По слідах Яременка: Як ми повію за $100 знімали

Наразі в Україні секс-роботою займаються близько 80 тисяч осіб, згідно з оцінкою дослідження "Альянс громадського здоров’я" за 2017 рік. Фактично ця цифра може бути куди вищою.

Ідуть у "професію" переважно не від хорошого життя, а подекуди це залишається для людини (здебільшого жінки) єдиним способом забезпечити себе та близьких. Майже половина робітників сфери сексуальних послуг (за оцінками близько 46,6%)  зазнавали під час їх надання насильства та погроз. Їх примушували до безкоштовної роботи, били, ґвалтували чи словесно принижували.

Незахищений секс, велика кількість партнерів, фізичне та психологічне насильство, підвищені ризики алкогольної та наркотичної залежності, підвищений ризик заразитися ВІЛ та хворобами, що передаються статевим шляхом, небажані вагітності, аборти, викидні, розвиток психічних розладів - це найбільш вагомі та поширені проблеми, з якими стикаються робітники індустрії.  

Та чи забезпечить виведення проституції з тіні порядок і безпеку людям, які надають секс-послуги, чи альтруїстичні мотиви таких ініціатив мають усі шанси залишитися лише на папері, не змінюючи реалій?

Depo.ua розбиралося, чим відрізняються легалізація від декриміналізації, наскільки легко наразі замовити секс-послуги, чи справді виведення цієї діяльності  з тіні позитивно вплине на її робітників і чим український досвід відрізнятиметься від європейського.

Українська секс-індустрія - це мільярди гривень, де все з одного боку - "у тіні". З іншого - на відстані витягнутої руки. Знайти і домовитися - не проблема, для цього достатньо зайти в інтернет.

Розцінки різноманітні - від 250 гривень і до нескінченності. "Елітні" робітники беруть від тисячі доларів за ніч. Середня розцінка на виїзді - $100 за годину.  Найпопулярніша "точка" - автомобільні траси, де рідко коли беруть дешевше 500 грн за сеанс.

Класичний сайт для замовлень ескорту виглядає так, як на зображенні нижче, але знайти такі послуги легко і на сайтах знайомств.

Журналісти Depo.ua особисто перевірили, що домовитися про послуги - це справа не більш ніж 5-ти хвилин. Отже, знайомство на сайті mamba. Профіль дівчини говорить сам за себе - опис доволі конкретний, хоча розцінки і не вказано.

Після короткої переписки дівчина просить номер, щоб передзвонити і обговорити деталі. Розмова коротка і по справі: одразу обговорюється вартість та умови.

Результат: 100 доларів година. Знижка, за, припустімо, 3 години не передбачається.

При цьому на запитання про "додаткові послуги" дівчина зазначила, що їх не передбачено. "Лише класика та орал.  Ніякого аналу, еротичного масажу чи піп шоу". Втім, при зустрічі із реальним клієнтом наша співрозмовниця не матиме жодних гарантій щодо того, що її побажання врахують. Вона не може знати, що її не скалічать, не робитимуть насильницьких дій чи не принижуватимуть.

По суті, саме тому багато правозахисників виступають за легалізацію або декриміналізацію проституції, маючи альтруїстичні цілі: таким чином надавачам сексуальних послуг хочуть надати рівні права із діячами будь-яких інших сфер і захистити їх від насильницьких дій клієнтів.

Ще одна сторона - це перспективи поповнення державного бюджету за рахунок виведення даного бізнесу із тіні. А грошей у цій індустрії багато - згідно з даними міжнародних організацій, в Україні в сфері комерційного сексу обертається понад $100 млн. доларів щороку. Відповідно, і податки становитимуть суттєві цифри.

Але легалізація та декриміналізація проституції не націлені на боротьбу із цим явищем - на відміну від ще одного підходу, і навіть можуть мати негативні наслідки. Давайте розберемося, у чому між ними  різниця.

Легалізація, декриміналізація і "шведська система"

Легалізація проституції  означає регулювання з боку уряду та визнання роботи в секс-індустрії законною лише за певних визначених державою умов.  Це може включати обов’язковий медогляд з визначеною періодичністю, ліцензування борделів та самих надавачів послуг. Щоб працювати у цій сфері необхідна буде ліцензія, а за умов недотримання вимог людину можуть її позбавити. Така система діє, зокрема, у Німеччині, Амстердамі (Нідерланди) та штаті Невада (США).

Втім, не все так райдужно.  Олена Зайцева, юристка, експертка з оцінки гендерного впливу, ГО Центр розвиток демократії впевнена, що юридично легалізація - це додаткові ризики для осіб, втягнутих в проституцію.

