Як відрізнити бодіпозитив від ігнорування проблем зі здоров'ям

Приблизно такі коментарі я спостерігала у соціальних мережах протягом кількох років, доки бодіпозитивний рух потроху набирав обертів в Україні. Попри заклики до толератності і запрошення у рекламні кампанії людей з різною, не лише традиційною "модельною" зовнішністю, фото популярних блогерок з округлим животом чи стегнами, слідами целюліту чи неголеними ділянками тіла все ще збирає сотні хейтерських коментів. Або ж не хейтерських, а "дидактичних" – їхні автори можуть поважно розповідати. що волосся на тілі жінки– негігієнічно, а той самий животик – ніякий вам не бодіпозитив, а просто ознака лінощів його хазяйки.

А якщо ви при наявності зайвої ваги ви знімете відео для TikTok із танцями або будь-якою демонстрацією свого тіла, та ще й додасте, що ви це тіло любите – ховайтесь. Вас звинуватять у пропаганді ожиріння, непомірному апетиті і взагалі "чого ти виставляєш це напоказ, неприємно ж дивитися". 

Та однак, "прилетить" за це не лише вам, а й усьому бодіпозитивному руху (вважаєте ви себе його частиною, чи ні) – адже за ним давно закріпили стереотип " адвоката ліні", пропагандиста ожиріння і нездорового способу життя.

Та чи справді це так? У чому суть бодипозитиву та як знайти різницю між ним та відвертим закриванням очей на проблеми на кшталт ожиріння, висипів, облисіння?

Ікони бодіпозитиву

При визначенні "активістка  бодіпозитивного руху" у більшості з нас перед очима спливе картинка жінки із зайвою вагою. Втім чимало людей, які звинувачують бодіпозитив у пропаганді ожиріння навіть не розуміють, як може виглядати і виглядає здорове тіло без медично визначеної зайвої ваги, але взяте не з класичного глянцю та "вилизаних" фото в інстаграм худорлявих дівчат.

Ось, наприклад, модель plus size Джулія Беріт, яка активно підтримує бодіпозитивний рух. 

Фото з Instagram

У картинці світу медіа, де тіло з плоским животом та підтягнутими стегнами десятки років подавали як єдиний образ "гарного та здорового жіночого тіла" вона виглядатиме як людина з зайвою вагою. Але які у неї параметри? Так, як дівчина працює у моделінгу, її об’єми, зріст та вага – відкриті дані, і ми можемо на них поглянути.

Зріст – 173 см, вага – 73 кг, об'єм грудей – 108 см, талії – 89, стегон – 118 см. Такі параметри відповідають наступним розмірам: об'єм грудей – L, талія – L, у стегнах – до XXL. При цьому індекс маси тіла (ІМТ) – 24.39, тобто знаходиться у межах норми. Це не тіло із надлишковою вагою, хоча у порівнняння з "класичним еталоном" нам може так здаватися.

Довідка: ІМТ – величина, що дозволяє оцінити ступінь відповідності маси людини та її зросту і тим самим побічно оцінити, чи є маса недостатньою, нормальною або надлишковою. ІМТ не може замінити повноцінну лікарську діагностику, але зазвичай він є достатньо надійним показником для контролю ваги, крім випадків вагітності та людей, що професійно займаються спортом.

Також у списку моделей плюс сайз Чарлі Говард. У 2015, коли вона працювала "класичною" моделлю її агенство сказало, що вона надто товста. Тим часом дівчина, аби тримати себе у худорлявій формі (вона носила розмір XS) сиділа на жорсткій дієті та навіть їла вату, змочену в апельсиновому соці, аби лише не набирати вагу. Тепер Чарлі повернулася до своєї нормальної форми: носить розмір М, її параметри - 173 см зросту , об’єм грудей – 92 см, талії - 76 см, стегон - 101. Вага – 64 кг, що абсолютно відповідає нормі по ІМТ.

Фото з Instagram

На наступних фото: Вінні Гарлоу  – канадська модель, яка має ветиліго (порушення пігментації шкіри) і несе у люди бодіпозитивний дискурс та радниця з інтуїтивного харчування Анна Свіней, яка у своєму блозі розповідає, як потоваришувати з їжею та власним тілом навіть, якщо ви на візку.

