Примара Врадіївки: Чому криваві полювання на активістів стали нормою в Україні

2018 рік почався з вбивства правозахнисниці Ірини Ноздровської. В липні, з різницею в кілька годин облили кислотою Катерину Гандзюк і застрелили "Сармата". Крім реформ і важливих подій рік запам'ятався численними замахами на громадських активістів, нападами на журналістів, акціями протесту і мітингами через те, що ці замахи та злочини попередніх років не розслідуються належним чином. Їх кваліфікують так, що цинічні вбивці перетворюються на папері на пересічних хуліганів, справи не доходять до суду, або розвалюються в суді через недоліки розслідування і брак доказів, або самі суди їх "зливають" і виходить, що вся система опирається тому, щоб злочинець сів за грати.

Depo.ua обурюється ситуацією з розслідуваннями нападів на громадських активістів і журналістів і вважає, що це пов'язано не тільки з корупцією, а й з недоліками правоохоронної і судової системи, і з відвертим саботажем на місцях, а також з нехтуванням правоохоронцями своїх обов'язків.

Пошук замовника - це найскладніша справа. Чи ні?

Вранці 16 січня в Харкові двоє у балаклавах напали на поліцейського, коли він виходив з під'їзду. Як повідомила прес-служба Нацполіції, "нападники вдарили його та зробили декілька пострілів у голову, після чого зникли з місця події на автомобілі темного кольору". Постраждалий – офіцер департаменту карного розшуку Національної поліції України. З пораненнями голови і шиї його доставили до лікарні.

За кілька годин після нападу перший заступник глави Нацполіції - начальник кримінальної поліції В'ячеслав Аброськін заявив, що слідству вже відомо прізвище замовника.

"По цьому факту можу сказати, що ім'я замовника цього злочину відоме, він обов'язкове понесе суворе покарання. Для кримінальної поліції кордонів немає", - написав він на своїй сторінці у Фейсбуці.

Ще раз наголошуємо – напад було скоєно близько восьмої ранку, і вже близько десятої Аброськін повідомив, що поліції відоме ім'я замовника. Вражаюча швидкість. Молодці. Можуть, коли хочуть.

Може тоді є привід сподіватися, що колись буде відомо, хто замовив Катерину Гандзюк, адже з моменту нападу пройшло вже майже півроку і ще три місяці як вона загинула. Херсонська активістка померла 4 листопада, після того як 31 липня зловмисник облив її сірчаною кислотою. Катерина отримала опіки тулуба, руки й обличчя і зрештою померла. За підозрою затримано п'ятеро людей, замовника шукає СБУ. Справу щодо умисного нанесення людині опіків 35% тіла поліція спочатку кваліфікувала як хуліганство.

Але про кваліфікацію трохи згодом, це окрема велика тема для обговорення.

В тому ж Харкові напали на голову організації "Харківський антикорупційний центр", депутата місцевої облради Дмитра Булаха. На Харківщині знайшли повішеним екологічного активіста з Миколу Бичка

Невідомо, хто замовив одного із керівників міської організації партії "Сила людей", громадського активіста Олега Михайлика. 22 вересня в Одесі в нього стріляли і ледь не вбили. Михайлик критикував чинну владу міста, боровся проти забудов, які він і його соратники вважають незаконними, відстоював збереження архітектурної спадщини Одеси.

Наразі він на лікуванні в Німеччині. Куля, випущена нападником, застряла в грудній клітині, витягнули її тільки зараз. Речові докази по крихтам збирають соратники Михайлика, щоб передати їх німецьким спеціалістам. Операція, за словами Михайлика, могла відбутися ще 9 січня, але ГПУ і Нацполіція не надіслали німецьким колегам необхідні для цього документи.

"ГПУ не те що не підготувала запити німецькій стороні про надання правової домопоги, вона фактично саботувала усіляко цей процес", - розповів активіст каналу "Новое время".

Невідомо, хто був організатором нападу на одеського активіста Сергія Стерненка. Активіст, вже, здається, звиклий до нападів (оце був третій) дав відсіч – один із двох нападників помер від ножових поранень. Сам Стерненко отримав поріз лівої руки і струс головного мозку. Поліція відкрила кримінальне провадження за фактами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, замаху на вбивство і умисного вбивства. Правоохоронці розглядають декілька версій події, не виключать і "політичне" підґрунтя замаху.

Невідомо, хто замовив одного з лідерів "Демальянсу" Сергія Лукіна. 24 вересня в Запоріжжі його побили і погрожували ножем. Лукін відстежує тендерні закупівлі, а також виступає проти екологічних зловживань.

Невідомо, хто замовив активіста, захисника парків Ігоря Гришачова. 8 серпня його жорстоко побили у Вишневому.

