкуренцію "1917". Адже, по-перше, має серйозне філософське підгрунтя – про загальнолюдську спокусу реалізувати себе у злі та руйнуванні замість слабких спроб робити добро. І, власне, про табуйовану тему таланту до зла –видається, що це саме зло сміхом белькоче у герої з силою, якої йому просто не стримати. 

А по-друге (і це для оцінки шансів набагато важливіше), картина має потужний лівацький меседж. Фактично автори картини демострують, що люди, яким держава не забезпечить елементарними можливостями, ризикують обрати життя ненормальне і таку ж ненормальну самореалізацію. Тут і безсилля перед бідністю, і психотропні таблетки, які у певний момент держава відмовляється оплачувати. І при загальносвітовому тренді на лівацтво, яке стає провідною темою багатьох міжнародних форумів, фільм навряд чи оминуть увагою (хоч би хто що казав, що "Оскар" – це виключно про мистецвто).  

Ну і, по-третє, фільм надзвичайно красивий, його майже весь можна розібрати на постери, і привабливість зла передається, в тому числі, естетично. 

Втім, якщо у головній номінації картина і поступиться творінню Мендеса, Хоакін Фенікс з ну дуже великою вірогідністю забере статуетку найкращого актора, бо ж роль у нього справді непересічна. 

Ще один "лівий" фільм – трагікомедія південнокорейського режисера Пона Джун Хо "Паразити" із солідним рейтингом у 8,6 на Imdb. Цікаво, що картина змагається одразу за статус "Найкращого фільму" і "Найкращого фільму іноземною мовою". Фільм має "Золоту пальмову гілку" з Канн, один "Золотий глобус" і видається аж надто нестандартним для основного конкурсу. 

Не надто знайомому з артхаусним кіно глядачу картина може видатися щонайменш дивною. Адже протягом першої третини фільму взагалі незрозуміло, до чого ведуть його автори. І ще оговтуєшся від резонансу: виявляєтся, у містах гламурної та успішної Південної Кореї бідняки живуть гірше, ніж в Україні. 

Втім, якщо витримати відчуття гидливості до вчинків героїв, стає моторошно, а потім дещо безнадійно. Зрештою, на екрані розгортається одна довга метафора про те, що перетинати межі соціальних світів навіть у гуманному XXI столітті може бути небезпечно для життя. Навіть для дуже розумних, хитрих та винахідливих. Бо ж талісман багатства у домівці бідняка – радше кара, ніж благословення. 

Словом, фільм своєрідний рівно настільки, щоб взяти "Оскар" як кращий іншомовний, втім, не надто мріяти про головну нагороду. 

"Одного разу... в Голлівуді" Квентіна Тарантіно має 10 номінацій на знакову статуетку.  Фільм у жанрі альтернативної історії, до якої метр явно не байдужий. 

Сюжет картини розгортається у 60-х роках. Голлівудський актор Рік Далтон дещо безуспішно намагається втримати за хвіст колишню славу, тусить в компанії друга і дублера Кліффа Бута, а паралельно банда Чарльза Менсона замишляє чорні справи. І аби зрозуміти картину, варто попередньо відновити в пам'яті історію злодіянь фанатиків-лиходіїв. 

Фільм полонить атмосферою шаленого Голлівуда, світом, коли ще живі митці, які потім стануть кумирами одразу кількох поколінь, і це зачаровує. Ближче ж до фіналу глядача закручує у вирі подій, цілком у дусі Тарантіно. 

При цьому картина створює ідеальне поле для пошуку підтекстів та психологічних діагнозів. Власне, у світі Голлівуду доволі химерні негласні правила, які мотивують поглибше зазирнути у свідомість його мешканців. А особливо розійшовшись, можна уявити, що вся історія – взагалі у голові Кліффа Бута. І ось тоді, квінтесенцією стане такий собі світоглядний секрет. Аби перемагати, треба позбавитися від архетипів масової культури, які наполегливо обживають людські голови. І от коли усвідомиш, що ти не суперстар і не суперлайно, та й взагалі не надто супер, жити стане веселіше. Щоправда, деякі архетипи вельми привабливі, тож виривати їх доведеться з кров'ю. Втім, якщо не давати волю мудруванням, картина – така собі ностальгія за минулим. Якісна, колоритна, але не фільм року.  

І так. Навряд чи ДіКапріо отримає за цей фільм свого другого "Оскара". Хоч і номінується. А от Бред Пітт за роль другого плану – цілком може. 

"Кролик Джоджо" –  екранізація Крістіни Люненс "Заґратовані небеса". Події розгортаються у німецькому місті в останні місяці Другої світової.  Елегантна та витончена трагікомедія Тайки Вайтіті розповідає про маленького хлопчика, який мріє бути великим арійцем. Оскільки реальність не надто приязна, на допомогу приходить уява. Головний герой уявляє своїм другом Адольфа Гітлера, який підбадьорює і дає настанови (Гітлера, до речі, зіграв сам режисер).  І от, одного разу герой з'ясовує, що живе під одним дахом з "ворогом". 

З одного боку, картина – такий собі скетч про пропаганду. Мовляв, все просто: допоможи маленьким людям відчути себе великими, і ти на коні. За таку перспективу психіка розправиться з усіма етичними бар'єрами та невідповідностями, а жорстокого диктатора замінить на милого, хоч і капризного чолов'ягу. Та й сотні тисяч людей радо перетворить на чудовиськ.  

