Дикий СРСР: Як у витягнутих штанях козлів матами обкладали

Depo.ua продовжує цикл публікацій "Дикий СРСР", описуючи моторошні і кумедні моменти побуту радянських часів. 

Отже, фізична підготовка у країні була справжнім культом. Найзатятіші фізкультурники могли годинами тренуватися на турніках, аби скласти жадані "норми ГТО", запроваджені для дітей і дорослих віком до 60-х років.

Плакат "Спорт - це мир" став чи не обов'язковим атрибутом кожної демонстрації. Митці затято вимальовували "шедеври" на спортивну тематику. 

Фізкульт-агітація інколи доходила до маразму. Дітям втовкмачувалося: якщо ти сильний, бути розумним геть необов'язково. 

У нас все любят физкультуру!
Не надо никаких наук!
У нас отличные фигуры!
И самый лучший — наш физрук! - скандували любителі побігати. 

Не виконати нормативи на шкільних уроках вважалися страшенною ганьбою, а виконати - проблемою. Причому, інколи, навіть для тих, хто любив фізичну активність. 

Адже, наприклад, як правильно залазити на канат, метати гранату чи перевертатися на брусах вчителі пояснювали рідко. Учень мав бути телепатом і вміти побачити весь масив інформації в лаконічному "Лізь, не придурюйся". 

У підсумку, учень міг заклякнути десь посередині мотузки і теліпатися хвилин з десять, не знаючи що робити. 

Прибігти вчасно, стрибнути достатньо високо чи далеко могли не всі: хтось банально мав закороткі ноги, а хтось скаржився на проблеми з судинами.

Тож всю чверть частина учнів заморочувалася, як здійснити нездійсненне, а вчителі втовкмачували їм, що слабкими бути соромно. 

Наріжним каменем для багатьох став пресловутий козел, через якого належало перестрибувати, але частина учнів на ньому осідала і ще з хвилину відпочивала під гигіт однолітків. Класичне фізрукове "Обкласти козла матами" впевнено увійшло у шкільний фольклор. 

"Вчитель попросив Вовочку обкласти козла матом... Вовочка пішов до директора і виконав прохання вчителя", - гуляв по школах колоритний анекдот. 

Втім, приємності на уроках фізкультури також були. 

Так, частина учнів залюбки милувалася на однокласників чи однокласниць у коротких сатинових трусах. За умов дефіциту сатин, схоже, виявився єдиною тканиною, якої було вдосталь, тож з неї шили спортивні труси і для першачків, і для старшокласників. 

Деякі дівчата-підлітки влаштовували справжні сатинові бунти. Носити форму, яка скидалась на дешеву білизну, було комфортно не всім. Батьки з пелюшок виховували, що на люди в трусах - не можна. Розбірки доходили до директора, а далі все залежало від норову останнього. 

Скоро "чорна смуга" у радянській фізкультурі минула, і з'явились різнокольорові труси з лампасами.

Фізруки вимагали від учнів саме їх, дарма, що в магазинах невеликих міст вони швидко закінчувались. Деякі батьки організовували трусові рейди в сусідні міста. Натомість деякі учні не бажали створювати родині проблеми, брали власну однотонну білизну і ліпили до неї лампаси, вирізані, наприклад, з краваток.

Куплені  шорти нерідко були "з секретом". З часом вони розтягувалися, а оскільки частина учнів білизни під них не вдягала, під час пробіжки перед фізруком відкривалося  захопливе видовище. Юнаки ритмічно трусили геніталіями, наближаючись до заповітної відмітки "Фініш".  

Ще одним фізкульт-хітом стали спортивні штани, які заполонили полички магазинів у 1960-х. Штани блідли і втрачали адекватний вигляд вже після другого прання, але фізкультурників це не бентежило. 

Так, чоловік у вибляклих, витягнутих на колінах спортивках став одним з найпопулярніших образів епохи. 

Спортивки носили на уроки фізкультури і взагалі тренування, у походи, на пікніки, вечірні прогулянки. Та й вдома перед телевізором з ними не розлучалися. 

У 80-ті в крамницях з'явились більш адекватні штани з домішками синтетики. Споглядаючи на новинку, мешканці країни починали думати, що з їхнім смаком щось явно було не так...