Невідомо, хто замовив напад на представників "Народного руху України" Михайла Кузаконя та Григорія Козьму. 2 серпня в їхній автомобіль спеціально в'їхала вантажівка, водій якої на ходу вистрибнув із кабіни та пересів на мопед. Григорій Козьма – одеський активіст і головний редактор видання "Громадське слідство", що публікує антикорупційні розслідування. Михайло Кузаконь бореться з корупцією. Обидва пов'язують напад зі своєю діяльністю.

Невідомо, хто замовив вбивство еколога, члена громадської організації "Біличанський рибалка" Миколи Яреми.

Виникає питання, чому у більше ніж півсотні нападів на громадських активістів, які боролися з порушенням закону на місцях, поліція не може знайти замовників, а коли напали на їхнього колегу, його особу було встановлено протягом кількох годин. Це збіг обставин чи перед слідством всі рівні, але хтось – рівніший?

Вашу справу закрито. А чому – не ваше діло

Нерідко буває таке, що напад не просто не розкрито, а самі справи закриваються з різними формулюваннями. Кримінальне провадження про смерть Миколи Бичка закрите, слідство винесло остаточний вирок - самогубство, хоча є низка суперечливих фактів, що вказують саме на вбивство. Справу харківського антикорупційного активіста Євгена Лісічкіна закрито з формулюванням "відсутність події кримінального правопорушення" (за словами Личискина, один з нападників сказав йому "Якщо ще кудись полізеш — уб'ємо").

Про це повідомляється в групі "Хто замовив Катю Гандзюк?" на Фейсбуці.

Схожа ситуація була з розслідуванням побиття Сергія Лукіна. Активіст розслідував тендерні закупівлі і запевняє, що на нього напали люди, які проводили роботи від імені фіктивного ФОПу. У поліції натомість заявили, що між активістом і представниками підрядної організації виникли суперечка та бійка, і що "ситуація не має жодного політичного підтексту".

А от справу про побиття громадського активіста і журналіста Всеволода Новохатька, поліція розслідувати взагалі не хотіла. Влітку 2018 року він був побитий групою невідомих. Справу відкрили за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу – умисне легке тілесне ушкодження. Слідчий поліції закрив справу щодо побиття активіста, не провівши слідчі дії.

Просто закрила поліція і кримінальне провадження про пограбування знімальної групи програми "Наші гроші з Денисом Бігусом", яке відбулося під час зйомки маєтку нардепа Ігоря Котвицького. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить журналісту - це стаття 347-1 КК, її санкції - штраф від 50 до 200 неоподатковуваних мінімумів, або арештом до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років. Протягом чотирьох місяців слідство приховувало дані про сам факт закриття справи. Слідчий Нацполіції "не побачив" складу злочину в задокументованих діях охорони бізнес-партнера міністра МВС Авакова й "забув" сповістити про це постраждалу сторону, пише Ukranews

Не рідкість, коли розслідуванням нападу на журналістів, громадських активістів і журналістів-громадських активістів, певною мірою займаються вони самі та їхні колеги. Так було не тільки з Олегом Михайликом, а й з вбивством Павла Шеремета. Не слідчі, а його колеги – журналісти знайшли свідків, яких ще не опитували правоохоронці, звернули увагу на деталі, які не озвучило офіційне слідство. За однією з основних ліній розслідування правоохоронці вийшли на російський слід замовного вбивства. Журналісти ж стверджують, що слідство чимало деталей упустило і до вбивства може бути причетний колишній співробітник СБУ.

"Хуліганка" і "битовуха" як спосіб позбутися зайвого клопоту

Бувають випадки, коли правоохоронці кваліфікують напади на активістів не як замах, а як хуліганство. Як розповів "Радіо Свобода" виконавчий директор Української гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, у випадку з Катериною Гандзюк поліція спочатку кваліфікувала облиття активістки сірчаною кислотою як хуліганство і вже потім, під тиском громадськості кваліфікувала як замах на вбивство. У багатьох випадках, зауважує правозахисник, силовики ігнорують, зокрема, мотиви ворожнечі, через що справа проходить за "легшою" кваліфікацією, або просто зволікають з початком провадження.

"Приклад – Сергій Чагаров із села Гатне (на Київщині – ред.). Йому закинули гранату на подвір'я. І знову ж таки, поліція не поспішала відкривати справу і не зовсім так кваліфікувала, і власне, встановити причини, чому так відбулося і хто це робив, на сьогодні поки що не вдалося", – розповідає Павліченко.

