Євробачення-2018: Гурт The Erised про гастролі у США і втому від любові

У першому півфіналі конкурсу колектив виступить з композицією Heroes, яку писали всі разом. Стверджують, композиція надихає на нові звершення.

Depo.ua розпитав вокалістку колективу Соню Сухорукову і саунд-продюсера Данила Маріна про підготовку до конкурсу, співробітництво з британцями і концерти в США.

- Як проходить підготовка до "Євробачення"? Вже продумали візуальну складову виступу? Будуть танці чи щось таке?

Д.: - Планується чудова графіка, усе буде зі смислом. Візуальна складова переплітатиметься з текстом. З оформленням виступу нам допомогла режисер-постановник Марія Коростельова.

- Під записом на YouTube вас питають, чи в цій пісні ви заспівали про себе…

С.: - В тому числі. Наша пісня про всіх людей, адже у кожного є своя мрія. Ми пропагуємо не опускати руки і йти вперед. Музику ми писали всією групою, а текст – талановитий поет Zack Ferum. Він написав нам останні три сингли, і ми плануємо співпрацювати далі. Сам він зі Льова, але так багато працює над англійською, що вона у нього звучить вже як рідна.

- Чому вирішили взяти участь у конкурсі саме цього року?

С.: - Наш менеджер сказав: "Народ, треба" (усміхається).

Д.: - У попередні роки у нас не було підходящої пісні, ми працювали з британським лейблом, був своєрідний графік виходу композицій. А зараз свободи стало більше. Ми подумали: "Пісня є, чому б не спробувати".

- Кого з суддів розраховуєте підкорити?

С.: - Я хочу підкорити Данилка. Люблю його, бо він класний. Із Джамалою ми працювали разом. З лідером Maneken Женею Філатовим теж знайомі, і хлопці взагалі з цим колективом в гарних стосунках. Знаю, що у Жені в телефоні є ми і Constantine.

- А як вам минулорічні переможці національного відбору?

Д.: - O.Torvald виступив нормально. Коли вони перемогли на відборі, всі казали: "вау, супер-клас". А потім, після міжнародного фіналу, частина людей почали їх критикувати. Я взагалі не зрозумів, чому так вийшло. Виступ у них хороший і пісня теж. Два роки поспіль одна країна перемагає рідко.

ПРОСУВАЄМО УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ ЗА КОРДОНОМ

- Ви співпрацювали з британським лейблом Med School Music і випустили на ньому дебютну платівку Room 414. Як сталася ця кооперація?

Д.: - У 2014-му ми написали пісню Pray і зробили невелике чорно-біле лайфове відео. У групи навіть не було назви. Була лише пісня. Ми відправили її британцям, особливо ні на що не сподіваючись. Через кілька днів вони відповіли: мовляв, кліп дивилися всім офісом, і їм дуже сподобалося. Запропонували співпрацю. Ми швидко зробили групу, написали ще три пісні, знову відправили і їм сподобалося. Через місяць у нас вже був контракт.

- Британська ментальність чимось відрізняється від української? Що було важко у спілкуванні?

Д.: - Британці дуже повільні і дуже правильні. У них є години роботи, наприклад, з 9 ранку до 18 вечора, в інший час – навіть якщо це терміново, – вони на тебе не реагують. Мусиш чекати наступного дня. Там постійні фестивалі, всі кудись їздять, часто не можеш знайти потрібну людину.

- Англійську спеціально підтягували?

С.: - Насправді не вистачає практики, але коли потрапляєш у середовище і починаєш розмовляти, швидко освоюєшся. На четвертий день в Англії стало взагалі легко. Нам допомагає те, що ми співаємо англійською. Я, наприклад, все життя слухаю лише закордонну музику. Вивчала мову по піснях, і в мене добре з вимовою.

- У яких країнах ви виступали?

С.: - У Британії і Польщі, а ще був тур по США з "Бумбоксом", об'їхали сім міст.

- Ви виступали на фестивалі Hospitality In The Park у Лондоні. Як після цього оцінюєте український Atlas Weekend?

Д.: - Раніше організація трохи кульгала, в цьому ж році стала кращою. В Лондоні, якщо написано, що ти виходиш у сім годин вечора, ти виходиш рівно в сім. Якщо спізнився на саундчек, тебе вимикають і кажуть: "Твій час вийшов". У нас артист заявляє: "Мені треба п'ять годин", і графік починає їхати. До речі, у нас цьогоріч буде ще й U-park – новий великий фест, куди приїдуть Gorillaz.

- В інших країнах у вас є свої шанувальники?

