Якщо б місцеві вибори були парламентськими, як би виглядала Верховна Рада

На даний момент про результати вчорашніх виборів в обласні та міські ради можна говорити лише приблизно. Тим не менш, загальна картина вже зрозуміла в достатній мірі, щоб робити деякі висновки, повідомляє depo.ua з посиланням на "Деловую столицу".

Найцікавіше, звичайно ж, як змінилася розстановка політичних сил. Якщо вважати місцеві вибори репетицією парламентських, то можна поставити ще конкретніше запитання: як розподілилися б партії в новій Верховній Раді? На діаграмі зображений фракційний склад парламенту при суто пропорційній виборчій системі (без мажоритарників) - за підсумками волевиявлення виборців рік тому (26 жовтня 2014 року) і вчора (25 жовтня 2015 року).

На перший погляд, ці дві картинки досить схожі. Справді, у нинішньому парламенті мають власні фракції шість партій, а в гіпотетичній новій Верховній Раді їх було б сім - різниця невелика. "Опозиційний блок", як і раніше, залишався б у сумній самотності, тобто без союзників всередині парламенту, а всі інші фракції могли б, принаймні теоретично, об'єднатися в правлячу коаліцію.

Однак є одне принципово важливе розходження. Рік тому коаліцію утворили дві "великі" фракції (Блок Петра Порошенка і "Народний фронт") і три "маленькі" ("Самопоміч", Радикальна партія Олега Ляшка і "Батьківщина"). Причому для створення правлячої більшості було б достатньо двох "великих" фракцій, а "маленькі" знадобилися для отримання конституційної більшості, щоб можна було внести необхідні зміни до Конституції. Досить подивитися на склад нинішнього уряду, щоб переконатися в тому, що він працює остільки, оскільки здатні домовлятися один з одним БПП і "НФ", а фактично - Петро Порошенко та Арсеній Яценюк. Хоча відносини між ними далекі від ідеальних, але вони точно не ворожі. Також і в парламенті фракції БПП і "НФ", судячи зі статистики голосувань, набагато частіше діють спільно, ніж урізнобій.

У гіпотетичній новій Верховній Раді всього цього вже не було б. Конфігурація влади виявилася б принципово нестійкою в прямому, якщо завгодно - математичному, сенсі цього слова. Тепер двома найбільшими фракціями стали б БПП і "Самопоміч", але їх депутатів не вистачило б для створення правлячої більшості, тому довелося б залучати як "третього партнера" ​​або "Свободу", або "Батьківщину", або "УКРОП".

Нестійкість цієї владної конфігурації проявилася би вже під час поділу портфелів і далі посилювалася б із кожним днем. Варто згадати, як нелегко було домовитися з кадрових питань БПП і "НФ", але у них, принаймні, були два головні портфелі на двох: прем'єра і спікера. Тому БПП і "НФ" змогли домовитися досить швидко і, головне, надовго. Але в гіпотетичній новій Верховній Раді президентській партії доведеться ділитися вже не з однією, а з двома партіями - "Самопоміччю" та "третім партнером". Кожна з цих двох партій почуватиметься господарем становища (адже без неї неможлива коаліція), тому вимагатиме собі один із головних портфелів. Отже, Арсеній Яценюк попрощається з посадою прем'єра, Володимир Гройсман - з кріслом спікера, а замість них прийдуть...

Перш ніж говорити, хто ж прийде на заміну Яценюку і Гройсману, потрібно сказати кілька слів про самих Арсенія Петровича та Володимира Борисовича. Вони виключно цінні для стійкості нинішньої конфігурації влади, оскільки не є (перестали бути) конкурентами Петра Олексійовича на майбутніх президентських виборах. Але "Самопоміч", "Свобода", "Батьківщина", "УКРОМ" - кожна з цих партій розглядає посади голови уряду і голови парламенту як ефективні трампліни до президентської посади.

Тепер подивимося на всю чиновницьку рать і вельмишановні місцеві еліти. Неважко спрогнозувати їхню поведінку в умовах, коли вся система влади перебуває в перманентному роздраю між трьома партіями: президентською, прем'єрською і спікерською, - кожна з яких претендує на повноту влади. Нестійкість цієї конфігурації проявлятиметься ще й у тому, що кожна з цієї "трійці" буде готова сьогодні об'єднатися з якою-небудь іншою проти третьої, з тим, щоб завтра виступити спільно з третьою проти другої.

І так буде весь час до президентських виборів. Або принаймні рік. Ще одна принципова відмінність гіпотетичної нової Верховної Ради полягає в тому, що весь перший рік її не можна буде розігнати, якщо вона буде обрана на дострокових виборах. Так каже Конституція. А над нинішнім парламентом, варто нагадати, з самого початку висіли три загрози розгону: якщо протягом місяця не сформована коаліція, якщо протягом 60 днів не сформований Кабмін і якщо протягом 30 днів однієї сесії не почалися пленарні засідання. Всі ці три "дамоклові мечі" висять над нинішнім парламентом і зараз, чим, до речі, спонукають його демонструвати працездатність.

Не зайвим буде згадати також партії, що залишилися "за кадром". На вчорашніх виборах сумарно по Україні показали результат ненабагато нижче 5%-го бар'єру, як мінімум, дві партії: "радикали" Ляшка і "Відродження". У разі реальних перевиборів Верховної Ради вони здатні (а їм, напевно, допоможуть "безкорисливі добрі люди") піднатужитися і подолати заповітну планку. Тоді фракцій у парламенті буде вже не сім, а дев'ять. Відповідно для створення правлячої більшості буде потрібно вже не три, а чотири партнери. Керівних посад в уряді та парламенті на них просто не вистачить, доведеться віддавати в поділ посади в прокуратурі - після цього всередині влади варто чекати вже не політичних конфліктів, а силового протистояння.

У нинішньому парламенті більшості депутатів перевибори не потрібні. А серед тієї меншості, якій дострокові вибори потенційно вигідні, більша частина схильна вважати, що "шкурка вичинки не варта". Але це не означає, що питання про перевибори вдасться проігнорувати. Його порушуватимуть за допомогою горезвісного "Майдану 3.0" - і, до речі, не факт, що це піде на користь рейтингу цих партій.