Життя

Дикий СРСР: Як книголюбів годували пропагандою і змушували класти каменюки в макулатуру

У СРСР збиралися цілі клуби любителів цитувати напам'ять Ільфа і Петрова. Але багато фраз заучували не з книг, а з фільмів, бо книг у країні було катастрофічно мало

23 липня 2016, 18:00

Дикий СРСР: Як книголюбів годували пропагандою і змушували класти каменюки в макулатуру

Depo.ua продовжує серію "Дикий СРСР", описуючи курйозні і cумні моменти з життя радянської людини.

У СРСР було заведено на кожному розі волати про те, що книга - найкращий подарунок і не менш крутий друг людини. Чиновники поспішали наголосити: країна читає більше, ніж всі інші, адже типографії видавали твори мільйонними накладами. Наприклад, у 1988 році вийшло в світ 1,15 млрд примірників лише художньої літератури. Втім, задовольнити жагу до знань навіть такою гігантською кількістю книг не вдавалося. 

Звісно ж, книговидавництво у країні було плановим. Тобто друкувати авторів, яких любитимуть, купуватимуть і читатимуть, видавництвам не дозволяли. З 1963 року діяв сумнозвісний Держкомвидав, який міцно тримав руку на горлі видавців. У підсумку полиці книжковим магазинів завалили бездарним соцреалізмом, який навіть найзатятіших "совкофілів" цікавив мало. 

Справжньою бідою були офіційні "біблії" СРСР - наприклад, кожна книга з трилогії Леоніда Брежнєва видавалася накладом у 15 млн. Мета книговидавництва була чітко прописана в указі №604: "Встановити, що наклад книг визначається, виходячи з актуальних задач ідеологічної роботи партії". Хутке обертання пропагандистської машини призвело до того, що державі почало бракнути дерева, а значить, і паперу. Тож населенню запропонували здавати макулатуру в обмін на талони, які відкривали доступ до більш-менш пристойної літератури. 

Аби мотивувати людей, в книгарнях відкрили окремі "макулатурні" відділи. Радянські читачі, які лінувалися тягати макулатуру, облизувалися на твори Фенімора Купера, Джека Лондона, Деніеля Дефо, Жюля Верна, оскільки у "доступній" частині книгарні "засіли" вже остогидлі Радіщев, Горький, Ажаєв. Подивившись на все це, радянська людина гучно зітхала і таки починала складати папір. 

Щоб отримати талон на одну книгу, треба було зібрати 20 кг макулатури, а для звичайної родини це було не просто. Тож замість того, щоб йти в книгарні, книголюби шикувались біля магазинів... продуктових. Там довго посміхалися вантажникам, аби їм віддали ящики з-під товару. 

Вдавалися й до більш каверзних хитрощів. Особливо винахідливі мочили газети, аби ті ставали важчими, або навіть клали всередину каміння. Зазвичай авантюра вдавалася – заклопотані працівники пунктів прийому не завжди заморочувалися якісним складом паперових стосів. 

Дикий СРСР: Як знуджені громадяни міняли макулатуру на... макулатуру - фото 1

На заводах і підприємствах виносити папір було суворо заборонено. Однак старі креслення і бухгалтерські звіти пачками перекочовували в квартири співробітників. Ті обирали найзручніший момент, замотували "скарб" в газети і успішно проходили через прохідну. 

Дикий СРСР: Як знуджені громадяни міняли макулатуру на... макулатуру - фото 2

Пізніше з'явилася альтернатива: підприємливі мисливці на макулатуру почали збувати талончики тим, хто дуже прагнув читати прямо зараз, а кілька місяців збирати мотлох лінувався.

Але навіть після всіх цих страждань читацький інтерес вдовольняли не всі. Твори культових письменників XX століття - Сартра, Хемінгуея, Павича, Маркеса, Ремарка - можна було знайти хіба що у товстих журналах.  Хочеш дочитати невелике оповіданнячко - будь ласка, полюй на новий номер, а потім - ще на один. 

Дикий СРСР: Як знуджені громадяни міняли макулатуру на... макулатуру - фото 3

Запастися чимось вартісним можна було і ставши членом в одному з Клубів книголюбів. Зациклені на книжках "резиденти" діставали рідкісні примірники. Але, як правило, до них примушували брати "навантаження" - щось зовсім нецікаве і непопулярне. Цей книжковий "вантаж" потім складали стопками, перев'язували нитками і тягнули в пункти прийому макулатури. 

Також книжки в радянські часи також можна було... виграти. Держава примудрялася влаштовувати спеціальну книжкову лотерею. Але виграш не завжди ставав в нагоді. Так, один зі співрозмовників depo.ua розповідає, що йому випав щасливий квиток у вигляді 12-томника Тургенєва. Спробувавши почитати російську класику, чоловік зрозумів, що книги йому не до душі. Але "щасливі" томи таки оселилися на книжкових полицях. "Один знайомий хотів їх викупити, але так і не зібрався", - згадує чоловік.

Він додає, що викуп за 12 томів був вельми незначний, адже в крамницях середня ціна за книгу складала 60 коп. - 4 рублі, а до дрібної комерції були готові не всі. 

Дикий СРСР: Як знуджені громадяни міняли макулатуру на... макулатуру - фото 4

Запилюжені романи стояли на полицях заради інтер'єру. Наявність хоча б якихось книг була ознакою престижу, а от читати нудні оповідки ніхто не збирався. "От виростеш, може, подужаєш. Ти в мене розумник", - з сумнівом говорили батьки дітям-школярам, які ще з більшим сумнівом кивали у відповідь. 

Дикий СРСР: Як знуджені громадяни міняли макулатуру на... макулатуру - фото 4

У пізні часи СРСР, з появою книжкових ринків, почали з'являтися напівдесидентські твори. Щоправда, за них вимагали доволі вражаючі суми. Наприклад, за роман Бориса Пастернака "Доктор Живаго" спраглі до літератури книголюби могли запросто віддати третину зарплати. 

 

Також читайте: Дикий СРСР: Як голодні "несуни" гноїли м'ясо у тісних комірчинах

Дикий СРСР: Як чоловіки мучили причандалля "Гумовим виробом №2"

Дикий СРСР: Як поліетилен прали до дір і носили замість клатчів

Дикий СРСР: Як жінки плювали у туш, і як тхнула "Красная Москва"

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя

 

Loading...
Loading...