С.: - Так, бувало, просять розписатися на платівках. Або ж було дещо дивно, коли побачила, як лондонці співають наші пісні. Значить, їх знають. У США з нами їздили з міста у місто.

- Що там знають про Україну? Співчувають нам?

Д.: - Всі знають, що є така країна, але не кажуть: "Ой, у вас все так погано". Ставляться позитивно. Нам приємно, коли дізнаються, що ми з України, заявляють: "Вау, у вас у країні така класно музика". Ми ж відповідаємо: "Є купа чудових артистів, слухайте їх теж". Так ми просуваємо українську музику за кордоном.

- Мабуть сприймаєте "Євробачення", в тому числі, як шанс розповісти про себе українській аудиторії?

С.: - Так, деякі знають про нас, але не думають, що ми з України.

Д.: - Весною поїдемо в тур. Точно не знаємо, скільки буде міст, але поїдемо у Львів, Одесу, Харків, Дніпро. А там подивимося.

У НАС ЗМІНИВСЯ ПОГЛЯД НА САМИХ СЕБЕ

- Чому припинили співробітництво з британцями?

Д.: - Вони хотіли, щоб ми продовжували робити меланхолійну складну музику. А ми збагнули, що вона гарна, але радше для музикантів, аніж просто для слухачів. У нас змінився погляд на самих себе, ми почали грати трохи інакшу музику. Словом, у нас почалися розбіжності, але ми адекватно розійшлися і підтримуємо стосунки.

- Що ви вважаєте найбільшим досягненням британського періоду?

С.: - Виступ на англійському фестивалі. Ми тоді вперше виїхали в Лондон.

Д.: - І випуск повноформатного альбому на вінілі. Знаєш, що коли помреш, все одно у когось залишиться копія платівки. Значить, прожили життя недаремно.

С.: - У нас всіх на честь цього навіть є однакові тату .

КОНЦЕРТ У ТОРОНТО ЗІГРАЛИ БЕЗ САУНДЧЕКУ

- Ви об'їхали США у спільному турі з "Бумбоксом". Які враження від країни?

С.: - Там усе як в кіно. Нам дуже сподобалося, і з часом ми б хотіли туди перебратися. Там свобода в усьому. Люди одягаються, як хочуть, ніхто нікого не засуджує. В Україні на концерті тебе оцінюють – одягнена не так, щось не те сказала. А там приходять кайфувати від музики улюбленого артиста. Усі розслаблені.

Д.: - Так, ми все це бачили у фільмах. Такий собі сюрреалістичний момент, коли йдеш по вулиці і розумієш, що десь все це бачив. Як у Лондоні, коли ми проходили повз Бігбен і думали, цю штуку на фото та відео бачили тисячі разів, не здивуємося. Але коли повертаєш голову, а там стоїть оця махина, свідомість розбурхується. Так і в США, просто виступаєш і бачиш, наприклад, кадр із "Один вдома". Усі ці величезні готелі, хмарочоси...

- Привезли з гастролей подарунки?

Д.: - У Нью-Йорку дівчинка подарувала мій портрет.

С.: - А мені - скретч-карту і затерла всі місця, де ми були впродовж року. Написала побажання. Це було дуже мило.

- У США були якісь пригоди, екстремальні ситуації?

С. : - Один концерт ми зіграли без саундчеку. А так все пройшло добре.

Д.: - У нас був тур з двох блоків. Перший блок – день виступаєш, переїжджаєш, знову виступаєш. Приїздиш у готель і одразу на саундчек, граєш – знову в готель, час відлітати. Лише в Майамі три дні відпочили. Чеки у нас були дуже швидкі. Адже у "Бумбокса" "живі" барабани, їм потрібно більше часу. Тож раз, у Торонто, ми взагалі не встигли. Але це був один з найкращих концертів.

- Ви прагнете на американський ринок. Шалена конкуренція не лякає? Що треба ще вдосконалювати?

С.: - Так, там в мільйон раз важче, ніж в Україні, але легких шляхів ми не шукаємо. Треба вдосконалювати мову…

Д.: … і музичний продакшен. Він у них взагалі виходить на космічний рівень. Задатки у нас є, треба розвиватися далі. Ми зараз готуємо новий матеріал, і з ним будемо шукати нові контакти.

- Ви кажете, наступний альбом буде про залежності. Звідки така ідея?

С.: - Спершу ми написали один текст. Потім інший. Так стала вимальовуватися картина. Ми вирішили зробити на цьому акцент і видати платівку про різні залежності.

Д. : - Давно хотіли спробувати співати на соціальні теми, не лише про любов. Від любові ми трохи втомилися.

- У США вже накльовується співробітництво?

