Які капості Путін запланував в Україні цього літа

Російське керівництво, використовуючи досвід попередніх років, активно розвиває масштабний підривний проект, спрямований на знищення України як держави або на захоплення влади проросійськи орієнтованими силами.

Дана стратегія складається з комплексу елементів, об'єднаних в єдину систему ведення агресивної зовнішньої політики РФ проти України. На тлі майбутніх вересневих виборів у Державну думу при падінні рейтингів провладної партії «Єдина Росія» і президента Володимира Путіна (березневе дослідження ВЦВГД – наближення показників рейтингу Путіна до позначки в 55 %), керівництву РФ необхідна маленька «переможна війна».

Використовуючи відпрацьований сценарій тиску на українське керівництво за допомогою «нормандської четвірки» і діяльності контактної групи в Мінську, Кремль намагається нав'язати Києву свідомо нездійсненний сценарій реінтеграції тимчасово окупованих територій Донбасу. Реалізація даної політичної лінії означала б виконання Мінських угод суто за кремлівським сценарієм. На практиці це означає: легалізацію бандформувань сепаратистів, амністію бойовиків, фінансування окупованих територій з українського бюджету, повний контроль Москви над політичними і економічними процесами на Донбасі, і як наслідок – в Києві.

Російська сторона усвідомлює, що українське керівництво не піде на реалізацію даного проекту. Виходячи з цього, Кремль сконцентрувався на здійсненні превентивних «ударів» військово-політичного і соціально-економічного характеру, спрямованих на дестабілізацію ситуації в Україні в рамках ведення російсько-української гібридної війни.

Насамперед, мова йде про наступне:

1) можливість наступу об'єднаних російсько-сепаратистських сил у середині – наприкінці літа 2016 року з використанням провокацій як на фронті, так і звинувачень української сторони в невиконанні Мінських угод в частині організації виборчого процесу на підконтрольній сепаратистам території. Даний фактор може бути приводом для початку наступальних бойових дій з боку незаконних збройних формувань 1-го та 2-го «армійських корпусів» донбаських сепаратистів. Це підтверджує розпочата інформаційна кампанія в проросійській блогосфері та на веб-порталах (можна розглянути на прикладі прокремлівського ресурсу «Континенталист»). Опосередковано цю інформацію підтверджують колишній голова штабу АТО, генерал-лейтенант Ігор Романенко, західні та українські аналітики;

2) російська сторона продовжує використовувати онлайн-трансляції лідера «ДНР» Олександра Захарченко з південно-східними регіонами України для маскування організації деструктивних політичних процесів. За фактом дана діяльність О. Захарченко є одним з прикриттів можливої активізації «сплячих осередків» сепаратистів у південно-східній Україні в випадку організації штучної протестної активності в Києві з метою повалення діючої влади в інтересах Російської Федерації. Дану ситуацію оцінюють також аналітики «Інформаційного опору», які зазначають, що група російських фахівців з інформаційно-психологічних операцій (ІПсО) і в сфері PR, «відряджена» в «ДНР», розробила концепцію «наступальних інформаційних операцій», затверджену Адміністрацією президента РФ, і яку в даний час реалізовує керівництво «ДНР». Головною цільовою аудиторією при проведенні даної операції є населення неокупованої території України (в першу чергу – східних і південних регіонів). Два основних напрямки – розкручування теми нівелювання українським керівництвом завоювань Майдану (відсутність покарання представників колишньої влади, корупція, відсутність реформ) і гра на соціально-економічних проблемах. Першим етапом у проведенні операції стало проведення «прямих ліній» керівництва «ДНР» з мешканцями неокупованих територій;