Напади на журналістів, які розслідують корупційні схеми, правоохоронцями часто кваліфікуються як хуліганство (стаття 296, санкції – від штрафу до 500 мінімумів до обмеження волі на строк до п'яти років, якщо це відбувалося не групою осіб і без вогнепальної зброї), а не як "Погроза або насильство щодо журналіста" (стаття 345-1), де санкції жорсткіші. Відповідно до цієї статті лише погроза журналісту караєтся арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Якщо журналісту було заподіяно побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень – обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років. За тяжкі побої – від 5 до 12 років.

Так відбувається, тому що напад на журналіста через його професійну діяльність розслідувати складніше, ніж справу, кваліфіковану як пересічне хуліганство. Радник ARIO LAW FIRM, адвокат Владислав Грищенко пояснює, чому і в яких випадках напади на журналістів кваліфікують як хуліганство:

"Стаття 345-1 - це резонанс, а стаття 296 - хуліганка, їх сотні і тисячі. Але причин такої кваліфікації може бути кілька. Перша - відповідальність за напад саме в зв'язку з журналістською діяльністю, що передбачає ст. 345-1. Тобто, якщо десь в черзі або на вечірці стався напад на людину, яка працює журналістом, але при цьому вона не виконала свій журналістський обов'язок і його журналістська діяльність явно не могла бути причиною конфлікту, то це саме 296 (хуліганка). Навіть якщо при цьому людина почне кричати, що вона є журналістом, все одно це стаття 296, тому що сам конфлікт не пов'язаний саме з професійною діяльністю. Це найбільш причина, чому кваліфікують за 296.

Другий тип випадків - стався напад на журналіста на вулиці, і він стверджує, що напали на нього саме в зв'язку з його діяльністю. Але об'єктивного підтвердження цьому немає (в будь-якому разі, на етапі реєстрації ЄРДР). Тому реєструють 296 і розповідають, що якщо слідство встановить факти, що напад пов'язаний з журналістикою, то перекваліфікують. Це теж відносно чесна кваліфікація. Ну, і третє. Припустимо, є привід вважати навіть на момент звернення із заявою, що напад дійсно пов'язано саме з журналістською діяльністю. Але це для поліції "заліт", тому що резонанс у раз візьмуть на контроль. Плюс галас в пресі. Тому навмисно, щоб обійтися без контролю, "заслушек", резонансу заявляють, що не вбачають причин для реєстрації 345-1 і "в тупу" реєструють 296. Це чиста маніпуляція, що дозволяє правоохоронцям штучно знизити статистичний рівень злочинів проти журналістів і забезпечити на якийсь час собі спокійне життя", - розповів Владислав Грищенко Depo.ua.

У випадку з оператором телеканалу СТБ, на якого під час зйомки забудови зелених територій напали, побили, зламали камеру і відібрали штатив, тільки прокуратурі вдалося примусити правоохоронців перекваліфікувати справу з хуліганства на перешкоджання журналістській діяльності. Саме на перешкоджання, а не на 345-1. "Погроза або насильство щодо журналіста" і 347-1. "Умисне знищення або пошкодження майна журналіста"

Хоча напад на оператора, який проводить зйомку і пошкодження його камери – хіба це не очевидне перешкоджання журналістській діяльності, насильство і пошкодження майна журналіста?

Після перевірки інформації про інцидент прокуратура Ірпеня надала вказівку слідчому відділу Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київської області, який проводить досудове розслідування, перекваліфікувати кримінальне провадження із ст.296 КК України, тобто хуліганство, на ч.1 ст.171 КК України, тобто умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Схожа ситуація відбувалася і в Кропивницькому, де на журналіста інтернет-ресурсу "Гречка" Валерія Лебідя напав невідомий, коли той знімав сутичку на зустрічі лідера Опозиційного блоку з виборцями. Кіровоградський МВ УМВС України в Кіровоградськиій області відмовився порушувати кримінальне провадження за заявою журналіста. Розпочали кримінальне провадження лише після втручання прокуратури і кваліфікували його знову ж таки як хуліганство. Через п'ять місяців після нападу слідчі міськвідділу УМВС в області не визнали, що інцидент має ознаки кримінального правопорушення. Мотивували це тим, що на медійникові не було "пізнавального знаку журналіста".

Напад на громадську активістку Аліну Радченко кваліфікували як пограбування, при тому, що нападник вигукував "ти це заслужила" після того як вдарив жінку, і не пограбував її.

Сама Радченко заявила, що слідство ідентифікувало посередника, який дав гроші, і нападника. "В матеріалах справи є сума грошей, є їхні імена, адреси і таке інше. Але ці люди не затримані і не оголошені у розшук. Поліція активно використовувала радіорозвідку, і двох із трьох людей вони встановили, замовника не встановили. Цих двох людей я особисто не знаю", – розповіла вона.

