Битва популістів: Чи почнеться війна між Індією та Пакистаном

Протистояння між Індією та Пакистаном, яке розпочалося як один із незкінченних прикордонних конфліктів, набирає нездорового розмаху. Приміром, вчорашній повітряний бій над Кашміром, в якому взяли участь 32 літаки, на перший погляд більше схожий на повномасштабну військову операцію, а не на "черговий інцидент".

Рівно як і реалізація мобілізаційних заходів та приведення у повну боєготовність сил ядерного стримування по обидва боки кордону. Та є в подіях останніх двох діб чимало сигналів, які свідчать про те, що в повномасштабному збройному конфлікті не зацікавлена жодна із сторін.

 

По-перше, як в Делі, так і в Ісламабаді багаторазово повторюють, що воювати не збираються. Все, що декларують обидві сторони - це бажання переконати сусідів у тому, що агресивні дії неминуче призведуть до "відплати". Звичайно, ціна подібним заявам - на тлі реальних дій - може бути невелика.

 

Але якщо подивитись на стратегію і тактику ведення конфлікту, то очевидними стає декілька моментів. По-перше, у жодної сторони немає чіткого плану дій - який би неминуче був реалізований, якби хтось готувався до війни заздалегідь. Перед кожною військовою авантюрою (а хаотичне бомбометання "десь по території противника" в зоні дії його ППО та авіації - це таки авантюра) як з індійського, так і з пакистанського боку відбуваються екстрені збори очільника країни і керівників силового блоку, в ході яких приймається окреме рішення про подальші дії. НАвіть вчорашній повітряний бій виглядав дещо гротескно - адже третина піднятих Пакистаном літаків взагалі не брала в ньому участь, тримаючи безпечну дистанцію, а ще одна третина - зокрема, винищувачі-бомбардувальники JF-17 Thunder, так і не здійснили жодних осмислених дій супроти індійців.

 

Окрім того, одна зі сторін навіть не намагається розвинути наземний наступ ані в Кашмірі, ані, тим паче, на інших територіях противника. Повітряні рейди - відбуваються, періодичні перестрілки з мінометів - також, але на тому справа й завершується.

 

Ще одним стримуючим фактом для конфлікту є той факт, що війни Індії та Пакистану не хоче ніхто з їх сусідів - і не тільки сусідів.

 

Держдепартамент США випускає жорсткі відозви з пропозицією "припинити ескалацію негайно". Пекін чітко формулює потребу "боротися з тероризмом" - вочевидь, демонструючи підтримку Індії - але при тому наголошує, що "Пакистан завше був союзником у цій війні". Явно даючи зрозуміти, колегам із Делі - це одне, а повномасштабна війна Китаю категорично не потрібна.

 

Гіпотетичні військові дії у Кашмірі - якщо до них таки дійде - відбуватимуться поряд з пострадянською Середньої Азією. Від північного кордону Кашміру до Таджикистану - менше сотні кілометрів. І на тих кілометрах - не Велика Китайська стіна, а слабко контрольовані афганські території. Через які в Середню Азію - контроль кордону з якою в Росії також неідеальний - може линути потік зброї, біженців, ісламських радикалів - практично чого завгодно. Тому серйозні бойові дії в цьому регіоні зараз радикально не потрібні і Путіну.

 

Хоча, безумовно, головним фактором стримування учасників конфлікту є той факт, що в кожного із них є близько сотні ядерних зарядів - і засоби для їх доставки. В разі їх використання на території, де мешкає без малого півтори мільярди людей, це буде не репетицією, а початком кінця людської цивілізації.

Тому обидва лідери роблять усе можливе щоби, з одного боку, продемонструвати власну рішуцчість у справі відстоювання національних інтересів, а з іншого - не перегнути палку із ескалацією конфлікту, який гіпотетично може стати третьою за останні 70 років індо-пакистанською війною.

 

А проблема подібної ситуації полягає в тому, що "лімітований" конфлікт за умов стимуляції націоналістичних настроїв, яка спостерігається зараз в обох країнах, має всі шанси стати "нелімітованим" мимо волі очільників держав. Якщо чергова міна впаде не в лісі під індійським селом, а в центрі сільського шкільного подвір'я, чи коли бомба з індійського літака вибухне не в "джунглях із терористами" - а на даху мечеті - контроль над ходом конфлікту може перейти від хитрих політиків до фанатичних проповідників. Для яких наявність ядерної зброї у противника не є беззаперечним аргументом проти початку повномасштабної війни.