Чеченців на війні боятися не треба, вони в Грузії навіть до Тбілісі не дійшли - боєць «Азова» «Грузин»

«Я КОЛИ «БЕРКУТІВЦІВ» НА БЛОКПОСТУ ПОБАЧИВ, МАЛО НЕ ЗБОЖЕВОЛІВ, ШОКОВАНИЙ БУВ, ПРИСЯГАЮСЯ МАТІР'Ю»

- Я в Україні живу, під Києвом, у мене тут родина: дружина, дитина, - розповідає ДеПо Давид із позивним «Грузин», на його формі прапори України та Грузії. - Я зобов'язаний допомагати українцям, тому що, коли я воював у Грузії в 1992-1993, а потім у 2008-му, мені допомагали українці. Україна - моя друга Батьківщина: тут мої друзі, родичі, знайомі... Багато грузинів зараз приїхало допомагати. Тут мій двоюрідний брат, він приїхав з Грузії три місяці тому. Ми єдині проти ворога.

Ваш народ раніше зіткнувся з агресією Росії...

- Так. У 2008-му було те ж саме, що зараз в Україні. У 2006 році я приїхав до України, а через два роки - був у Грузії. Воював. Повернувся назад з українцями. Вони нам допомагали. Вони молодці. Зараз вони абсолютно праві, тому що відстоюють свою Батьківщину. Будь-хто так вчинив би.

Давно в зоні АТО?

- Від самого початку. Був у батальйоні «Луганськ-1», потім нас розформували, я перейшов у «Азов». Сюди багато грузинів перейшли. А взагалі я ще на Майдані стояв, у загонах самооборони, потім вигнали Януковича, почалася війна, і я з Майдану пішов у батальйон «Луганськ-1».

Бачили «беркутівців», які були проти вас на Майдані, а зараз воюють за Україну?

- У Луганську. Я коли їх на блокпосту побачив, мало не збожеволів, шокований був, присягаюся матір'ю. Я одного впізнав - він мене бив на Майдані. Кажу: «І ти тут, хто тобі зброю дав?!». Ми тоді подумали і вирішили, що з ними на блокпостах не будемо стояти: вони з автоматами, ми з автоматами... Всяке може бути. Їх окремо ставили і нас окремо. Бо зараз гризня між собою не влаштовує Україну. Зараз є великий, серйозний спільний ворог. Сваритися не можна. Зараз треба усі сварки забути. Закінчиться війна успішно для нас - тоді будемо розбиратися, хто і що робив. Хто воював як патріот, а хто - зрадник. А зараз гризнею скористається спільний ворог.

Доводилося відбивати танкові атаки?

- Так, ми відбивали танкові атаки у Сєвєродонецьку. Підривали танки. А ще я сам брав участь в одній операції - ми захопили танк. Цілий. Нам дали координати, ми прийшли розвідгрупою - а там чеченці. Чи то п'яні, чи то під наркотою - не знаю. Ми п'ять осіб полонених захопили, танк Т-72, зброю. Привезли на базу. Трофеї здали, собі не взяли - вони Україні зараз потрібні.

«ДРУЖИНА МЕНІ СКАЗАЛА: ЯК ВВАЖАЄШ ПРАВИЛЬНО, ТАК І ЧИНИ, ТИ - ЧОЛОВІК»

З російським спецназом доводилося зустрічатися в бою?

- З росіянами тут не зустрічався. Не буду брехати. З чеченцями з батальйону «Восток» воював, з осетинами, абхазцями. Ще з цими - «казакамі».

Кадиров каже, мовляв, тільки віддасть наказ - і його батальйони до Києва дійдуть...

- Чеченців боятися не треба. Вони проти нас воювали в Грузії і навіть до Тбілісі не дійшли, а тут до Києва збираються (сміється, - ДеПо). Вони за гроші воюють, найманці. У день отримують чи то 200, чи то 150 баксів. Те ж саме - осетини, абхази. А ми воюємо за ідею, воюємо за те, щоб Україна була вільною. Цього заслуговує український народ. Я поважаю українців - це хороші люди. А чеченцями керує Ямадаєв - пес Кадирова. Це вороги України. А Україна всім душу відкриває: серед біженців багато тих таки чеченців. У Києві багато чеченців, Україна дала притулок їм. Я за весь чеченський народ не кажу, але ті, що воюють проти нас, - це «кадировці», найманці. Вороги.

Ви пройшли три війни, як вважаєте, Україна вистоїть проти путінської Росії?

- Вистоїмо. Ми - за правду, а імперії на зразок російської завжди руйнуються. Не на ту країну вони напали. Помилився Путін. Україна - це не Грузія і не Молдова. Україна - це велика країна, і з нею треба рахуватися. Я так думаю. Я не політик, але так думаю.

Як ваша родина поставилася до того, що ви знову на війні?

- Дружина мені сказала: як вважаєш правильно, так і чини, ти - чоловік. Я відповів, що піду захищати Україну...

У вас є обереги? Може, дружина дала з собою?

- У мене ось хрест. Я його ношу з 93-го року. Він освячений у церкві міста Мцхета, 30 кілометрів від Тбілісі. Мені його святий отець подарував - після цього я його ношу і не знімаю, тільки от реставрацію зробив, бо він від часу постарів.