Д.: На наші листи поки не відповідають, але вони за нами стежать. Наприклад, менеджер Селени Гомес схвально відгукнувся на наш альбом. У них є скаути – люди, які шукають нових артистів. За нами стежать з Sony, з Interpop – це супервеликий лейбл, по-моєму, - ще й з Universal. Може, до чогось це і приведе.

- Ваш кліп Even If виграв на фестивалі у Берліні – ви їздили дивитися?

Д.: - Їздив наш режисер Вадим Уважний.

С.: Я була в шоці від цієї новини. Взагалі не знала, що він подавав заявку.

ХЛОПЦІ З "БУМБОКС" НЕ ПРОПУСКАЮТЬ НАШІ КОНЦЕРТИ

- На українські радіостанції ваші пісні беруть?

С.: - Через квоти у нас з цим проблема, бо ми англомовна група.

Д.: - Коли перед українською радіостанцією стає питання, наприклад, поставити Ріанну чи нас, вони обирають її. Але ми це виправимо, я впевнений (посміхається)

С.: - Періодично ми і зараз звучимо на нашому радіо. Але це трохи інакше, ніж на Заході. Там пісню прокрутять в ефірі, і тобі капають роялті. Раз на півроку отримуєш звіт.

- Ви виступали на столичному концерті Loboda. Концерт погрожували зірвати активісти, бо колектив виступає на Росії. Ви безпосередньо стикалися з погрозами? Де правда в цьому конфлікті?

- Д.: До нас претензій не було. Ми від початку позиціонуємо себе як інтернаціональну групу. Я думаю (вибір, де виступати – ред.), - це особиста справа кожного.

- Ви мали спільні проекти з Джамалою, Loboda, "Бумбоксом"… Підтримуєте стосунки?

Д.: - З Лободою я особисто не знайомий. А хлопці з "Бумбоксу" нами цікавляться, практично не пропускають наші концерти. У нас з ними один на двох барабанщик - Олександр Люлякін.

С: - Так, з "Бумбоксами" ми дружимо. Loboda я писала бек-вокал, а наш гітарист грає у цьому проекті. Від Свєти завжди схвальні відгуки, вона буває на виступах.

РОЗУМІЮ, ЩО ЗНАЙШЛА СЕБЕ У МУЗИЦІ

- Розкажіть про найскладніші моменти в історії гурту.

Д.: - Був період, коли ми закрили главу з альбомом і зрозуміли, що треба рухатися далі. Оцінили, які пісні більше сподобалися, які – менше. І от майже рік ми писали одну композицію, прагнули поєднати в ній все найкраще. Це сингл Let me be. Але дуже круто, що пісня багатьом сподобалася. Тепер ми оцінюємо свої твори з різних боків – наприклад, даємо послухати друзям-немузикантам.

С.: - І думки у всіх завжди різні.

- А чим власне займалися цілий рік? У вас є інші проекти?

Д.: - Я пишу пісні іншим артистам. На Євробаченні Constantine буде виступати з треком, який я спродюсував. Pur:Pur позаминулого року представляли композицію, яку я допомагав їм спродюсувати. Зараз теж буду робити їм пісню.

А взагалі у мене мрія взяти артиста і зробити з нього супер-артиста. Я вже придивляюся, але поки нікого не знайшов. Хотів би взяти талановитий "чистий лист" і все з ним напрацювати – від текстів і музики до псевдоніму і його поведінки на сцені.

С.: - Я намагаюся займатися сольною кар'єрою. На свій день народження випустила кліп, і він отримав мільйонів переглядів на YouTube. Мій перший мільйон (посміхається). Але зараз не виходить у це повністю поринути. Адже у мене є The Erised. Ми повністю у музиці, і якщо відволікатися на інші проекти, буде важко.

- Складається враження, що ви себе знайшли. Мабуть, з дитинства бачили себе музикантами…

Д.: - Я у музиці десять років. Коли у мене з'явився перший комп'ютер, брат встановив купу музичних програм, почав тикатися і пробувати. А я – разом з ним. Через тиждень брату все набридло, і він це закинув. Я ж став за цим проводити весь вільний час. Менше став гуляти, сидів вдома за комп'ютером.

С.: - Я не планувала займатися музикою. Хотіла бути художником. Мої батьки – дизайнери, і я вже вступила у спеціалізований ліцей. Але мене переклинило, і я вирішила співати.

Оскільки я ще й майстер спорту з бальних танців, на всіх шкільних заходах мене змушували танцювати. А якось був день ліцею, і я напросилася співати. Від тоді все почалося. Замість художньої академії я пішла у академію на вокал. Зараз я справді розумію, що знайшла себе. І нічим іншим не хочу займатися.