"Це той же тиск правоохоронних органів, проблеми зі звітністю, оподаткуванням, штрафами. Це також переводить осіб в проституції в "звичайних працівників", а сутенерів - в "підприємців". І маємо абсурдну ситуацію: доступ будь-яких перевірок в борделях (в тому числі медичних) обмежено , якщо "це просто бізнес" і довести хоч якесь насильство без доступу у приміщення - нереально. Що говорити, якщо навіть поліція Німеччини не може довести насильство і намагається хоч за несплату податків притягнути своїх "бізнесменів" проти яких є свідчення постраждалих", - зазначає Олена.

Декриміналізація — це зняття кримінальної чи адміністративної відповідальності за добровільне надання сексуальних послуг. За цією моделлю проституція на рівні держави має трактуватися так само, як і будь-яка інша діяльність.

"Проблема варіанту повної декриміналізації в тому, що на практиці різниця з легалізацією невелика. В теорії декриміналізація не передбачає регулювання, але на практиці це неможливо, в тому числі в Україні. Та й в Німеччині деякі землі ближче до декриміналізації, ніж Нова Зеландія, яку ставлять як приклад декриміналізації, але яка насправді передбачає регулювання", - зазначає Олена Зайцева.

Втім, існує ще один - найбільш успішний підхід, так звана "шведська модель" боротьби із проституцією. Вона передбачає боротьбу із попитом на сексуальні послуги як основну причину цього явища. У Швеції таку систему запровадили у 1999 році і вона передбачає кримінальну відповідальність для покупців сексуальних послуг і сутенерів. Натомість проституйованих осіб від кримінальної відповідальності за їх діяльність звільнено: натомість їм пропонують допомогу (психологічну, правову та матеріальну) для виходу із цього бізнесу.

Чи потрібна легалізація проституції Україні?

Про перспективи легалізації/декриміналізації проституції в Україні, ризики та ймовірну різницю між українським та європейським досвідом Depo.ua поговорило із юристкою Оленою Зайцевою та адвокаткою Юлією Лісовою.

Чи важливо для України вивести проституцію з тіні?

О.З. : "Розповсюджена думка, що легалізація певного явища допомагає зменшувати тіньовий сектор. Насправді ж відбувається ріст явища загалом, як легальної так і тіньової сфери. Що на практиці відбулося і з проституцією в Німеччині, і в Нідерландах, а ще один наслідок - зростання торгівлі жінками і дітьми. На підтвердження цього вже було проведено не одне грунтовне дослідження".

 Ю.Л. : "Я проти цього явища загалом. На моє переконання, воно викликане вразливим становищем жінок. Я займаюся питаннями дискримінації і мала досвід спілкування з жінками, які займаються або раніше займалися проституцією. Що вони говорять?

Принаймні ті, з ким я спілкувалася, не говорять про те, що хтось іде у цю справу за своїм покликанням або що комусь дійсно подобається цим займатися. Не говорять, що у них все добре у житті і вони обирають ким стати - лікарем або секс-працівницею.

Вони ділилися досвідом про те, що у цю професію йдуть жінки від відчаю: коли у них немає вибору і коли вони знаходяться у вкрай вразливому становищі. Тому, якщо це враховувати, то легалізація проституції лише закріпить цей стан і легітимізує. Скаже, "це ок", що жінки у нас в країні знаходяться у такій ситуації і ми просто надаємо цьому становищу легальний статус.  У моєму уявленні це можна порівняти із використанням дитячої праці, яка у нас заборонена. Якщо ми скажемо "Ну так це ж все одно є, деякі люди використовують дітей для важкої роботи. Давайте дамо додаткові гарантії цим дітям, нехай сплачують податки зі своєї праці". Не можна переступати деякі межі.

На мою думку, важливо не легалізувати, а зрозуміти, чому люди туди йдуть. І чи можна щось зробити державі, щоб жінки туди не йшли, щоб у них був більший вибір".

Що саме може зробити держава для покращення ситуації із проституцією в Україні?

Ю.Л. : "Для мене очевидною проблемою є те, що зараз проституція є караним діянням - за неї передбачена відповідальність у кодексі про адмінправопорушення для тих, хто надає послуги і у кримінальному кодексі для осіб, які забезпечують цю діяльність. Бракує відповідальності для осіб, які користуються такими послугами. Тому що безпосередньо ці особи і провокують наявність цього явища, але закон їх заохочує, кажучи "ви ні в чому не винні".

