Яке опитування визначить українські перспективи в НАТО

Розмови на тему "чи треба нам оте НАТО" давно стали чимось на кшталт улюбленої теми для усної народної творчості. Про НАТО люблять поговорити за чаркою на кухні. Про НАТО любить штовхнути промову президент України – ще й пригрозити воріженькам скорим референдумом із цього питання. Не став винятком у цій традиції й Інститут Ґеллапа – як не крути, а одна з найбільш поважних організацій, що займається дослідженням громадської думки.

Опитування американських соціологів стосовно ставлення до НАТО у Східній Європі, на перший погляд, виглядає цілком тривіально.

70% албанців, 62% поляків, істотно більше половини прибалтів – всі вони вважають НАТО механізмом захисту їхніх держав. У Косово, наприклад, цей показник взагалі сягає 90%.

Натомість в Росії НАТО вважають захисником 3% громадян країни. При тому 67% росіян розглядають НАТО як загрозу для їхньої країни. Кількість тих, що побоюються НАТО, від відносно спокійного 2012 року зросла на 29% - що, загалом, логічно.

Сюрпризи починаються далі. Де американські соціологи стверджують, що в Україні НАТО вважають загрозою 35% населення, а можливим захистом для країни – лиш 29%. Статистика, гірша ніж в Азербайджані (21% - захист і 16 – загроза), і не краща, ніж в Казахстані (25 і 31 відповідно). І не до порівняння з Грузією, де на захист НАТО надіються 37%, а бояться альянсу – лише 8%.

Перша думка, яка виникає при виді такої статистики – чи не заніс, бува, хтось "особисту пожертву" у штаб-квартиру компанії, котра зачаїлась на широких просторах Небраски.

Але Інститут Ґеллапа – не українська "одноденка", тому такий сценарій не надто ймовірний. Як же пояснити той факт, що в українських соціологів (фонду "Демократичні ініціативи" та Центру Разумкова, для прикладу) рівень підтримки вступу до НАТО знаходиться десь у межах 40-43%, в той час як в американців вийшли далеко більш скромні 29%?

При тому що пояснення самих співробітників Інституту Ґеллапа (які, до речі, визнають, що одразу після "кримнашу" більшість українців вступ до НАТО рішуче підтримували – при чому у співвідношенні 36 проти 20) виходить якимось плутаним. Воно зводиться до того, що українці "втомились від конфлікту", а також страждають від економічних негараздів і "зростання рівня злочинності". Як ці фактори можуть вплинути на ставлення до НАТО (яке, гіпотетично, могло би стати фактором завершення конфлікту) – фахівці не кажуть.

Одна з причин таких невеселих результатів – це, можливо, проведення опитування справді на всій території України. Включно з "сепаратистськими республіками" – і, можливо, навіть Кримом. Де навіть ті, хто всією душею за вступ до альянсу, не можуть до пуття знати, чи їх опитує американська компанія – чи місцеві горлорізи.

Хоча й в такому випадку можна пояснити різницю в 5-6 – але не в 12%)

Врешті, як би там не було насправді, у всій цій історії не покидає одна думка. Яка зводиться до того, що перспективи Україні в Північноатлантичному альянсі, можливо, треба зясовувати якимось іншим чином.

Оскільки, як відомо, для того, аби країну прийняли до НАТО, потрібна консенсусна згода всіх без винятку учасників альянсу. Тому, можливо, опитування треба проводити не в формі соціологічних досліджень. І навіть не в формі референдуму, як то пропонує Петро Порошенко. Можна обійтись алеко меншими ресурсами. Зокрема, МЗС України досить опитати 29 посадовців з міністерств закордонних справ усіх країн-членів альянсу стосовно того, як вони ставляться до членства України в організації. І якщо всі вони будуть згодні – тоді зайнятись агітацією громадян.ю Чи навіть якщо декілька країн – адвокатів Росії будуть проти – тоді просити наших американських та європейських партнерів вплинути на таку прикру ситуацію.

Але якщо ж результати будуть для нас далеко менш втішними, можливо, є сенс припинити підживлювати "мрію національного масштабу", і зайнятись, по мірі сил, нарощуванням власного оборонного потенціалу і укладенням двосторонніх військових угод із тими, хто в силу тих чи інших умов захоче стати з нами плече до плеча.