3) спроби організації штучного «третього майдану» восени 2016 року за допомогою популістських політичних сил, які, прикриваючись патріотичними гаслами, прагнуть прийти до влади, використовуючи протестні гасла та соціально-економічні проблеми сучасної України. У своїй діяльності дані сили спочатку займають деструктивну позицію, використовуючи будь-яку можливість для паралізації політичного процесу, з метою організації загальних виборів, що в умовах ведення бойових дій відкриває пряму можливість для супротивника розпочати успішну наступальну операцію на тлі політичної кризи в Києві. Для розкручування власних політичних проектів дані сили ставлять партійні та корпоративні інтереси над національною безпекою української держави, використовуючи маніпулятивні політичні технології для підняття власного рейтингу. Популізм і демагогія стають їхніми основними інструментами для досягнення поставлених цілей. Зі стратегічної точки зору, ґрунт для організації протестної активності повинен бути закладений деструктивними політичними силами в період кінця літа 2016 року. Можливі поразки на фронті у разі наступальної операції об'єднаних російсько-сепаратистських сил можуть бути використані популістськими силами для розхитування масових протестів. На даний момент російська сторона розглядає різноманітні інструменти і механізми, необхідні для реалізації цього сценарію розвитку подій на основі невдалого досвіду з розкручування «Всеукраїнського батальйонного братства», діяльності Рустама Ташбаева, «Революційних правих сил» та інших антисистемних штучних проектів. Імовірно, російська сторона з цією метою може використовувати популістські політичні сили в українському парламенті, які приховано формують протестний потенціал до осені 2016 року;

4) аналіз ситуації Вінсентом Мореллі, який у своєму прогнозі розвитку ситуації в Україні зазначає, що в липні ЄС може продовжити санкції проти Росії ще на шість місяців. У цей же період у Варшаві відбудеться саміт НАТО, на якому Україна стане ключовим питанням. Це може навести приціл Кремля на Україну, посиливши ризики;

5) «забуксовування» реформ чинною владою, корупційні скандали (офшори, непрофесійна кадрова політика, відродження практики рекету і «кришування»), і, як наслідок – створення сприятливого грунту для розвитку радикальних громадсько-політичних течій, які може використовувати російська сторона для: організації захоплень адміністративних будівель, стихійних демонстрацій, страйків, вуличних боїв і навіть терористичної діяльності. Дані групи можуть бути створені як під маскою проукраїнських націоналістичних рухів, так і ліворадикальних і відкрито проросійських об'єднань;

6) постійні бойові навчання бойовиків, активна діяльність військових кураторів сепаратистів, безперервні поставки військової техніки, паливно-мастильних матеріалів і живої сили. Прибуття підрозділів ЗС РФ, а також військовослужбовців Росгвардії для наведення порядку в складі деморалізованих бандформувань сепаратистів;

7) зростання протестної активності радикально-екстремістського угрупування російського політикуму (прихильники терористичного проекту «Новоросія»), об'єднаного навколо діяльності організації «Комітет 25 січня» на чолі з лідером російських терористів Ігорем Гіркиним. Посилення цієї групи викликає побоювання серед керівництва РФ, яке не наважується на організацію прямих репресивних дій стосовно представників сформованої екстремістського течії неофашистської орієнтації. Виходом з ситації, що склалася, для Кремля є перманентне використання даного групування в бойових діях на території пострадянських країн з метою мінімізації ризиків від можливої їхньої активної політичної діяльності в самій Росії. У зв'язку з тим, що Кремль не готовий переключитись на ведення гібридної війни на території Білорусі, Північного Казахстану, Молдову, Грузію чи Азербайджан з економічних, політичних та ідеологічних причин, оточення Путіна розглядає можливість чергового використання даного групування російських бойовиків в театрі воєнних дій на території України.