Фото з Instagram

Усі ці жінки (а активісток та активістів бодіпозитивного руху – сотні) звертаються до широких мас через соціальні мережі, благодійну та просвітницьку діяльність та написання книжок з єдиним меседжем – прийняття свого тіла, турбота про нього та незасудження тіл інших.

А втім, у питання є й інша сторона.

Вірджі Тоуар так само позиціонує себе як бодіпозитив-активістка,  і водночас її риторика у маси кардинально відрізняється від медично визначених понять "здорового".

У своїй книзі  "Ви маєте право залишатися товстими" Вірджі йде проти усіх медичних досліджень, стверджуючи, що наслідки зайвої ваги, такі як зниження імунітету, проблеми з серцем та скорочення тривалості життя зумовлені тривогою від дискримінації та жорстокості соціуму. (Тривожність і справді може негативно впливати на фізіологічні процеси організму, однак у випадку з ожирінням на перший план виходять геть інші дані)

Сама Вірджі активно висловлюється не стільки про любов до свого тіла у будь-якій вазі скільки проти дієт та схуднення загалом, а людей, які вирішили зменшувати свою вагу – відверто зневажає.

"Дієта це не ознака успіху, дієта це ознака пораненості", – пише вона у своєму Instagram.

Політику "їжте що хочете, коли хочете і скільки хочете" Вірджі називає "здоровими стосунками з їжею" (насправді, схожим чином можна описати інтуїтивне харчування, яке підходить, однак, далеко не всім і вимагає пропрацьованих відносин зі своїм холодильником), а власноруч створену нею спільноту "жирпозитивною".

Її кампанія,судячи з відгуків, допомагає деяким людям із зайвою вагою почуватися менш самотніми, втім йде у повний розріз із визнаними медичними рекомендаціями.

Світова статистика свідчить: саме зайва вага (у медичному сенсі, а не +2 см на стегнах) стає причиною більшості смертей від серцево-судинних захворювань та купи інших суто фізичних негараздів. Тож таку діяльність сміливо можна назвати підміною понять і вельми зручним, втім, вкрай шкідливим коконом з популяризацією нездорового способу життя.

Такі випадки хоча і рідкісні, а втім чудово живлять усі негативні стереотипи про рух.

Бодіпозитив здорової людини

У двох словах, це рух "моє тіло – моє діло, твоє тіло – твоє діло". У загальному варіанті бодіпозитив орієнтований на розширення можливостей та прийняття людей соціумом і ними самими незалежно від особливостей: від втрачених кінцівок до надлишкової ваги та проблем зі шкірою. Рух виступає за прийняття тіла незалежно від фізичних можливостей, розміру, статі, раси чи зовнішності і проти висміювання та соромлення людей за особливості їх тілесної будови.

Але де межа між бодіпозитивом та ігнорування проблем зі здоров'ям? Про це журналісти Depo.ua поговорили з психологинями Наталією Простун та Анною Римаренко,  яка також є активісткою бодіпозитивного руху.

– Існує думка, що бодіпозитив може сприяти закриванню очей на певні проблеми зі здоров’ям, адже якщо ти приймаєш своє тіло будь-яким, навіщо його змінювати?

Анна: 

Бодіпозитив, який я просуваю і пропагую, – це і є турботливе ставлення до свого тіла, в тому числі, до його здоров'я. Є дослідження, що люди, які у хороших відносинах зі своїм тілом, – тобто вони його люблять, цінують, – більш уважні і до його здоров'я.  

Адже якщо ти своє тіло ненавидиш, то ти навіть зайвий раз не хочеш звернути увагу на те, як почуваєшся. Бо всі думки про тіло забарвлені негативно, людина намагається не звертати на тіло уваги. Саме це призводить до запущених проблем. Класичний і всім відомий приклад: одна з причин більш ранньої смертності чоловіків в тому, що вони менш чутливі, в тому числі, до себе. Бодіпозитив допомагає розвинути цю чутливість та дбайливість.

– Ставитися до себе і до світу бодіпозитивно, на вашу думку це…?

Анна:

Це розуміти, що ми всі різні, що тіло буде змінюватись протягом життя – ми не можемо застигнути як жучок у бурштині. Ловити себе на готовності оцінювати та критикувати інших людей без їхнього запиту. Я пропоную замінювати це на "ок, мені це не подобається, але ти можеш робити з собою все, що хочеш. Або "я б таке не вдягнув, але якщо тобі це подобається – то ок". Це повага до кордонів іншої людини – визнавати її право виглядати так, як їй хочеться або так, як вона може.