Я би залишила відповідальність  лише для тих, хто купує ці послуги, тому що вони не знаходяться в уразливому становищі. Зачасту у цих людей все добре - у них є фінанси, є де жити і є що їсти. Втім, вони заохочують цю незаконну діяльність і жінки продовжують потерпати від насильства - як з боку клієнта так і з боку сутенерів, і т.д".

О.З. : "Протидіяти попиту та створити програми допомоги особам, які бажають залишити проституцію. Рада Європи рекомендує використовувати досвід Швеції, тобто встановлення штрафу, а у особливих випадках - ув'язнення для споживачів проституції, а також допомогу та реабілітацію особам, які постраждали від проституції. В свою чергу Євросоюз, в парламентській резолюції, застерігає від узаконення (легалізації/повної декриміналізації) проституції, оскільки це підвищує ризик насильства проти жінок і дівчат у цій сфері. Тобто ми маємо дві задачі - покарання за створення попиту (тобто за купівлю проституції інших осіб) та спеціальні програми для проституйованих осіб (і, звісно, відсутність покарання для них)".

Чим український досвід відрізнятиметься від досвіду інших країн? Чи спрацює модель на "зменшення попиту" у нас? Які соціальні чинники та стереотипи можуть впливати на цей процес?

О.З. : "Український досвід буде відрізнятися, оскільки в нас невисока довіра до правоохоронних органів, судова система далеко не досконала, саме тому ми не можемо дозволити собі таку утопію, як легалізація, бо система не зможе контролювати законність в цій сфері (якщо навіть в Німеччині не змогли). А от для Шведської моделі таких перешкод немає, оскільки навіть якщо будуть хабарі замість штрафів, мету - створення перешкод для попиту - буде досягнуто в будь якому випадку.

Стереотипи не зникнуть швидко, в Швеції пройшли роки перед тим як суспільна думка почала засуджувати покупців. Проте така зміна позицій, не перекладання відповідальності на жінку (бо більшість тих, хто втягнуті в проституцію - жінки і дівчата) - дуже важливий елемент Шведської моделі, саме тому її також називають Модель Рівності. Як свідчать жінки з проституції з багатьох країн, а також звернення та ставлення громадян - легалізація не призводить до дестигматизації осіб в проституції, це лише міф".

Якщо в Україні дійсно легалізують/декриміналізують проституцію, чи працюватиме це у реальності, а не лише на папері?

Ю.Л. : На жаль, це дійсно стосується загального стану речей і тут картина не відрізняється від картини із торгівлею наркотиками, несплатою податків. Щоб закони працювали, їх самих замало. Потрібні добросовісні працівники органів, відповідальних за їх виконання. Я не думаю що закон про легалізацію у нас змінить ставлення до секс-працівників. А соціальний фактор тут багато чого обумовлює. У нас ставлення суспільства до цієї роботи зараз негативне і навіть якщо буде закон...Припустімо, прийде ця дівчина чи хлопець до поліції і скаже: "Мене згвалтували. Я є секс-робітником, але мене згвалтували". Я не впевнена, що наявність закону змінить щось у голові поліцейських і вони не скажуть: "Слухай, ну ти ж знала, на що ти йшла". Тому тільки закону мало, яким би гарним він не був. На жаль, я думаю тут багато ризиків і це може сприяти ще більш загрозливому становищу секс-працівників". 

Проституція в Україні. Хто ці люди?

Наразі в Україні 99,2% сексуальних послуг надають жінки, 49.7% з яких віком від 25-34 років. При цьому 4,5% - це підлітки від 15 до 19 років, 21,6% - старші за 35 (максимум - 61 рік).

Точками зустрічей із клієнтами/ками виступають вулиці, траси та автошляхи (у 35,7% випадків), квартири (19,4%), готелі та мотелі (2,3%), розважальні заклади та заходи (11,6%), сауни, масажні салони, вокзали, та інше. 25,8% призначають зустріч через посередників.

7.3% надавачів секс-послуг одружені або ж проживають зі своїм постійним сексуальним партнером,24,3 % мають постійного сексуального парнера, 57.5% - одинаки.

При цьому у 46,5 % випадків партнери працівників секс-індустрії знають, чим займається людина. У 49,9% - ні. 

57,4% людей, які надають секс-послуги, утримують своїх рідних та близьких за рахунок зароблених у цьому бізнесі коштів. У більшості випадків (77%) - це діти. У 37,8% - це батьки, бабусі чи дідусі, а у 13,7% випадків секс-робітники таким чином утримують своїх чоловіків/співмешканців.