Друга тема – дитинство під час війни, коли в очах маленького хлопчика найбільші жахіття вплітаються у казку та перетворюються на фарс. 

І нарешті, з третього боку, фільм – ода життю та надії, адже кожна мить має значення і навіть у найчорнішій реальності може прийти порятунок. 

Картина ну дуже цікава та емоційна, хоча до оскарівської фундаментальності дещо не дотягує. А от Скарлетт Йоханссон, можливо, дістанеться статуетка за найкращу роль другого плану. 

 

"Маленькі жінки" мають шість номінацій на "Оскар". Це вже восьма екранізація однойменної біографічної книжки Луїзи Мей Елкотт від Ґрети Ґервіґ.  Фільм припаде до душі шанувальникам романтичної жіночої прози XIX століття. Тут про кохання, страждання, сімейну любов,  відповідальність і пошук  життєвого шляху. 

В центрі сюжету – життя чотирьох сестер, які переходять від юнацьких забавок до дорослості. Завдякі грі Сірши Ронан та Емми Уотсон картина дивиться з цікавістю і залишає приємний післясмак. Втім, навіть з огляду на закони жанру, фільм важко уявити головним триумфантом церемонії. 

Так, історія зачіпає теми фемінізму і самовизначення, – що наразі також перебувають на гребені популярності. Але зачіпають  злегка, – настільки злегка, як і сама картина, можливо, зачепить членів американської кіноакадемії. Адже за аналогією з поняттям "жіночого роману" видається таким собі "жіночим кіночтивом зі смислом".  

Сіршу Ронан можна було б відзначити як найкращу акторку, але, як і у випадку з "Леді Бьорд" у 2017-му на премію є більш серйозні претендентки. 

"Шлюбна історія" – сімейна драма, сценаристом та режисером якої виступив Ной Баумбах, також має шість номінацій.  Герої Скарлетт Йоганссон та Адама Драйвера бурхливо розлучаються протягом всього фільму. Історія дуже типова, але при цьому розіграна дуже природно і без фальші. І схоже, саме в цьому її головний козир.

Особливих одкровень від стрічки чекати не варто. Тут головне – почуття, а не смисли. Цікаво, що обидва головних герої номінуються на кращу жіночу та чоловічу роль відповідно. І якщо Драйверу навряд чи вдасться обійти Хоакіна Фенікса, щодо Йоганссон – усе туманно.  Адже в її категорії доволі потужна конкуренція з Рене Зеллвегер, яка номінується за головну роль у фільмі "Джудіт". 

Що ж до головної номінації, якось слабко уявляється, що статуетку вручають картині на таку, все ж специфічну, тематику. 

"Ірландець" – такий собі бенефіс Мартіна Скорсезе, Роберта де Ніро та Аль Пачіно, які створили і розіграли 3,5-годинне кіно про мафію. Події розвиваються плавно, тож витримати це та ще й отримати задоволення зможуть переважно кіногурмани. 

В основі картини – мемуари колишнього прокурора США Чарльза Брандта "Я чув, ти фарбуєш будинки". Себто, фільм про реальні події та реальних людей. А головного героя стрічки – профспілкового діяча та мафіозі Френка Ширана – прекрасно знайомий українцям Руді Джуліані колись включив у ТОП-26 найнебезпечніших бандитів США.  Наразі вважається, що на його рахунку – 25 життів гангстерів. 

Фільм пізнавальний, адже підсвічує не надто популярні віхи в американській історії, ще й привертає увагу до взаємин держави за мафіозі, коли перша активно використовує других, а потім, наводячи лад, – кидає за грати, хай навіть за умовні злочини. 

Тут є дещо про іронію життя та чимало – про ілюзії. Багато – про особисті підсумки, які можуть видатися вельми невтішними. 

Дуже натуралістично, ледь не з першого кадру відчувається втома головного героя. Здається, заради цього ефекту знімальна група спеціально прибрала з фільму емоції. Тож тим, хто дуже любить  творчість культової трійці, доведеться налаштуватися на втомлене і дуже спокійне кіно, в якому головному герою співпереживаєш, м'яко кажучи, не завжди. 

"Аутсайдери" ("Форд" проти "Феррарі") – драма Джеймса Менголда за книжкою "Женіть щосили: Форд, Феррарі та їхній бій за швидкість і славу на Ле-Манші" на основі реальних подій. 

За сюжетом (та, власне, історією), "Форд" кидає виклик "Феррарі" на перегонах. Інженери-ентузіасти Керолл Шелбі та Кенон Майлз беруться створити автомобіль мрії, але у бюрократизованій команді автоконцерну це не так вже і легко. 

Головним чином, фільм – про любов до своєї справи, яка максимально розширює особисті межі. А ще, про швидкість, і це свого роду відкриття. Власне, відкриття у тому, як можеш втискатися в крісло, нервувати і клацати зубами, хвилюючись за героя Крістіана Бейла. 

Такий собі легальний і безпечний спосіб отримати чималу дозу адреналіну – і, власне, для кінолюбителя зі стажем це унікальний експірієнс. 

Фільм приємний, дуже голлівудський, але надто звичайний для гучних нагород.