Як у Бельгії можуть реалізувати "французький мір"

Українські прихильники двомовної України традиційно використовують на захист своєї позиції аргумент "А от подивіться, […] живе з двома (трьома, чотирма) мовами – і нічого". Власне, на цьому – констатації наявності кількох офіційних чи державних мов в якійсь країні – аргументація і закінчується. Але якщо розглянути питання глибше…

Однією із таких країн є Бельгія. Мовляв, там он дві мови – і нічого, живуть якось. А як саме вони живуть – це дуже цікава тема. Згадати хоча б парламентську кризу 2007-2011 років. Причому головна проблема того періоду в Бельгії була – не повірите – у невеличкому виборчому окрузі навколо столиці. І – винятково на мовній основі. (Якщо коротко – то Бельгія чітко розділена на дві мовно-етнічні частини, але є винятки. Через отакі от франкомовні винятки і їх вплив у Фландрії і розпочалася уся та катавасія. А договорилися тоді сторони до створення "коридору Брюссель-Валлонія". Етнічного коридору у єдиній начебто країні!)

Але та криза – це лише вершина айсберга. Справа в тому, що після певних подій Бельгія стала не тільки фактично, а й формально федерацією. Причому такою, де частини країни мають серйозний вплив на федеральну владу. І цей вплив в Європі побачили кілька днів тому, коли парламент франкомовної Валлонії відмовив федеральному уряду у підписанні угоди про зону вільної торгівлі з Канадою. Згадуючи історію із нідерландським референдумом по асоціації України з ЄС – розуміємо, що рішення парламенту навіть не країни, а її частини, ставить хрест на прагненнях усього Євросоюзу. Ми не будемо зараз обговорювати корисність /шкідливість ЗВТ з Канадою для ЄС, це їх проблеми. Мова про інше.

Про те, що країна – і ціла Європа – опинилася в заручниках у кількох регіонів Бельгії. Які, можливо, керувалися не економічними чинниками (формально, звісно ж, в Валлонії почали розказувати казки про те, як страшні канадці навезуть купу дешевих ГМОшних продуктів, щоб потравити усю Європу), а все тим же мовно-етнічним фактором.

До речі, дуже цікаво, що на наступний день після рішення валлонського парламенту пройшла купа демонстрацій у сусідній Франції – мовляв, бачите, які валлони молодці, так і нам треба дати відкоша хитрим канадцям! Вам нагадати, якою мовою говорять у Валлонії?

Дещо також безпосередньо стосується Канади. Як відомо, в складі цієї переважно англомовної країни є одна франкомовна провінція – Квебек. Так от там у свій час зародився рух за незалежність – із усіма логічними атрибутами і наслідками, аж до викрадення і убивства віце-прем'єра уряду Квебека П'єра Лапорта. А спричинив цей рух в тому числі й великий французький діяч Шарль де Голль, який 1967-го року влаштував найсправжнісінький демарш – приїхавши напряму до Кбевеку (а не в столицю держави, Оттаву, як того вимагали дипломатичні правила) і заявивши там перед численною публікою про те, що "хай живе вільний Квебек".

А трохи пізніше де Голль сказав таке: "Необхідно повністю змінити сучасну канадську структуру. […] На мою думку, це має привести до досягнення Квебеком рангу суверенної держави, господаря свого національного існування". Тобто голова однієї держави вказував іншій, як вона має жити. Нічого не нагадує?

Правильно. Це майже один в один повторює позицію путінської (та й не тільки; при Єльцині просто не було стільки сил і впливу) Росії щодо України. Спочатку "русскій мір", потім "особливий статус Донбасу". До речі, в Квебеку багато хто був незадоволений не тим, що де Голль заявив про бажання незалежності провінції – а про те, що він оперував поняттям "канадські французи", а не "квебекці". Ну чим не ті російськомовні українці, які не хочуть бачити тут Росію?

Якщо вже ми заговорили про Канаду, яка теж до певної міри двомовна (наприклад, в Квебеку тільки одна офіційна мова, французька – як по факту було в українському і тим паче є в анексованому Криму), то варто згадати, що в Квебеку проводили два референдуми про незалежність. І на другому "канадофіли" перемогли "незалежників" усього в 300 тисяч голосів. Це при тому, що населення Квебеку на той момент було за 7 мільйонів. (Через деякий час після референдуму вилізли цікаві факти. Виявляється, федеральна влада під референдум спростила умова надання громадянства багатьом емігрантам саме в Квебеку, а вони, як не маючі ніякого відношення до "французького міра", звісно ж, проголосували проти незалежності. Ну, і тому, що – "не для того ми приїхали із свого села у спокійну і багату Канаду, аби і тут почався розгардіяш".)

Так це Канада – цивілізована країна. І Франція – при всіх подібних вибриках – теж респектабельний член світової спільноти. Та навіть при цьому ситуація в певні моменти була дуже напружена. В російсько-українських взаєминах, де цивілізацією і не пахне (зате є спільний кордон!), все логічно пішло далі, аж до того, що ми бачимо в останні три роки.

Хоча… П'ять років тому лідерка французького "Національного фронту" Марін Ле Пен в День присяги короля (національне свято Бельгії, яке заснували на честь присяги першого короля незалежної країни, Леопольда І в 1830 році) запропонувала Валлонії приєднатися до Франції. В наших довоєнних умовах це, певно, мало б означати, що Володимир Жириновський на День незалежності України закликав Крим повернутися до Росії. Якщо ви думаєте, що в попередньому реченні є певне пересмикування, то нагадаємо, що останні французькі вибори до Європарламенту виграла саме партія Ле Пен, набравши майже чверть усіх голосів – тоді як за два роки до того на парламентських виборах "Національний фронт" набрав удвічі менше.

Та й у останніх до сьогодні президентських перегонах "французька подруга Путіна", хоч і зайняла всього лиш третє місце, але набрала більше, ніж її батько Жан-Марі 2002-го, коли сенсаційно вийшов у другий тур. Так що тим бельгійцям, які, попри усі кризи і чвари, все ще прагнуть зберегти єдину країну, варто пильно приглядатися у бік південно-західного кордону. Звідти – за певних умов – можуть з'явитися серйозні неприємності.

P.S. І ще одна цікава деталь, яка дуже ріднить бельгійську історію з нашою. (І саме тому нам аж ніяк не треба копіювати їх модель поведінки!) Як відомо, валлони – друга, наряду з фламандцями нація Бельгії – є франкомовним народом. Але при цьому у них є і своя, валлонська мова. І до початку 20-го століття більшість валлонів (90% за деякими даними) говорили саме рідною мовою. А потім перейшли на французьку. Чому? Та тому ж, чому й українці в Російській імперії та особливо СРСР переходили на російську – престиж, можливості для кар'єри. І тепер валлонська не має в Валлонії навіть офіційного статусу. Так, "місцева мова", не більше…

Така сама історія була і з фламандцями – до середини 20-го століття у північній частині Бельгії, Фландрії, також панувала французька. Навіть у середній школі у повністю фламандських населених пунктах! Але фламандці вибороли право на свою мову (зрівнявши французьку і рідну мови в правах аж 1980-го, а Конституцію уперше переклали фламандською тільки 1967-го) – і тепер домінують у Бельгії, змусивши франкофонів потіснитися відповідно їх кількості і значенню.