Мінімізація ризиків і загроз безпеки

Для активної протидії підривній політиці Кремля, яку спрямовано на знищення української держави, необхідно максимально мінімізувати зростання загроз, які йдуть від гібридної війни, яку РФ веде проти України. У цьому контексті, перш за все, необхідно наступне:

1) організація активних інформаційних та лобістських кампаній, кампаній адвокасси, ініційованих інститутами громадянського суспільства з метою чинення тиску на органи влади. Імпульси тиску громадянського суспільства на діючу владу повинні сприяти демократичним шляхом старту і поштовху до розвитку ефективних реформ, необхідних для виходу України із затяжної кризи. З іншого боку, результати такої діяльності зменшать загрозу зростання радикальних течій, які можуть діяти в інтересах російської сторони. При активному розвитку інститутів громадянського суспільства (НУО, благодійні фонди, ОСББ, ОСН, УПЦ КП, УГКЦ, інститут родини і т. д.) зведеться до нуля підривна діяльність популістських політичних сил, які прагнуть прийти до влади, нівелюючи для досягнення корпоративних цілей національну безпеку. Громадянське суспільство України сьогодні здатне створити умови для реформування правоохоронної системи, виборчого законодавства, державного апарату, незважаючи на протидію представників старої системи – рудиментів «епохи Януковича». Більше того, навіть за такий малий період часу інститути ГО, як показує досвід, можуть досягти більше, ніж політичні партії за період чергового електорального циклу;

2) консолідація українських патріотичних організацій навколо ідеї можливого наступу об'єднаних російсько-сепаратистських сил і протистояння підривній діяльності популістських сил з метою організації масових заворушень і штучного «третього майдану». У цій ситуації керівному складу патріотичних сил України необхідно докорінно провести внутрішню люстрацію для подальшого очищення особового складу від членів, що діють в інтересах іноземних держав, передусім Росії;

3) ЗМІ як інститут громадянського суспільства дійсно можуть об'єктивно висвітлювати політичні процеси в Україні, особливості боротьби з тероризмом та корупцією; пропорційно інформувати населення про позитивні та негативні аспекти діяльності як представників чинної влади, так і популістських сил. Погрози на адресу представників незалежних ЗМІ з боку олігархів, корупціонерів, «перевертнів у погонах» і оскаженілих популістів сьогодні просто втрачають свій колишній сенс і значиму роль:
- «всіх не пересаджати і не залякати»,
- доступні майданчики блогосфери та соціальних мереж, інструменти ютуб і твіттер,
- легкість в комунікації,
- «Україна – не Росія» і т. д.;

4) збільшення фінансування тих секторів правоохоронних органів, які безпосередньо відповідають за протидію підривній діяльності РФ проти України, за боротьбу з сепаратизмом, тероризмом і екстремізмом, що, як наслідок, збільшить продуктивність їхньої роботи, зменшить фактор розвитку корупції серед силовиків. Від якості діяльності даних підрозділів залежить існування української держави в цілому. Але для того, щоб отримати відповідний результат, необхідна паралельна процедура внутрішньої очистки даних силових структур від корупціонерів, «офіцерів-гальмівників» (умовна назва категорії силовиків, які «встромляють палиці в колеса» в процесі захисту державної безпеки) та осіб, які можуть діяти в інтересах ворогуючої сторони. Мова йде про підрозділи МВС, СБУ, СЗРУ та ГУР МО.

5) розвивати створення позитивного іміджу України в світі. Фактично, сьогодні цим займаються українські ЗМІ, громадські організації, окремо взяті політики і українські студенти, які навчаються в закордонних ВИШах. Необхідно лобіювати комплексний системний підхід у даному напрямку зовнішньої політики, створити умови для моніторингу витрат бюджетних коштів, призначених для даного напряму державної політики.

Таким чином, сьогодні одночасно перед українською державою стоять два сценарії розвитку: позитивний і негативний. Перевага у бік одного з них, насамперед, залежить від кожного громадянина України. Звести до нуля підривні проекти Кремля по знищенню та окупації України сьогодні, насправді, не складно. Необхідна консолідація українського суспільства та патріотичних сил на творчу, а не деструктивну позицію. В такому випадку підривні проекти Кремля спрацюють проти самої Росії. Але це буде вже зовсім інша історія.