А ще, це визнавати, що ми не ідеальні, що в нас можуть бути і погані, і хороші дні, але як би я не виглядав, я буду про себе піклуватися і себе любити.

– Чому люди інколи прирівнюють позитивне ставлення до свого тіла та закриванням очей на певні проблеми?

Наталія:

У нас є певні вимоги до тіла, сформовані суспільством. У медіа десятки років подавали худеньких дівчат як ідеал краси. Сформувалися нейронні зв'язки, що, наприклад, ось так має виглядати жінка, і цей образ став певною суспільною нормою.

Але потреба у любові та прийнятті є у всіх. Бодіпозитив стверджує, що відкидання за зовнішніми ознаками не має бути. У кожного норма своя. Різні форми тіла, різна статура, різна вага. До того ж, через певні захворювання не всі можуть відповідати навіть своїм нормам. 

Суспільство каже: щоб тебе приймали, ти маєш відповідати певним вимогам, а якщо ти не відповідаєш – то ми будемо з тебе сміятися, вказувати на нібито недоліки. І коли ці нібито недоліки стосуються тіла, виникає сором за нього. А тіло – це ми. І зазвичай сором за тіло – це відчуття відкинення суспільством, що переживається як "ми не потрібні, ми не важливі, ми не цінні". У світогляді деяких людей може відбутися конфлікт: "Як можна приймати в собі те, що відкидається соціумом". 

До цього особливо вразливі люди, яким в дитинстві не вистачило любові. Виростаючи, вони дуже хочуть подобатися суспільству, аби закрити пустоти всередині. 

Анна:

При цьому бодіпозитив – це певна внутрішня культура ставлення до себе та оточуючих, складова психологічної зрілості. Коли розумієш, що всі ми різні, у нас різні смаки. Знаєте, є такий "бодіпозитив курця". Це коли я вважаю, що прекрасний, і маю бути прекрасним для всіх, всі мене мають любити. Це те, в чому часто звинувачують бодіпозитив: мовляв, вимагаєте любові, страшні й жирні. Хоча насправді "бодіпозитив здорової людини" –  це визнавати, що в усіх людей різні смаки. Комусь я сподобаюсь, комусь я не сподобаюсь, і це нормально. Тому бодіпозитив сприяє спаду соціальної тривоги.

– Все ж буває, що людина, наприклад, страждає від переїдання, має зайву вагу, але каже, що її все влаштовує і вона є бодіпозитивною. Чи може даний рух слугувати прикриттям для тих, хто не прийняв своє тіло?

Наталія:

Дійсно, може траплятися усіляке. Те ж переїдання та набір зайвої ваги – тривожний симптом, який може свідчити про проблеми зі здоров’ям, як фізичним так і ментальним. І людина, щоб не працювати над собою і відгородитися від суспільства і навіть від самоосуду може сказати: " я прихильник(ця) бодіпозитиву, у мене все ок".

Але насправді це не про турботу. Людина ховається за ідеєю бодіпозитиву,  замість того, щоб змінювати щось у житті. 

Надмірна вага –  привід досліджувати свій організм. Є медичні норми, які не мають нічого спільного з тим, що диктує глянець. Вони існують, аби ми розуміли межу між хворобою і здоров'ям.

Може не бути проблем з організмом, можуть бути психологічні проблеми. Наприклад, за надмірною вагою можуть ховатися певні потреби: щоб мене помітили, або потреба дистанціювання, або потреба уникнення сексу. Є розлади харчової поведінки, тривожність, зневага до себе і набирання ваги як покарання. Це все може бути абсолютно неусвідомленими процесами.

Бодіпозитив – про прийняття свого тіла заради того, щоб бути здоровим і щасливим. І категорія "бути здоровим" передбачає певні дії, якщо організм починає давати тривожні сигнали.

Тому справді бодіпозитивним людям часто небайдужі спорт і здорове харчування, з однією простою відмінністю. Якщо людина ставиться до свого тіла позитивно і з прийняттям, то спорт і здорова їжа обслуговують у неї в першу чергу ідею здоров’я. У суспільстві ж вони закріпилися за обслуговуванням ідеї краси.