Очевидець, який наздогнав нападника, виявився правоохоронцем. Як можна побачити на відео з камер спостереження, він кілька разів вдарив нападника і намагався його затримати, але той втік. Радченко каже, що очевидець почув від нападника: "вона це заслужила". Нападникові інкримінують спробу заволодіння чужим майном і незавершений злочин. Радченко вимагає кваліфікувати цей напад як напад на журналіста – свої розслідування вона передає в одеську телекомпанію "Круг".

Напад на знімальну групу "Українських сенсацій" кваліфікували як грабіж замість 345-1 "Погрози і насильство щодо журналіста", і 347-1. "Умисне знищення або пошкодження майна журналіста", а потім взагалі зняли обвинувачування. В 2017 році. Нагадаємо, журналіст Олександр Дубінський повідомляв, що охорона Світлани Лободи напала на знімальну групу "Українсьских сенсацій", яка тирлувалася біля дому співачки. За словами Дубінського, охоронці Лободи "з пістолетом і молотком, фактично, пограбували знімальну групу, яка просто перебувала на вулиці. Погрожували прострелити ноги. З вкраденою апаратурою виродки зникли з місця злочину на машині", - написав Дубінський.

На місце інциденту журналісти викликали поліцію, яка зафіксувала заяву знімальної групи про перешкоджання журналістській діяльності, а також зафіксувала факт пограбування. Пізніше Дубінський на своїй сторінці повідомив, що проти охорони Лободи розпочато кримінальне провадження за статтею "розбій". Номер провадження 12017110200001243 від 05.03.2017 р. за ч. 2 ст. 187 КК України. Санкція - від 7 до 10 років з конфіскацією майна.

В Лободи всі звинувачування спростували. Пізніше прес-служба співачки розповсюдила заяву про те, що з її охоронця знято обвинувачування в розбої, бо не виявлено ознак, пов'язаних зі скоєнням цього злочину, натомість вручено повідомлення про підозру в перешкоджанні журналістській діяльності.

Треба відзначити, проблема не тільки в правоохоронцях, а й в судовій системі. Наприклад, з 27 справ, які потрапили в суди в 2015-2017 роках, були визнані винними в порушенні прав журналістів 10 осіб. Є випадки, коли судді вочевидь "зливають" справу, пише Ukranews.

Але найчастіше справи залишаються безкарними через якість розслідування, коли в суді не можуть чітко пояснити провину обвинувачуваних. У 2017 році в судах було розглянуто 7 справ за статтею 171. За трьома з них кваліфікація "перешкоджання журналістській діяльності" визнана помилковою, в одному випадку обвинувачуваний визнаний невинуватим, у двох – обвинувачувані визнані винуватими, але звільнені від відповідальності за амністією, і ще в одному випадку підсудний отримав умовне покарання.

Напад на журналіста "Громадського ТБ Запоріжжя" Анатолія Остапенка не було розкрито і він вимушений був поїхати з Запоріжжя. Остапенко йшов на роботу, коли поруч зупинилася автівка з тоньованими вікнами та заліпленими номерами. З неї вийшли троє чоловіків у масках, повалили журналіста на землю й почали бити по голові та тілу Били приблизно двадцять секунд, після чого один зі зловмисників сказав "Все, досить!", і всі троє сіли до машини та поїхали. Цінні речі, які він мав із собою, злочинці не чіпали. Журналіст був впевнений, що постраждав через професійну діяльність: Остапенко був автором низки журналістських розслідувань про корупцію місцевих посадовців. Поліція попередньо кваліфікувала напад як перешкоджання професійній діяльності журналістів). За наявною інформацією, напад розкрито не було. Остапенко поїхав із Запоріжжя.

Справи про вбивство "Сармата" і Ноздровської було розкрито дуже швидко і передано до суду. Але це дві справи з кількох десятків.

Відсутність належного покарання призводить до нових нападів на активістів та журналістів. На Лисичкина і Булаха нападали вже двічі, на Стерненка – три рази. Гандзюк, яка померла, зазнавши нестерпних мук, у віці 33 років, перед замахом погрожували. Погрози отримували Козьма і Кузаконь. Не дивно, що навіть громадські активісти і правозахисники вагаються, чи звертатися їм після нападу чи отримання погроз до правоохоронних органів. В той же час, кожного місяця ми отримуємо близько десяти повідомлень про замахи і напади на журналістів і громадських діячів.

Така ситуація призводить до зростання напруги в суспільство, зневіри в правоохоронній і судовій системі, і як наслідок – може призвести до непередбачуваних наслідків.

Читайте також: Примара Врадіївки: Чому потрібно ввести "воєнний стан" на дорогах