І такий акцент на красу тіла зараз калічить дітей, калічить підлітків. Все більше випадків анорексії, булімії заради того, щоб виглядати як акторки з глянцю. А це іноді питання життів.

– Чому бодіпозитив так гостро сприймається у нашому суспільстві?

Анна: Наше суспільство травмоване досвідом Радянського Союзу, у якому була досить людоїдська культура. Не було цінності окремої людини, головна цінність – не виділятися, бути таким, як усі. Плюс, моє покоління виросло на мультиках та казках на кшталт "Три товстуни", де всі негативні герої були товстими, а всі позитивні – худими. Це теж дуже сильно впливало.

По-друге,  культурна особливість – на жінок щодо зовнішньості суспільство тисне значно сильніше.  Ми потроху переборюємо стереотип, що єдина цінність жінки, її головне призначення та успіх – знайти чоловіка, а її кар'єра, творчість та особистість значення не мають. Але це уявлення поки живе. І воно диктує, що жінкам треба важко над собою працювати, щоб бути гарненькою, стрункою, – і тоді тебе будуть любити і, можливо, поважати. 

А бодіпозитив каже, що без таких зусиль і ненависті до себе вже прямо зараз ти можеш бути щасливою, мати повагу і стосунки, які тебе влаштують. І цей наратив – він дуже, дуже тригерний для травмованих жінок. Бо коли ти все життя собі в усьому відмовляєш, знаходишся в напруженні, боїшся втратити форму, і тут бачиш щасливу і розслаблену жінку, яка живе інакше, це відчувається як особиста образа, у людини ніби відбирають щось дуже цінне. Те, що їй дісталася потом і сльозами тут у когось є просто так. І це боляче усвідомлювати. Тому так багато агресії йде власне від жінок.

– А що ж тригерить чоловіків?

Анна: 

Бодіпозитив говорить, що тільки ти визначаєш, як хочеш виглядати, тільки ти визначаєш свою цінність і ти не потребуєш схвалення інших. Саме це дуже тригерить наших пострадянських чоловіків. Бо раніше як було? Чоловік – то експерт у питаннях жіночої краси. Ми питали в передачах чоловіків, яке взуття їм подобається на жінках. Тобто, не питали жінок в якому взутті їм подобається ходити, а запитували у чоловіків. Бодіпозитив він, в тому числі, розхитує цю суспільну норму, і звісно багатьом чоловікам це не подобається. Це змушує розвиватися, інакше комунікувати з жінками, які змінилися.

– Чи часто ви стикаєтеся з викривленим розумінням бодіпозитиву?

Анна:

Дуже часто. Першочергово це стереотипи і міфи, що бодіпозитив пропонує лежати на дивані і нічого не робити. А є ще глибша проблема, яка мене особисто дуже зачіпає: коли люди, які називають себе бодіпозитивними, дозволяють собі різні принижуючі вислови, наприклад, на адресу худеньких жінок, або жінок, які вдаються до якихось б'юті-практик.

Це мене дуже тригерить, бо мій бодіпозитив – це "моє тіло, моє діло, я сама вирішую що з ним робити". Немає хороших чи поганих тіл. Я дуже не люблю порівняння, коли типу бодіпозитивні пабліки починають транслювати щось на кшталт "товсті жінки сексуальніші", всі вислови на кшталт "чоловіки люблять кататися на хвилях, а не битись об скелі" і т.д. Це приниження худеньких дівчат і нічого спільного з бодіпозитивом не має.

– Чому бодіпозитив в Україні –  важливий?

Анна: 

Ми живемо у пострадянському суспільстві і дуже добре вміємо гризти себе та оточуючих, а помічати хороше вміємо погано. Бодіпозитив – про те, щоб перестати себе та інших душити критикою, почати ставитися з повагою до кордонів людей, а це сприятиме зменшенню соціальної напруженості. І ще, він про те, що на повагу заслуговує будь-яка людина, незалежно від зовнішньості. Дуже дивно про це казати у XXI сторіччі.

Крім того, бодіпозитив може врятувати життя. Бо, на жаль, маємо дуже великий відсоток розладів харчової поведінки. Діти, підлітки чують все що ми кажемо, бачать весь хейт який виливається на людей нестандартної за мірками суспільства зовнішності. І якщо ми не хочемо, щоб діти накладали на себе руки і отримували психічний розлад,  ми маємо бути добрішими одне ж одного. Це багато у чому питання виживання.